Мчати на лижах засніженим пагорбом — улюблена розвага з дитинства. Віртуозом у цій справі стала землячка, яка входить у десятку кращих фристайлісток світу, Ольга Полюк. Її спортивне завдання не просто швидко зʼїхати з гори, а й з трампліну підскочити високо вгору і при цьому в повітрі примудритися зробити складні акробатичні трюки. Спортсменка стає схожою на верткого метелика, який, замість зелених трав, летить над білими схилами. Про її незвичайну роботу — наша розмова.
— Ольго Юріївно, не страшно було тендітній дівчині йти в такий складний вид спорту?
— Зізнаюся, що спершу таки побоювалася. На щастя, мені дісталися хороші особисті тренери Юрій та Галина Досови. Також працюю з тренером збірної України Енвером Аблаєвим. Не було такого, що прийшла в цей вид спорту й одразу змусили стрибати з трампліна. Спочатку багато стрибали на батуті, нас вчили правильно падати, щоб не травмуватися. Збоку здається, коли на приземленні падаємо, то це дуже боляче. Але насправді найчастіше падаємо без болю. Після батутів стрибали у воду, лише тоді — на сніг. Тобто, до складних трюків йшла поступово. У фристайлі ніхто не штовхне спортсмена, якщо він не готовий до стрибка. Нині представляю вид фристайлу — лижна акробатика. А до цього з пʼяти років займалася спортивною гімнастикою в обласному центрі фізичного виховання учнівської молоді. В цьому виді спорту виконала звання майстера, шансів потрапити в збірну не було, тому його завершила. На якихось змаганнях мені запропонували приїхати в Рівне, щоб зайнятися фристайлом, я погодилася. Успішно навчалася в Рівненському обласному ліцеї-інтернаті.
— За 18 років у фристайлі ви досягли чимало. Поділіться найбільшими досягненнями.
— Займала всі три призові місця на кубку Європи. У 2007 році зайняла третє місце на юнацькому чемпіонаті світу. На чемпіонаті світу серед дорослих стала сьомою. Була багаторазовою чемпіонкою України. Входжу до національної збірної. Тричі виступала на Олімпійських іграх, де найкращий мій результат — 15 місце. Проте, виступами на Олімпіадах не дуже задоволена. Тричі не увійшла в десятку на олімпійських змаганнях з різних причин. На першій Олімпіаді була морально не готова до таких змагань. Вважаю, вона стала для мене пробною. На другу готувала складнішу програму. Але спершу вирішили зробити легкі стрибки, складніші показавши потім. І прогадали щодо цього, як і на останній. На кваліфікацію готували легші елементи, а на фіналі мала стрибати подвійні й потрійні. Але вийшло так, що до фіналу ми не потрапили.
— Нині знову готуєтеся до виступу на Олімпійських іграх. Чи налаштовані на перемогу цього разу?
— Звісно. На Олімпійські ігри не їдуть слабкі спортсмени або ті, хто думає: “ану я в двадцятку увійду, та й досить мені”. Кожен олімпієць у душі — чемпіон! Але медалі тільки три, тому ставимо перед собою максимум.
— Який найскладніший елемент лижної акробатики виконуєте?
— Потрійне сальто з трьома гвинтами. Маю не просто тричі перевернутися з ніг на голову в повітрі, а й перекрутитися в цей момент, як гвинт. При цьому в лижній акробатиці враховується вистота стрибка з трампліну, акробатичні елементи й приземлення. Набрані оцінки множаться на коефіцієнт складності.
— Сніг — нині явище дефіцитне, тим паче влітку. Де тренуєтеся?
— Влітку — це Швейцарія та Білорусь. У Швейцарії стрибаємо в басейн з водою на відкритій території. У Білорусі є критий комплекс, відповідно з закритим басейном. Взимку, перед сезоном, тренуємося в Фінляндії. Часто у країнах, де проходять змагання. В Україні також є місця, де можна готуватися до змагань. Але починаємо тренування в листопаді, в таку пору у нас ще немає снігу. Тому їздимо за кордон. На Батьківщині тренуємося в січні-лютому. Молодь — на Буковелі, в Красії.
— Переліт із країни в країну, самі тренування… Все це виснажує чи спорт, навпаки, надихає?
— Буває, на дорогу витрачаємо більше часу, ніж на тренування. Тренування ж триває по-різному. Інколи 2-3 години, часом до шести. Це додає енергії, маємо й режим відпочинку. Все робимо за графіком, тому завжди в тонусі.
— Розкажіть про свій головний спортивний інвентар.
— Стрибаю на лижах українського виробника, чим пишаюся. Їх виготовляють у Мукачевому на лижній фабриці “Тиса”. На відміну від лижних гонок, у нашому виді спорту не так важливо швидко їхати оті мілісекунди до фінішу. Тому про лижі дбаємо самотужки, при потребі парафінимо. А в біатлоні за ними доглядають спеціальні сервісмени.
— Кого вважаєте своїм гідним суперником, кумиром?
— Сильні жіночі команди Китаю та Австралії. Рівняємося в стрибках й товаришуємо з білоруськими фристайлістками.
— Як карантин, ситуація з Росією впливають на вашу підготовку до Олімпіади?
— Не їздимо на змагання в Росію, хоч три кубки світу з семи цьогоріч проводилися саме в Росії. Їх пропустили, але, щоб потрапити на Олімпійські ігри, потрібно бути в рейтингу топ 25! Якщо пропускаємо третину змагань, це не йде нам на користь. А щодо карантину, торік він вплинув на літню підготовку. Вона була неповна, не встигли зробити усе заплановане. Відмінили чемпіонат світу в Китаї, потім його перейняв Казахстан.
— Ви — спортсменка світового класу, де нині мешкаєте і чим займаєтеся на дозвіллі?
— Хоч багато подорожую і з девʼятого класу навчалася в Рівному, моє рідне місто Хмельницький! Тут моя домівка. Вдома люблю почитати, дивитися серіали. Коли вивчала англійську, щоб спілкуватися в аеропортах, готелях, серіали дивилася без перекладу й читала книги англійською.
— Які ваші найяскравіші спортивні спогади?
— Моя перша серйозна нагорода — третє місце на юнацькому чемпіонаті світу, потім олімпійські ігри. І третій кубок світу, який проходив у Буковелі. Змагання такого рівня в Україні, коли тебе підтримують свої, це незабутні враження!
— Дякую за розмову.
Розмовляла Ірина Салій