“Як літати – то тільки душами, обійматися – то крильми”, – ці глибокі за змістом слова із збірки Павла Гірника поклав на музику бард Володимир Смотритель. Про дзеркало душі поета та його життєву філософію наша розмова.
– Володимире Петровичу, цьогоріч, 30-го квітня, Павло Гірник відсвяткував славний 65-річний ювілей. Знаєте його чи не пів життя, разом вершили добрі справи, виборювали незалежність. Як народилася ваша дружба?
– Ще коли в 1988 році я переїхав до Хмельницького й при обласній філармонії заснував театр одного актора, з часом відкрив для себе його незрівнянну поетичну творчість. Він тоді був серед лідерів Народного руху України. Коли ж вперше до рук потрапила його збірка, був шокований глибиною та побудовою його поетичного слова. Його авторська вибірковість слів занурювала в суть важливих речей і розбурхувала емоції. Тоді й вирішив працювати з його творами, а до того писав пісні на вірші Йосипа Осецького, для своєї творчості черпав основу з творів Броніслава Грищука та інших подільських велетів слова.
– Важко, напевно, було писати музику на поезію Павла Гірника, адже він не поет-пісняр, там особливі мелодія, ритми?
– Так, але мені вдалося відчути поверхневу струну його творів, через яку можна було б передати глибину. І взявся перетворювати його вірші на пісні, спершу один, потім другий… Зізнаюся, попервах було дуже важко вмовити знаного, талановитого поета щось змінити в його творі. Коли показував оті свої переробки, йому дуже не подобалося. Казав, що воно йому не чіпає душу. Але потім почали щось змінювати у віршах для пісні разом. Я пояснював Павлові, що рядки його віршів можна обдумувати, а пісня повинна сприйматися на слух миттєво, її не можна осмислити потім. Казав, яке слово потрібно замінити для мелодійнішого звучання, й він вигадував інше, близьке йому до душі. Почався період, коли він мені спати вночі не давав, – телефонував зі своїми творчими пропозиціями. Замінювали, співали, акомпонували все через слухавку. У Павла, до слова, відмінний слух. Він так співає! Знає стільки старих українських пісень, яких я в житті не чув. Це ще один талант Павла Гірника, і пропонував йому підготувати творчий вечір “Співає Павло Гірник”. Поки обдумує мою пропозицію.
– Так і виник ваш пісенний диск “Посвітається” на його слова?
– Звісно. Там 10 пісень, які звучать у супроводі гітари. Їх чула вся Україна. У них є багато моїх улюблених рядків. Завжди, коли на концертах виконую ці композиції, пропоную слухачам відгадати, хто автор тексту. Не всі одразу впізнають Гірника. Вслухайтесь лише: “Перегойдує вітер жовте листя в саду, від спекотного літа я до осені йду»… А далі: “Відпалали зірниці, і на долю мені материнська криниця наспівала пісні. Як не буде, а буде, хай би що не було, і радітимуть люди, буде сміх і тепло. Будуть зими і весни, паляниці і сіль, золоті перевесла вересневих весіль”. Коли я сказав, що це Павло Гірник написав слова до пісні, дехто не вірив. Мене тоді дивувало, чому його вважають надто суворим, адже він дуже світла людина. Так, він порушує важливі і бюлючі теми, але з добрими намірами ,і лише на перший погляд він здається замкненим чоловіком. Він просто не любить багато говорити. В мене таке враження, що він дивиться на людину й наскрізь її бачить.
– У монотеатрі “Кут” ви поставили виставу “Не промовчи Шевченка у собі”. Ці слова також належать Павлу Гірнику. Що вони для вас означають?
– Спершу написав пісню на цей вірш, що потім стало причиною народження моновистави. Назвав її сповіддю барда. Презентував постановку 2014 року, вона стала своєрідною кіно-театральною інсталяцією. Головний герой через екран спілкується з автопортретами Тараса Шевченка. Усі думали, що після генія вже не буде такої людини, але народився Іван Франко (я співаю в постановці пісню на його слова). Потім, закладене Шевченком духовне зерно, проросло в Лесі Українці, далі народилися Ольжич, Плужник, Стус, Ліна Костенко, Гірник…
А в тих словах не тільки любов до українського, а й захист, боротьба, дія. Для України потрібно щось робити, а не лише декламувати. Шевченко кричав у своїх віршах, що його народ не кріпаки, а велична нація. І сам був освіченою людиною. Як і він, маємо постійно боротися за свою мову, культуру, національну ідентичність. Нині й фізично мусимо захищатися від агресора.
– Якої велечини для вас Павло Гірник?
– Коли в Ліни Костенко запитали, чи є такої сили, такого рівня в Україні поет, як Шевченко, вона відповіла, що є і це – подолянин Павло Гірник. Вчитайтеся в його вірші, зрозумієте, що це дійсно так. Осягніть його думки, сюжети, словосполучення.
Бог дав Павлові стільки талантів, аби лиш вистачило сил їх розвивати. Тож, бажаю йому, щоб через пʼять років духовно й фізично відчував, що йому ще тільки 70!
– Дякую за розмову.
Ірина Салій