21 листопада Україна відзначить День Гідності та Свободи. Це одна з найважливіших дат в історії державотворення, яка символізує дві наші революції: Помаранчеву (2004 р.) та в 2013 році — Революцію Гідності.
Усе це — вже наша історія, про яку розповідають не лише учасники та очевидці, а й підручники та Вікіпедія. Більшість сучасників пережили ці дві важливі віхи національного пробудження. Першу революцію спровокували сфальсифіковані результати виборів. У 2004 році 21 листопада українці мали зробити вибір в другому турі президентських голосувань між чинним прем’єр-міністром Віктором Януковичем і кандидатом від опозиції Віктором Ющенком.
Але насправді то було дещо більше, ніж просто повстання народу проти фальсифікації виборів. То було національне пробудження проти свавілля злочинної влади. Об’єднавшись, українці довели, що сила національної єдності більша за силу брехливої влади. Своїм мирним повстанням показали, що супротив волі народу не може зійти з рук, і тільки демократична більшість вирішуватиме долю України.
Чому тоді так вірили в Ющенка? Напевно, тому, що це був один із перших президентів, який насправді боровся за національні цінності.
Помаранчевий Майдан, кольору прапорів політичної сили Ющенка, єднала тоді й величезна віра в українське майбутнє, супротив проти владного ошуканства народу. Майдан єднав тих, у кого копійки в кишенях, і тих, хто міг прогодувати усіх, хто на ньому зібрався. Згадується й Помаранчевий Хмельницький майдан, як і в більшості міст, тут були мітинги. На них йшли, ризикуючи втратити роботу, де керівництво підтримувало Януковича. Посадовці ще мали пострадянський страх вільно висловлювати власну думку, якщо вона може комусь не сподобатися.
На наш Майдан незалежності 2013 року йшли усі, навіть студенти й старшокласники. Більшість педагогів відпускали їх з пар та уроків, бо знали, що вершиться доля України. В листопаді 2013-го українці протестували проти зухвалого розгону мирної акції студентів та громадських активістів, яка розпочалася 21 листопада і згодом отримала назву Євромайдан. Ця акція була проти відходу політичного керівництва країни від законодавчо закріпленого курсу на європейську інтеграцію та подальшою відмовою від цього курсу. Одними з головних причин протестів стали надмірна концентрація влади в руках Януковича та його прибічників, небажання народу України миритись із перетворенням країни не лише де-факто, але і де-юре на одну з колоній Росії. Остаточне протистояння розпочалося 30 листопада, розпочалась революція: бій проти свавілля Януковича, і цього разу кривавий. Герої Небесної сотні, які загинули — жертва за національну Гідність.
“На Євромайдан вийшов одразу після побиття студентів. Так вирішив їх підтримати, адже тоді також був студентом Національного авіаційного університету. Не міг повірити, що влада може допустити таке з народними повстанцями, які виявили волю народу тримати курс на Європу. Далі на майдані Революції Гідності був постійно. В 2014 був волонтером, допомагав підтримувати лад в тимчасовому народному медпункті — київському Жовтневому палаці. Тут можна було переночувати приїжджим із інших міст. Якось так склалося в київському вирі подій, що одразу проявилися народні лідери й підлеглі, в нас були керівники, які координували нашу роботу. Вони — звичайні дядьки з Майдану …Вперше на Майдані я побачив стільки мертвих людей. Сльоза грудкою стояла під горлом, хотілося помститися за них. Згадую, як беркутівці не пропускали народ до ВРУ, наші кидали в них коктейлі Молотова, захищалися барикадами. Україна — Європа, а не Росія! За це тоді ми боролися, за те, щоб жити, гідно, як цивілізовані, розвинені країни. Пам’ятаю, як на Бесарабській площі скинули російського ідола — Леніна. Обмотали його автомобільними тросами, розхитали і він рухнув… Дехто на згадку про цю символічну подію відтовк собі кусень каменюки… А ще пам’ятаю, який смачний варили на Майдані борщ… Український!”, — згадує учасник тих подій, хмельничанин Андрій Кольдрус.
Хмельницький за Гідність був єдиним з усією країною. Імена наших героїв є в списку Небесної сотні. Ми були там, де вся Україна!
Спливли революційні потрясіння, нині Україна в новій боротьбі — за державні кордони. Але сила духу народу не меншає. Ми стали братами, які ладні віддати життя одне за одного, стали справжньою єдиною нацією. Тож боротьба за нашу гідність і свободу триває.
Ірина Салій