Карантинні обмеження і досвід, здобутий в умовах пандемічної ізоляції, став для наших митців, працівників культури, майстрів декоративно-ужиткового жанру новою платформою спілкування з глядачем: з допомогою онлайн простору. Ось і нещодавно у столиці, в Національній спілці майстрів народного мистецтва, розпочався онлайн показ творів, представлених на виставці в рамках мистецького проєкту “Іграшкова культура української дитини: від витоків до сьогодення”.
Наразі відкритий розділ “Лялькарство”. У цій категорії особливо багато і майстрів, і поціновувачів їхньої творчості, адже народна іграшка має в Україні глибокі традиції. Серед “довгожителів” іграшкової країни — мотанки, які, звісно, є не лише забавками для малят, а й предметом культу, традиційної естетики українського народу.
Сучасні майстри залюбки інтерпретують образи мотанок у свою творчість, вельми популярна й авторська мотанка.
У Хмельницькому в галузі народних традицій особливо плідно працює Галина Бучківська, доктор педагогічних наук, професор кафедри образотворчого, декоративно-прикладного мистецтва та трудового навчання Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії, заслужений діяч мистецтв України, лауреат Хмельницької міської премії ім. Б.Хмельницького.
Усе своє свідоме життя ця відома далеко за межами нашого міста майстриня і науковець не розлучається з голкою й ниткою: її вишиті роботи неодноразово прикрашали виставки — від міських до міжнародних. Секрети і тонкощі українського, подільського ужиткового мистецтва Галина Вікентіївна передає студентам ХГПА, учасникам численних семінарів та майстер-класів. Серед її захоплень — магічні красуні-мотанки. Спільну роботу майстриня і її учні назвали з гумором “Хор верьовки”, заклавши у дотепну назву головну ознаку народної ляльки: вона змотується з допомогою тоненької мотузки. На цю композицію в Інтернет мережі — ціла вервиця відгуків та коментарів. Що співають добродушні мотані хористки? Напевно, колискову. Це ж — іграшки…
Тетяна СЛОБОДЯНЮК