Спорт

Віталій Костишин: “Головні наші здобутки – попереду!”

Чи не найбільше фанів у світі збирає футбол. Про популярність та видовищність цього виду спорту годі й говорити. Футбольні команди захищають честь міст та країн. Зазвичай, коли поважний гість відвідує місто чи країну, на дозвіллі запитує про кухню й футбол. У Хмельницькому свій футбольний клуб, який спершу називався “Динамо”, створено ще в 1960 році. З 1978 року його перейменували на “Поділля”. Тоді ФК “Поділля” вдавалося навіть стати срібним призером УРСР. За останні роки у футболістів були успіхи, були й невдачі. Чим живе ФК “Поділля” нині? Про це – в розмові з тренером Віталієм Костишиним.

– Віталію Володимировичу, хороший тренер – шлях до успіху команди. Розкажіть про свій професійний досвід.

– Тренером хмельницького футбольного клубу працюю три роки. Свою карʼєру розпочав у тридцятирічному віці. Це трохи зарано, часто футболісти в такому віці ще керують на полі м“ячем. Чимало тих, з ким починав грати в футбол, нині – в першій, премʼєр-лігах. Спочатку очолював команду “ Поділля U-15”, потім став головним тренером ФК “Поділля”.
Виріс у Хмельницькому, де й почав займатися футболом. Згодом навчався в Олімпійському коледжі ім. І.Піддубного. Дорослу каʼрєру розпочав у київському ЦСКА. Далі грав у молодіжній київській команді“Арсенал”, криворізькому “Кривбасі”.

– Футбольна команда не створюється на віки, одні гравці йдуть, інші приходять… Які перспективи нинішнього складу “Поділля”?

– Нині в нашій команді є досвідчені гравці високого рівня. А також – перспективна молодь, якій є чому вчитися, чого досягати. Спортсменам переважно 19-23 роки. Шукаємо футболістів з інших клубів. Є спеціальні агенти, які цим займаються. Дехто сам телефонує, якщо хоче стати членом нашої команди. Задоволений всіма підопічними, кожен – важливий на футбольному полі.

– Ви – прибічник якоїсь певної школи футболу, якщо взагалі така існує, чи розробляєте власну стратегію гри?
– У нас – своя філософія. Не можна чітко сказати, до якого клубу вона схожа. Стратегію й тактику гри вибудовуємо залежно від умінь та можливостей футболістів команди. Усі програми розписуємо саме під гравців, ставимо кожному певні завдання. У нас немає такого, що працюємо за школою “Баварії” чи “Ліверпуля”, за німецькою чи іспанською тактикою. Проте, звісно, черпаємо ідеї в провідних футболістів, переглядаємо їхні матчі, аналізуємо. Спортивні тенденції змінюються, намагаємося за всім встигати. Але, наголошую, будуємо власний принцип роботи!

– Як проходить цьогорічний спортивний сезон і яка його головна мета?

– Розпочався він ще у вересні. Попри велику паузу через карантин вийшли в лідери. Протягом двох місяців маємо шанс перейти з другої в першу лігу. Є 13 клубів, з якими доводиться змагатися. Конкуренція велика, клуби, які змагаються за вихід в першу лігу, – гідні суперники. Щоб потрапити в першу лігу, довго працювали.

– Карантин не став завадою до здійснення мрії?

– Тренувалися й під час карантину. Погано, що на трибунах через пандемію немає вболівальників. Їх підтримка дуже мотивує гравців. Гра без глядачів – зовсім не те, що потрібно футболісту.

– Нині влада міста робить все можливе для розвитку спортивної інфраструктури. Чи маєте належні умови для тренування?

– Радий, що нині створюється нове обличчя нашого стадіону “Поділля”. Тут також тренуємося. Тепер маємо умови, щоб прийняти відповідальні матчі другої ліги, гадаю, що й першу та премʼєр-ліги могли б у нас провести. Щоб приймати футбольні змагання вищого рівня, потрібні відповідні умови: підігрів поля, турнікети, приміщення для преси тощо. Знаю, що для міжнародних матчів потрібен аеропорт.
Крім, як на центральному, влітку тренуємося на стадіоні ракетної дивізії. Взимку ситуація значно гірша. Немає закритих полів для футболу.
Завдяки фінансуванню міста та спонсорській підтримці, турбуємося, щоб наші гравці вчасно отримували заробітну плату та премії. Це також стимулює до успіху.
Тренуємося щодня і не лише на стадіонах. Теоретичні заняття проводимо в конференц-залах, для перегляду матчів нам виділяє малий зал кінотеатр “Планета”. Аналізуємо помилки, гру суперників тощо.
Бажання стати кращими у нас величезне. Але умов не вистачає. Гарного футболіста, вважаю, потрібно виховувати вже з семи років.

– Як тренер, часто сварите своїх підопічних? Буває, що гравці на вас ображаються? Як потім знаходите спільну мову?

– Не без того. Інколи на емоціях слів не добираю. Миттєву реакцію тренерів на промахи команди в прямих ефірах бачили, певно, всі вболівальники футболу. Але потім заспокоююсь і пояснюю суть помилки. Гадаю, члени команди добре знають мою вдачу й розуміють мене.

– Спостерігаючи, як грають інші, ніколи не хотілося знову поганяти м’яча – повернутися в футбол гравцем?

– Звісно хочеться ще пограти, але змішувати гру з тренерством важко. Тренерство–відповідальніша роль, тому що маєш одночасно бачити кожного гравця й те, що відбувається за межами поля. А гравець, попри те, що він член команди, передовсім відповідає за свої дії на полі.

– Вже згадували, що для футболіста, взагалі спортсмена, багато важить підтримка публіки. Свій фан-клуб маєте?

– В нас є вірні вболівальники, які підтримують, зустрічають після виїздів. Але офіційного фан-клубу поки не маємо. Гарною грою сподіваємося його заслужити. Дуже сумуємо за фанами, які своїми речівками підбадьорюють, мотивують нас. Хочеться грати на заповнених глядачами стадіонах, щоб, нарешті, карантин завершився!

– Футбол – один із найпрестижніших видів спорту. Проте в Україні склався стереотип, що наші футболісти не здатні досягти успіху. Про них навіть анекдоти складають. Чому так, на вашу думку?

– Такий у нас, українців, менталітет. Любимо своє паплюжити, замість належно підтримувати. Вважаю, український футбол розвивається, наскільки це можливо. Звісно, хотілося б досягнути кращих результатів. Але, якщо в державі – занепад, та й футбол не буде належно розвиватися. Ті, хто стежить за європейськими новинами, знають, скільки полів будується нині в Норвегії, Ісландії. Які вінцензування, навчання проходять європейські футбольні тренери. Зрозуміло, що вони будуть нас обганяти в професійності. Нам навіть дітям ніде належно тренуватися, особливо взимку.

– Маєте кумирів футболу?
– Завжди вболівав за англійський футбольний клуб “Челсі”, коли там були гравці, як Ломбард. Нині приємно спостерігати за грою ще одного англійського клубу – “Манчестер Сіті”.

– Яка ваша тренерська мрія?
– Привезти в Хмельницький єврокубки й зібрати на нашому стадіоні повні трибуни вболівальників!

– Успіхів! Дякую за розмову.

Ірина Салій

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *