У такому глибокому нокдауні наша культурна галузь була хіба що в сумнозвісні 1990-ті, коли українських митців, культпрацівників “посадили” на голодну зарплатну пайку. В результаті галузь дуже тривалий час перебувала у стані професійної амнезії: колективи розповзались по заробітках, митці освоювали не нові ролі та програми, а перекваліфіковувались у спеціалістів з ремонту, клеїли шпалери, продавали овочі та китайські лахи на базарах. А зібрати наново класичний симфонічний оркестр, театральну трупу з зірками сцени, відшукати вузькопрофільного викладача для мистецької школи нелегко. Та й професійна освіта розпочинається з музичної чи художньої школи, далі — коледж, академія, консерваторія. У часовому проміжку — це майже два десятки років навчання. І тому мистецьке середовище міста, країни — це наш культурно-освітній генофонд, який потрібно берегти, бо він — візитівка у світовий культурний простір. Та й узагалі важко уявити, як суспільству жити, розвиватись, якщо це суспільство без культури: кіна, вистав, концертів і т.д. Це аксіома.
Пандемія знову стала випробуванням для мистецької галузі. “Скасовано”, “перенесено” — такими оголошеннями наповнювались репертуарні афіші та Інтернет-повідомлення на початку пандемії і з’явились нині, коли Хмельницький увійшов у “червону” карантину зону. Невже повернуться 1990-ті? Як виживає нині галузь талантів?
Одне з найвідвідуваніших місць культурного відпочинку хмельничан — кінотеатр “Планета” з його унікальним фондом вітчизняного кіномистецтва.
“Із квітня до липня кінотеатр був зачинений, — розповідає директор “Планети” Андрій Олесь. — Нині працюємо згідно з дозвільними правилами Міністерства культури, тобто за умови заповнюваності залу не більше 50 відсотків. Весняно-літній простій дуже вдарив по нашому бюджету. У жовтні працівники отримали зарплату за травень, не мали надходжень і від оренди, адже на час карантину орендна плата також була скасована. Виживаємо, як можемо”.
Нагадаємо, що 19 жовтня, коли наше місто опинилося в “червоній” зоні, над культурними закладами знову нависло закриття. І в Міністерстві культури та інформаційної політики забили на сполох. Вже через тиждень, 26 жовтня, діяльність кінотеатрів відновили з урахуванням епідеміологічних вимог. Як і в багатьох країнах Європи, відтепер в Україні кінотеатрам дозволено працювати у “червоній” зоні карантину. Відвідувачі тут можуть почуватися безпечно: маски, кондиціювання, розсадка через крісло — 50% залу. Відповідне рішення прийняла Державна комісія з техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій за ініціативи профільного Міністерства та представників мереж кінотеатрів. Як уточнили у відомстві, наразі ситуацію щодо подальшої роботи закладів культури в “червоних” зонах аналізують. Водночас там вважають, що таке рішення “дозволить не тільки глядачам отримати “свіжий ковток повітря” від нових фільмів чи вистав, але й вижити культурним інституціям у період карантину”.
Завважимо, що “Планета” належить до комунальної власності обласної ради, а як працюють, виживають у карантинних обмеженнях міські комунальні мистецькі та культурно-освітні заклади? Про це в інтерв’ю з начальником управління культури і туризму міської ради Артемом РОМАСЮКОВИМ.
— Артеме Євгенійовичу, як живе у карантинному полоні міська культура?
— Період для нас нелегкий, адже культурно-мистецька галузь — це відкритий простір, ми працюємо на широку аудиторію, а пандемія, звісно, поставила нас у дуже жорсткі умови. Але це не затишшя, бо галузь продовжувала і продовжує працювати. Більше того, ми здобули чималий досвід. Візьмемо, до прикладу, наш комунальний заклад — кінотеатр ім. Т.Шевченка. Ще навесні, коли було оголошено карантин і двері кінотеатру зачинились для глядачів, ми спільно з Агенцією розвитку Хмельницького та з в.о. директора кінотеатру Мариною Олійник почали шукати можливості виходу з кризи: і на місцевому, і на всеукраїнському рівнях. А вже влітку Український культурний фонд оголосив нову програму підтримки комунальних закладів культури. І в цій спільній роботі вдалося залучити кошти Фонду в сумі 500 тисяч гривень: саме для вирішення питання заробітної плати, комунальних платежів тощо. Таке фінансове вливання дуже суттєве.
Підтримуємо й інший унікальний мистецький заклад — монотеатр “Кут”. Тут за час карантину відбулося ще й два онлайнфестивалі.
— Так, Хмельницький уже здобув фестивальний досвід. Як вдається не втрачати масштабні публічні акції під час карантинних обмежень? Зокрема, “Джаз-фест Поділля”, який уже традиційно відбувається в нас із 2007 року? Онлайнпроєкт “Поджазуємо?!” став подією всеукраїнського масштабу і об’єднав велику аудиторію шанувальників.
— Ми зрозуміли, що багаторічний традиційний фестиваль цього року провести не в змозі, тому з’явилася ідея навчально-просвітникої програми “Поджазуємо?!”. Так, це масштабний, абсолютно новий для нас проєкт в онлайнформаті, який ми запустили з 20 серпня до 20 вересня. Його автор і координатор — заступник начальника управління, досвідчений фахівець культури Світлана Шевченко. У стислі строки було розроблено грантовий проєкт у співпраці з Агенцією розвитку Хмельницького, завдяки чому пощастило залучити 900 тисяч гривень для підготовки і проведення цієї акції, в якій узяли участь українські, в тому числі й хмельницькі, а також зарубіжні виконавці. До програми увійшли джазовий музичний курс, презентаційний концерт викладачів джемсейшн, танцювальні воркшопи, художні майстер-класи, лекції-бесіди про джаз, кінопокази, у тому числі два сеанси німого кіно з імпровізаційним супроводом джазового піаніста, виставка живопису Петра Лебединця, фотовиставка Олександра Зубка. І все це в онлайнформаті.
Зважаючи на обмежувальні заходи та заборону масових зібрань, ще один наш популярний фестиваль “Rock&Buh” також відбувся в онлайнверсії. Цей фестиваль знову ж таки унікальний, бо це соціальний проєкт, тобто безкоштовний. Його мета — популяризація української рокмузики. Ми вирішили відзняти концертний відеофільм у співпраці з хмельницькими гуртами “Мотор’ролла”, “STANZA”, “Чумацький Шлях”, “Зворотня дія”. Окрім цього, у рокфестивалі взяли участь молоді гурти, які відібрала за конкурсом фестивальна рада: “Толока”, “Балан”, “Чугайстер”, “Панацея”. Зйомки концертного фільму проходили на двох майданчиках: на будівельному майданчику майбутнього Палацу спорту та на Південному Бузі. Такий фільм знімався в місті вперше за кошти міської ради. Усі прихильники рокфесту не лише з Хмельницького, а й з усієї України та навіть інших країн отримали можливість переглянути його, він у вільному доступі.
Також протягом усього карантинного часу на вулиці Проскурівській, на інших локальних майданчиках міста відбуваються концерти наших мистецьких колективів, так звані 15-хвилинки гарного настрою. Вуличні перформанси, тобто локальні художні виставки, також сподобались хмельничанам. Отак ми працюємо, тому що мистецтво завжди повинне йти до людей.
— За час карантину в більшості міст України мистецько-освітні заклади зазнали фінансових обмежень, знову повернулись “урізані” зарплати. Як у нас?
— Одразу зазначу, що в Хмельницькому — чи не найнижча в Україні плата за мистецьку освіту дітей. У нас працюють три музичні школи, дві школи мистецтв з філіями на вулиці Молодіжній та на базі НВК №2 у Дубовому. Серед художніх — школа образотворчого і декоративно-прикладного мистецтва, студія іконопису “Нікош”. У мистецьких закладах здобувають профільну освіту понад 4200 дітей, працюють майже півтисячі викладачів, а загалом по галузі — понад 800 осіб.
Коли мистецька освіта з початку карантину перейшла в онлайнформат, у багатьох містах України, справді, заробітні ставки викладачів були зменшені на третину, у Хмельницькому зуміли зберегти зарплати в повному обсязі. Також зберегли учнівський контингент і загалом освітню мережу. Навіть більше: деякі мистецькі навчальні профілі ми розширили. На базі СЗОШ №18 відкрили клас-студію фольклору. В перспективі — відкриття мистецьких філій в інших районах міста. Плануємо незабаром перепрофілювати музичну школу №3, що в мікрорайоні Озерна, у багатопрофільну школу мистецтв.
— Артеме Євгенійовичу, ви активно поєднуєте управлінські обов’язки зі сценічною творчістю і тому знаєте галузь і як державний службовець, і як митець, і як співак. Як почуваєтесь без сцени на карантині?
— Намагаюсь використовувати кожну нагоду, щоб виступати на концертах. Як недавній соліст муніципального оркестру, і досі за можливості беру участь у його програмах, нещодавно співав на творчому вечорі хмельницького музиканта-віртуоза Віталія Дячука.
Карантин навчив нас усіх дорожити творчим спілкуванням, це допомагає зберігати позитив і, звичайно, дарувати його навколишньому світу. У цьому наше і мистецьке, і людське покликання.
Розмовляла Тетяна Слободянюк