Про завершення основного етапу будівництва нового музею історії та культури міста Хмельницького газета повідомляла у минулому номері, але майбутня новобудова вже вельми цікавить містян, тому що вже й зримий зовнішній її вигляд дуже загадковий, незвичний. Насамперед це — мереживне біле алюмінієве плетиво, яке увінчує весь фасад і продовжує залишатися для всіх інтригою. Що ж означають ці хвилясті меандри, яку символіку несуть? У Facebook і в звичайному спілкуванні хмельничани жваво обмінюються міркуваннями і коментарями. Одні вбачають у мереживній прикрасі стилізовану витинанку, інші — модний етнодизайн, ще інші навіть якісь східні мотиви: чи то турецькі, чи арабські. Що ж “зашифровано” в музейному орнаменті?
Крапки над “і” у цій навколомистецькій дискусії поставив дизайнер проєкту Сергій Лисий, який розповів: “Такий візерунок базується на декількох принципах. Тут головні — народні подільські мотиви, ми їх лише осучаснили. Це — нова дизайнерська технологія вентильованих фасадів, яка широко застосовується в світі. Але в Хмельницькому, справді, такого фасаду ще не було ніде. Унікальність його в тому, що візерунчасті отвори на панелях зображають орнамент, який перегукується з мізинською, зокрема трипільською культурою, це ІV-ІІІ тисячоліття до нашої ери. Саме такі вцілілі візерунки були знайдені археологами на кістках мамонтів у селі Лука-Врублівецька Кам’янець-Подільського району, де було виявлено давню стоянку. І ми вирішили протягти цю нитку історії через усі тисячоліття: від найдавніших до сьогодення. Використовуємо ці древні мотиви в сучасних технологіях і в авторській інтерпретації”.
Із Вікіпедії: Лука-Врублівецька — палеолітична стоянка на лівому березі Дністра, за 22 км на південний схід від Кам’янця-Подільського, яка зараз затоплена водосховищем. Тут знайдені крем’яні знаряддя палеолітичної доби ашельської епохи, які відносяться до 400-300 тисяч років тому. Стоянку досліджували археологи П.Борисковський, С.Бібіков. Також знайдені залишки поселення 4000-3000 рр. до Різдва Христового, що належить до раннього етапу трипільської культури. При його розкопках у 1946-1950 виявлено сім напівземляних жител. Одне з них (45 м на 3-5 м) належало великій родині. Знайдені: кам’яні й кістяні знаряддя, керамічні посудини, прикраси, теракотові статуетки людей і тварин і інше. Населення займалося землеробством (почала застосовуватися тяглова сила великої рогатої худоби). Суспільний лад — первіснообщинний з ознаками патріархального укладу. Був розповсюджений культ родючості. У Луці-Врублівецькій знайдене також поселення черняхівської культури.
Отже, символічно таке осмислення древньої пам’ятки, віднайденої на території нашого краю, вказує не лише на часову протяглість у древнє трипільське минуле, коли наші предки творили тут самобутню історію, культуру і вона стала відомою на весь світ. До прикладу, сарматські письмена чи мізинські архетипи, що свідчать про власну систему комунікації, обрядовості наших предків. Такий візерунок — це наша своєрідна метрика, посвідчення про зафіксований час нашого народження. І заселяли цю землю не чужинці, а наші споконвічні пращури, що викликає і повагу, і захоплення і, головне, — несе виховний, освітній сенс. А місія музею — не лише зберігати інформацію, а й давати знання, виховувати.
Чи були інші пропозиції оздоблення фасаду? Звісно, пошуки тривали довго. Потрібно було узгодити архітектурне й дизайнерське рішення, а також художню концепцію, щоб це складало цільний образ.
Сергію Лисому, який успішно займається архітектурними проєктами, розуміється на сучасних матеріалах і технологіях, разом з однодумцями, задіяними в реалізації проєкту, вдалося випрацювати оригінальну інтерактивну концепцію.
Як відомо, до нового приміщення “переїде” нинішній музей історії міста Хмельницького
“Наш музей налічує майже сім тисяч експонатів: від часів Трипілля, Київської Русі до сучасності. Щорічно його відвідують до 12 тисяч людей, — розповідає директорка музею Галина Барабаш. — Бувають тут й іноземні туристи, найбільше з Європи. На початку літа, після послаблення карантину, першою відвідувачкою стала китаянка. Музей відчинив двері для відвідувачів у 1996 році, але приміщення не пристосоване до такого закладу, у нас не вистачає площ, аби розмістити у необхідній хронології всі колекції, зробити експозиції відповідно до музейних вимог через брак квадратури, деякі експонати взагалі не можемо виставити через те, що не можливо дотриматись температурного і вологового режимів. У старому приміщенні надзвичайно великі вікна, багато експонатів може вигоряти під світлом”.
“Біля вікон нового музею встановлене металеве оздоблення, яке захищає середину приміщення від прямого сонячного проміння, — розповів виконроб будівництва Артем Герен. — Вдало співпадають дизайнерське і технологічне рішення, адже такі віконниці допомагатимуть зберігати і відповідний температурний, і вологовий режими. Також уже оштукатурені всі три поверхи музею, завершено вентиляцію всього приміщення. Нині завершуємо благоустрій і переходимо до внутрішніх робіт, вже вмонтоване опалення, встановлена підлога”.
“Роботи з реконструкції будівлі, яка має понад три тисячі квадратних метрів, розпочалися восени 2018 року. З початку спорудження музею освоєно до 10 мільйонів гривень, — повідомив начальник управління культури та туризму міської ради Артем Ромасюков. — Загальна вартість спорудження — 26 мільйонів гривень. Музей буде включено до всеукраїнського туристичного туру “52 вікенди”, тобто для хмельничан і гостей нашого міста з’явиться чудова можливість побачити щовихідних цікаві заходи, адже музей уже стає однією з головних культурних родзинок міста. Плануємо у 2021 році здати приміщення в експлуатацію, та, аби повноцінно запрацювали всі експозиції, необхідно ще кілька років. Адже це абсолютно нове слово у музейній справі, незвичний дизайн, новаторське художнє рішення не лише для Хмельницького, подібного немає, по суті, в Україні”.
“Ця будівля попервах планувалась як обласний крає-знавчий музей, — розповідає художній керівник проєкту Оксана Мазур. — Але через внутрішні конфлікти обласної влади, фінансові та інші проблеми новосілля обласного краєзнавчого так і не відбулося. Напівзбудована споруда потроху занепадала. Згодом будівля перейшла на баланс міської влади, але тривалий час знову було не до музею, розпочалась російська окупація на Сході, та й місто через бюджетну кризу змушене було дбати про щоденні потреби людей. І цього року музей таки дочекався продовження і, сподіваюсь, завершення будівництва: адже ця будівля гідна стати окрасою культурного простору міста. Наша творча група доклала чимало сил, любові, аби музей був сучасним явищем”.
“Якою є художня концепція?” — запитую. “Потрапляючи до музею, ми опускаємося в підвал, де буде розміщена частина археології: ми наче потрапляємо усередину, в задекоровані нутрощі археологічних розкопок, в глибинні шари, під місто, — ділиться художниця. — І, підіймаючись сходами з поверху на поверх, “підіймаємося” історією міста до нашого часу. Там будуть розміщені різні за хронологією експонати, археологічні знахідки. Але у Хмельницькому є проблема: знахідок у нас не так вже й багато, не всі епохи залишили після себе матеріальні речі. Тому частина експонатів розміщуватиметься в інсталяціях, буде багато сучасних елементів, встановлені сенсорні панелі, де відвідувачі зможуть прочитати інформацію про експонати, більше дізнатися про історію міста. Будуть аудіогіди різними мовами, що також забезпечить доступність матеріалу для туристів із зарубіжжя. Музей буде повністю інклюзивним, тобто доступним. Це є обов’язковим елементом сучасного громадського простору, тобто можна буде торкатись, проходити між експонатами і т.д. Останній поверх — кульмінація огляду. Там будуть представлені історія ХХ століття і сучасність. Звичайно, відображатиметься історія двох революцій: Помаранчевої і Гідності, події російсько-української війни, наші герої. Адже все це відбувалося й у нашому місті, і хмельничани та жителі області були і є безпосередніми учасниками всіх подій. Будуть їхні записані спогади, зібрані фото- й відеоматеріали. І на завершення — погляд у майбутнє: адже місто розвивається і музей також має бути динамічним. Тому планується зробити інсталяцію, схожу на великий конструктор, на кшталт лего, де на макеті міста зможемо робити якість перебудови, тобто діти, та й дорослі, сподіваюсь, проєктуватимуть місто майбутнього. Також будуть приміщення для майстер-класів, виставкові зали для тимчасових експозицій, єдиної стаціонарної експозиції не буде, лише динамічна. На третьому поверсі — конференцзал на 300 квадратних метрів з гарною панорамою міста. Я вивчала різний світовий досвід, працюючи над концепцією. Зараз є відхід від традиційного музею як статичного сховища експонатів.
Нині музейний простір сприймається як динамічне, живе середовище з допомогою інсталяцій, інтерактивних елементів. До частини реконструйованих експонатів можна буде торкатися, взаємодіяти, сідати, фотографуватися. Етнографічна частина побудована так, що людина, потрапляючи сюди, проходить річний календарний цикл свят, цикл життя людини. Там є перегуки минувшини й сьогодення, наповнення подільським фольклором. Можна буде не лише подивитися зібрання, а й послухати старовинні піснеспіви. Є спогади людей про життя і традиції. Будуть елементи театральних декорацій, які створюють певний інформаційний простір. І коли людина входить у цей простір, вона наповнює його життям, дією, наче актор на сцені. І через взаємодію живих образів і неживих предметів отримує художню інформацію, емоційне навантаження. Тобто, в музеї актором буде власне кожний відвідувач, потрапляючи до зали, наче до лабіринту. Для цього широко використовуватимуться світло, звук, об’ємні динамічні декорації.
Загалом на ідею створення саме такого музею мене надихнув мій батько Микола Мазур, коли працював у 2008 році над сучасним музеєм Голодомору в Меджибожі: його експозиція розміщена таким чином, щоб створювати певні образно-емоційні ситуації. Цей музей визнаний найкращим в Україні, а Микола Мазур отримав звання народного художника України.
Також дуже гарні музеї є в Польщі, у Кракові, краєзнавчий, де відтворені частини старих будівель, до прикладу, маслобійня, частина млина, куди можна заходити, дивитись, як усе працює. Тобто я хочу підкреслити: історія речей невід’ємна від історії людей. І хотілося б за можливістю до кожного експонату, якщо він з певного села, була й історія людей, які ним користувалися”.
Ідею створення музею, його активного будівництва активно підтримує й громадськість, і нинішня влада, зокрема міський голова Олександр Симчишин, який особисто стежить з ходом будівництва, про що регулярно повідомляє на своїй сторінці у Facebook.
Тетяна Слободянюк