8 і 9 травня в Україні вже понад два десятиліття залишаються дискусійними між прибічниками так званої радянської і нашої, української історії в контексті відзначення подій Другої світової війни. Який символ важливіший: пам’ять і примирення народів заради недопущення в майбутньому подібних трагедій, які сколихнули весь світ, бо найбільша війна ХХ століття забрала понад 80 мільйонів жертв в Європі, зруйнувала пів континенту, чи паради 9 травня, пам’ятні з радянських часів?
Та й, власне, День перемоги в Україні з часів незалежності вже, переважно, запам’ятовується не святковими шестями та парадами, а сутичками – «стінка на стінку» між прибічниками червоної радянської армії, і прихильниками УПА, які в цей день також вишиковуються в свої колони. Адже Україна воювала у двох формуваннях: і в Червоній, і в Українській повстанській арміях.
Здається, крапку у цих політичних суперечках і протистояннях поставив 2004 рік. Резолюцією Генасамблеї ООН від 22 листопада 2004 року було запропоновано щорічно відзначати 8 травня як День пам’яті всіх жертв Другої світової, таким чином об’єднавши зусилля всіх держав у боротьбі з новими викликами та загрозами.
І з того часу про зміну визначення «Велика Вітчизняна війна» на «Друга світова війна» в Україні заговорили офіційно, публічно. І вперше зображення червоного маку стало символом цього дня. До речі, дизайн маку із зазначенням всередині «1939-1945» було розроблено за ініціативи Українського інституту національної пам’яті. Графічне зображення є своєрідною алюзією: з одного боку воно уособлює квітку маку, з іншого – кривавий слід від кулі.
З того часу 8 і 9 травня почали існувати паралельно як політичні і громадянські акції: 8 травня – офіційний, на державному рівні, День жалоби, 9 травня – день Перемоги. У 2015 році, наступного після збройного нападу Росії, Україна офіційно відзначає 8 і 9 травня як дні пам’яті і примирення – разом з країнами Європи та США, як вияв солідарності і шани за полеглими героями і жертвами найкривавішої бойні ХХ століття.
Однак щороку проросійські сили намагаються влаштовувати і демарші, і провокації – з портретами Сталіна, «георгієвськими» стрічками іт. д.
Втім, і в минулому році, і в цьому ми з тривогою очікуємо 9 травня не тому, що відбудуться можливі сутички, спровоковані антиукраїнськими силами. А з іншої причини: Росія в цей день знову може робити спроби вторгнення на нашу територію або підконтрольні їй сепаратистсько-терористичні угруповання розпочнуть масовані обстріли наших позицій. Бо для Росії «брат» лише той, хто підкоряється її імперському диктату. І спільна пам’ять для нинішнього окупанта – це демонстрування власної сили і бажання продовжувати свою загарбницьку політику начеб для захисту – тепер уже – російськомовного населення від українських націоналістів. І йому, окупанту, байдуже, що жертвами цього імперського захисту стали саме російськомовні Донецьк та Луганськ, в яких саме «дружня» Росія вкрала мирне життя.
У Хмельницькому минулого року вшанування пам’яті полеглих і жертв Другої світової війни проводилося і 8, і 9 травня. Без концертів та святкових акцій. Історія за останні сім років стрімко змінила вектори нашого бачення історичних подій. І український воїн, захисник в цей день не асоціюється лише з подіями Другої світової, а став для нас реальним символом, втіленням національної гордості і слави: від часів боротьби УНР за незалежність від Московії – до героїв Другої світової і нинішньої російсько-української воєн.
Цю часову протяглість: від початку минулого століття – до початку нинішнього – об’єднують спільна героїка, сила духу, українська нескореність і жертовність задля захисту і свободи Батьківщини. І цей символ ментально, за суттю родової пам’яті об’єднує всіх, хто народився, живе в Україні і шанує наші ідеали, історію та свободу.
Відрадно, що саме наша міська влада вже не перший рік бере на себе надважливу місію – вшанування національних героїв у широкій історичній протяглості. «Ми вважаємо, що формування національної пам’яті – це не одноденна акція, яку можна провести 8 травня чи 15 жовтня, в День захисника України. Тому що ідеологічний, націєтворчий процес – це безперервна, системна праця. У ній – важливі акценти, на які раніше держава апелювала стримано. Насамперед, у питанні декомунізації і вшанування національної героїки, нашої визвольної історії. Наші міські депутати одними з перших, відразу за львів’янами, проголосували за надання статусу учасників бойових дій Другої світової війни ветеранам УПА, перейменували вулицю радянського маршала Рибалка на вулицю імені Героя України Степана Бандери. У 2018 році ми відкрили меморіальні дошки на пошанування визначних українців, ідеологів Української держави, чиї імена пов’язані з нашим містом і областю: головнокомандувачу УПА Роману Шухевичу, головнокомандувачу армії УНР у 1918 році Симону Петлюрі, голові Центральної ради УНР, видатному історику Михайлу Грушевському. У 2019 році пам’ятна дошка на честь Євгена Коновальця – голови Проводу Українських Націоналістів, першого голови ОУН , у 2020-ому – на честь нашого земляка Костя Місевича, члена уряду УНР від Проскурова, борця за незалежність України у роки Другої світової війни.
Наша хмельницька громада зустріла ці патріотичні акції схвально, хмельничани в усьому нас підтримують – і в цьому вияв патріотичної єдності. Друга світова війна – це також сторінка нашої героїчної і жертовної історії. Адже в роки тієї війни загинуло від 8 до 10 мільйонів українців, а наша земля потерпіла від ворога найбільше, він пройшов її всю – від сходу до заходу. Ми не повинні ніколи цього забувати. І будемо увічнювати наші перемоги, наших героїв і більше нікому не дозволимо переписувати нашу історію на догоду будь-кому», – сказав, коментуючи цю подію, начальник департаменту культури та туризму Хмельницької міської ради Артем Ромасюков.
… Війна з російським окупантом за нашу українську свободу переконала, що ця трагедія, яка відбувається на наших очах, пролита кров кожного нашого воїна, кожне, відібране кулями життя, стали болем для кожного українця.
Нинішня війна повертає реальну історичну пам’ять навіть тим, хто від неї відхрещувався. І відлунює подіями далекої, понад 70-літньої давнини, коли наші матері так само оплакували похоронки, а діти полеглих солдатів зростали сиротами в повоєнних злиднях. І хіба горе тих, які давно відійшли у вічність, матерів, вдів, було меншим, ніж горе нинішніх, які оплакують своїх дітей та чоловіків – героїв і жертв уже іншої війни, яку нам нав’язала Росія? Ці протяглі в історії події ще більше переконують нас, що сила і майбутнє України – лише в єдності задля перемоги над ворогом і миру в Україні. І червоний мак у ці дні нагадує: «Ніколи знову».
Від можливих і реальних антиукраїнських випадів, спланованих на 9 травня по більшості міст України, від проплачених “тітушок” оберігають наш хмельницький майдан також воїни –ветерани українсько-російської війни.
Микола Зозуля, доброволець, голова ВП ГО “Ветеранське братерство”, заявив:”Ми не дозволимо, щоб антиукраїнські перевертні привільно почувались у нас. А щодо 9 травня, то, як сучасний українець, вважаю, що в цей день ми повинні вшановувати героїв і жертв війни,а не реанімувати радянські паради”.
Тетяна Слободянюк