8 травня 1945 року набув чинності Акт про капітуляцію Німеччини. Ця дата дає можливість оцінити внесок українського народу в перебіг і завершення Другої світової війни, підсумувати її масштабні спустошливі наслідки для України, а також винести життєво важливі уроки для нашої держави сьогодні.
Друга світова війна розпочалася 1 вересня 1939 року із вторгнення військ нацистської Німеччини до Польщі, а завершилася 2 вересня 1945 року із капітуляцією Японії. Загальні втрати військових та цивільного населення складають від 50 до 85 мільйонів людей. Україна постраждала найбільше, оскільки опинилася в епіцентрі війни. Бойовий фронт двічі перетнув її територію, спочатку, коли Червона армія відійшла в 1941 році, а потім під час наступу в 1943-1944 роках. Це один з головних факторів, що пояснюють безпрецедентну кількість загиблих людей – до 8 мільйонів та спустошення країни, що призвело до повного або часткового знищення 714 міст та 28000 сіл. Також із 7 мільйонів українців, які були зараховані до Червоної армії під час війни, більше половини загинули в боях. Але сьогодні Росія намагається переписати історію Другої світової війни і привласнити собі важливі заслуги у перемозі над фашизмом. Роль західних союзників нехтується, а ще більше ігнорується роль України, внесок якої автоматично приписується Росії. У квітні 2020 року Путін від імені Росії виступив як славний спадкоємець історичної зустрічі на Ельбі. Незважаючи на те, що у квітні 1945 року американці зустрілися там із бійцями Першого Українського фронту, серед яких до 80% – українці.
Після Революції гідності та початку російської військової агресії проти нашої держави, Україна прийняла європейську концепцію вшанування перемоги над фашизмом. Це був важливий крок у розриві з тоталітарною спадщиною СРСР та зміною ментальності України на користь Європи. Відтоді Україна відзначає 8 травня як День пам’яті та примирення, а 9 травня – День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні.
Росія розкрутила міф про перемогу і перетворила його на інструмент для промивання мізків власних громадян та виправдання, зокрема, збройної агресії проти України. Не випадково в Україні та Європі девізом річниці закінчення війни є “Ніколи знову”, тоді як Росія святкує це у формі “Якщо потрібно, ми можемо це зробити ще раз.”
Росія зі своєю формально антивоєнною риторикою насправді не здатна існувати без війни. На жаль, війною минулою вона живить мобілізацію на війну нинішню – війну в Україні.
Лариса Лазаренко