Богдан Місюренко й Анна Думанська — подружня пара з Хмельницького, яка полюбляє пізнавати світ по-особливому. Вони подорожують автостопом, розплачуючись за проїзд не купюрами, а цікавою розмовою та усмішкою. Саме за допомогою гостинності зустрічних їм людей хмельничани знаходять притулок у чужих країнах. Остання подорож мандрівників була Європою, проте за їх спиною — тисячі підкорених кілометрів у різних куточках світу.
Богдан Місюренко й Анна Думанська — подружня пара з Хмельницького, яка полюбляє пізнавати світ по-особливому. Вони подорожують автостопом, розплачуючись за проїзд не купюрами, а цікавою розмовою та усмішкою. Саме за допомогою гостинності зустрічних їм людей хмельничани знаходять притулок у чужих країнах. Остання подорож мандрівників була Європою, проте за їх спиною — тисячі підкорених кілометрів у різних куточках світу.
Богдан і Анна розповідають, що обрали такий спосіб подорожей не тільки для того, щоб просто не витрачати багато грошей. Це дає набагато більше. Так можна побачити справжнє життя кожної країни, її культуру й традиції. Мандрівники відкриті пригодам, саме це зближує їх з людьми та природою. За їх словами, без грошей іноземця сприймають не як “мішок грошей”, а як гостя.
“Ми почали подорожувати п’ять років тому, — розповідає Анна. — На це нас надихнула лекція Антона Кротова, на якій він розповідав про свої подорожі автостопом. Ми настільки загорілися, що й самі помандрували. Перша наша подорож була в Крим і дуже спонтанна. Ще ввечері напередодні поїздки, спакувавши потрібні речі, ми планували вирушити в Сатанів. Але зранку подумали і сміливо поїхали в Крим. Нам це дуже сподобалось. Враження — неймовірні. Відтоді й “підсіли” на автостоп. Потім почали більше мандрувати Україною. Згодом поїздили Росією. Пізніше була подорож у Грузію, Вірменію і Туреччину. Після того — велика мандрівка на 14 місяців Азією. Повернувшись, трохи відпочили і вирушили подорожувати Європою”.
За місяць пара подолала 5800 кілометрів і побувала у Польщі, Німеччині, Данії, Норвегії, Швеції, Фінляндії, Естонії, Латвії та Литві. За цей час витратили всього 65 євро на двох. Аби зекономити на харчуванні, ще з дому вони взяли трохи їжі: горіхи, сухофрукти та каші. Проте, як виявилось, заготовлені продукти їм мало згодились. Люди, які гостинно приймали українців у себе вдома, люб’язно їх пригощали.
“Людей, які дають нам нічліг та приязно ставляться до нас, не можна просто використовувати, — пояснює Анна. — Оскільки ми в дорозі, а з собою маємо тільки необхідне, то стараємось креативно підійти до цього питання. Ми завжди намагаємось віддячити. Це може бути абсолютно по-різному: допомагаємо по господарству, готуємо щось поїсти, миємо посуд, показуємо фотографії, розповідаємо цікаві історії, які відбувалися з нами. Найбільша помилка автостопника — це відчувати себе споживачем цього світу. В такому разі вся суть і насолода подорожі розвіюється”.
В автостопній мандрівці Європою і назад через Білорусію пару підвозили загалом 87 водіїв. Також хмельничанам вдалось “застопити” один паром, яким вони дістались із Швеції у Фінляндію. Подружжя наголошує, що найкраще подорожувати змішаною парою, тобто хлопець і дівчина. Зупиняючи машину, потрібно уникати водіїв, які на ваш погляд, є небезпечними. Коли водій відчиняє вікно, то вже за виразом його обличчя можна побачити, як він налаштований.
До поїздки треба ретельно готуватись. Ще вдома обов’язково потрібно поставити мету і визначити на карті конкретний маршрут. Проте, за словами мандрівників, було й таке, що в дорозі їм розповідали про якесь цікаве місце і вони просто не могли його минути. Але важливо, побувавши там, обов’язково повернутися на продуманий маршрут.
“У світі є хороші люди. Якщо ви добре ставитесь до інших і ваша мета — знайти хороших людей, то вам все вдасться. Найважливіше — це позитивно мислити, — ділиться Анна. — Якщо порівняти нашу поїздку Європою з минулою до Азії, то в другому випадку до туриста ставляться набагато краще. В Азії дуже відкриті й прості люди, в Європі — більш “холодні”. Але на відміну від азіатів, європейці багато подорожують. Тому в них набагато ширший кругозір. Ось, наприклад, китайці, зазвичай, знають історію і географію тільки своєї країни. Одна жінка в Китаї, яка нас гостинно прийняла на певний час, зовсім не розбиралась у карті. Коли вона нас запитала, як нам вдалось дістатись у Китай, ми відповідно почали розповідати, як їздили різними країнами. Вона була дуже здивована і запитала: “А як ви потрапили з Європи в Азію? Між ними ж — океан”. Тоді ми показали їй на карті, що води між ними немає. Вона була шокована”.
У той час, коли влада кожної країни намагається якомога чіткіше провести кордон своєї держави, автостопні мандрівники намагаються їх “стерти”. Розповідають, що під час їхньої поїздки Азією тоді ще про Україну не так багато знали. Від азіатів недивно було почути, що Україна — це острів. Зараз у Європі до українців різне ставлення. “Здебільшого європейські держави нас підтримують, окрім Сербії, її прихильність до України не дуже простежується, — каже Анна. — На нашому телебаченні часто показують, що європейці ходять з українським прапором, проводять якісь мітинги на нашу підтримку. Звичайно, можливо, таке є, але це тільки невеликий шматочок з усієї картини. За тим, що ми бачимо на екранах, не можна будувати цілісне враження про думку європейців щодо України. Звичайно, якщо в дорозі ми бачили, що людина йде на контакт і з нею можна завести мирний діалог про сучасне становище нашої країни, то ми це робили. Але насправді європейці до цього питання часто ставляться абсолютно нейтрально або не мають конкретної думки. Вони пояснюють це тим, що не настільки розбираються в проблемі, як люди, які живуть в Україні”.
Хмельницькі мандрівники зізнаються, що з усіх їхніх поїздок не можуть виділити якусь найулюбленішу країну, бо кожна з них по-своєму унікальна, цікава і має щось неповторне. Про всі пригоди хмельничан ви маєте змогу дізнаватись з їхнього сайту two-hitchhikers.ru. Весь вересень подружжя планує подорожувати країнами Європи, в яких ще не були: Чехія, Словаччина, Італія, Сан-Марино, Ватикан. Після того будуть думати, куди поїдуть зимувати і, закинувши такі звчині для них рюкзаки на спини, вирушать у новий незвіданий шлях.
Вікторія ТАРАН