…Міста, як люди. Вони мають свій вік, своє ім’я, статус, своє обличчя, стиль, образ і навіть свою душу і свою гідність. Вони здатні поєднувати біль та надію. Вони, як і люди, здатні змінюватись, розвиватись, рухатись вперед або навпаки. Є похмурі і непривітні, а є такі, що ваблять, притягують, і до них хочеться повертатись. Є величаві, наділені від природи красою, а є малопримітні, тихі і безучасні. Хмельницький — місто особливе. Воно з віком молодіє і стає все кращим і привабливішим. Воно надихає, дивує, спонукає. Ми любимо своє місто понад усе. І не тільки тому, що тут живемо, працюємо, а, мабуть, за те, що воно має свій впертий і наполегливий характер, воно послідовне і чітко розуміє, чого прагне і щодня робить новий крок вперед. Воно змінюється і змінює нас, вчиться і вчить нас, мотивує і досягає успіху.
Напередодні 590-річниці з часу заснування нашого міста “Проскурів”провів невелике опитування, поцікавившись у містян, що найбільше їм до вподоби в Хмельницькому, та що вони хотіли б змінити.
Зоя Діденко, голова міського товариства української мови ім. Т.Шевченка “Просвіта”:
— Хмельницький, насправді, унікальний: у стрімкому темпі сучасних новобудов і змін наше місто не втрачає, а, навпаки, поглиблює українську ментальність, національну сутність. Маю на увазі вшанування героїв українських визвольних змагань. Це наша велика перевага перед багатьма містами, які, здавалося б, мають потужніші історичні, культурні традиції. І цим правдиво потрібно пишатись, бо так виховується громадянське, патріотично налаштоване суспільство. Бо має значення, що ми ходимо вулицями Бандери, Болбочана, Січових Стільців, а не якимось іншими, з “чужими” назвами! А барельєфи і меморіальні дошки Р.Шухевича, С.Петлюри, Є.Коновальця, К.Місевича та інших видатних українців не просто мистецька окраса, це — акцентована історія України, яку знає і шанує наш Хмельницький.
Що я хочу бачити в майбутньому в нашому місті? Мабуть, більше цікавих і оригінальних музеїв, адже у нас є унікальні митці. Як-от, художник емальєр Іван Юрков, який створив власну колекцію обкладинок і ілюстрацій до “Кобзаря” Т.Шевченка, і його зібрання власних емалей давно заслуговує на оригінальну музейну експозицію. А чим більше у місті буде музеїв різного стилю, тим наповненішим і багатограннішим буде життя.
Михайло Коваль, пенсіонер:
— Мені особисто імпонує те, що наша міська влада приділяє увгу не лише літнім людям, а й молоді, і вже з’являється генерація активних людей з сучасним мисленням, які прагнуть змінювати місто, які не байдужі до всього, що відбувається і в місті, і в Україні. Наше місто, мабуть, єдине, де стільки уваги влада приділяє дітям: там дитячий, там школу, там дитсадок, там відремонтували, закупили нове обладнання, сучасні шкільні дошки-комп’ютери… Це дуже добре, бо ж якою буде наша молодь, таким буде й майбутнє. Але мені дуже прикро, що в нас є ще люди, які не цінують те, що для них роблять: ламають, трощать, смітять. Хотілося б, щоб хмельничани пам’ятали, що наше місто — це наш спільний дім, і яким він буде, залежить від кожного з нас.
Олег Швець, підприємець:
— Хмельницький — це місто можливостей, місто розвитку і самоутвердження для кожного. І це відрізняє його сьогодні від інших. Це місто, де тебе чують, з тобою рахуються, поважають, і це також відрізняє його від інших міст. Мені приємно сказати, що я з Хмельницького, бо наше місто асоціюється сьогодні вже не з речовим ринком, як колись, а з новаціями, розвитком, рухом вперед, воно розбудовується навіть у кризу. Відкривайте свою справу, пропонуйте свої проєкти, беріть участь в житті міста,і воно з кожним днем ставатиме все кращим!
Микола Зозуля, голова Хмельницького обласного осередку ВГО “Ветеранське братерство”:
— Люблю Хмельницький, бо тут народився. Улюблене місце відпочинку, душевного перезаватаження — Південний Буг, зелені зони. Вони завжди потребували нашої турботи, і нині я бачу, як громадський екологічний рух набуває поширення. Береги Бугу прибирали мешканці й раніше, але лише під час офіційно організованих суботників. Тепер волонтери працюють постійно, змінюють свідомість містян, показують приклад, як кожен з нас може робити місто ще чистішим і затишнішим. Хоча роботи для всіх нас у збереження довкілля ще вистачає.
Які ж зміни у житті міста я вважаю найголовнішими? Зміни в свідомості людей. Революція Гідності, російсько-українська війна стали величезним здвигом патріотизму, сотні з наших містян стали добровольцями, волонтерами. Я також добровільно пішов захищати Україну в 2014-ому. І моя турбота нині — допомога у створенні центру “Ветеранський простір”. Ми, ветерани, дуже потребуємо такого дружнього простору. Я вдячний міській владі за підтримку ветеранської ініціативи, за допомогу ветеранам АТО/ООС, як військовослужбовцям, так і добровольцям, їхнім родинам.Хмельницький в цьому плані став містом, яким ми пишаємося, бо завжди можемо розраховувати на підтримку як з боку міського голови, так і виконавчих підрозділів міської ради.
Вадим Пірог, директор міського ліцею №17:
— Яке моє улюблене місце в Хмельницькому? Без перебільшення, рідний ліцей. Тут і освітні традиції, які ми прагнемо зберегти, і сучасність, яка змінює обличчя нашого закладу з кожним роком. Ось нещодавно урочисто відсвяткували новосілля, ліцей розширився сучасною, комфортною для дітей добудовою. І це важливо: бо віддача кожного з нас тоді потужніша, коли ми відчуваємо таку ж віддачу з боку влади. І тому з нетерпінням очікую, до прикладу, коли відкриються двері Палацу спорту, який стане одним з найкращих в Україні. Як цим можна не пишатися? Такі речі формують стиль нашого життя, як, до речі, і культурний простір. Я дуже люблю класичну музику, хотілося б у майбутньому більше бачити класичних програм, фестивалів класичної музики, оперних, а не лише рок-музики, яка, все-таки, має більш вузьку аудиторію, молодіжну. Я оптиміст і вірю, що місто оновлюватиметься не лише новими кварталами, а й новими традиціями, які формуватимуть запит на нову якість життя.