Хмельничанин Володимир Мислицький — віртуоз гри на народних інструментах. А все, відколи почав їх колекціонувати. Нині в його хаті — справжній музей колоритних інструментів зі всієї України, виготовлених на замовлення відомими народними майстрами, куплених на блошиних ринках… Його колекція — унікальна.
На просторих гірських полонинах, напевно, й зароджувався перший оркестр українських народних інструментів. Саме з Карпат походить більшість із них, так місцеві скликали отари, сповіщали години, сурмили про народження чи смерть. Досі на всю Україну дзвенить карпатське весілля, де виграють дводенцівки, дідики, зозулі, волинки… Найстарішою вважається сопілка з Чернівеччини. Поки чітко викреслилися державні кордони, свої інструменти на наших землях залишили й народи-завойовники: поляки, татари, турки, росіяни… Тож нині музична палітра українських народних інструментів надзвичайно багата, може відтворити будь-які звуки та мелодії.
Серед найвідоміших українських народних майстрів — Дмитро Левицький та Дмитро Демʼянчук. Інструменти, виготовлені обома, зберігаються в ексклюзивній колекції хмельничанина Володимира Мислицького — музиканта від Бога. Хоч не має вищої музичної освіти, обмежився лише Хмельницьким музучилищем, вміє грати на всьому. З дитинства відчуває звуки та мелодії, його цікавить, як вони виникають.
Дорога життя показала йому, що багато інструментів відходить. Відтак руйнується духовний місток між поколіннями. Втрачаючи стародавні інструменти, губимо душу народу. Тому на початку 1990-х, на хвилі національного піднесення, Володимир Мислицький вирішує створити свою колекцію народних інструментів. На це його надихнула зустріч з одним із кращих народних музикантів колишнього СРСР Володимиром Штепою. Зірка першої величини передає земляку і свої інструменти.
Нині їх, раритетних, ексклюзивних, у Володимира Мислицького понад два десятки. Вже у назвах відчувається колорит їхнього географічного походження. Згадані народні майстри виготовили Володимиру Мислицькому, наприклад, дводенцівку за аналогом прадавнього інструмента Чернівеччини та Івано-Франківщини. Це — подвійна сопілка зі складеною системою отворів. На західній Україні її ще називають жоломія, що в перекладі з польської означає очерет. Цими ж майстрами створений його колекційний дідик — інструмент, схожий до сопілки. Серед найкоштовніших експонатів його домашнього музею — волинка. На неї натрапив випадково й одразу захотів придбати.
“Колись за волинку заплатив майже 600 доларів США. На той час це були величезні гроші. Така дорога, бо зробити її дуже важко. Нині волинку своїм національним інструментом називають шотландці, але українці теж можуть так вважати, бо в Україні вона зʼявилася в XVI столітті саме на території Волині, звідки й назва. Ще волинку називають дудою або козою, бо за формою схожа на парнокопитну тварину, виготовляють її з козячого міхура. Моя волинка навіть голову козячу має”, — розповідає з гордістю музикант-колекціонер.
Останні копійки з зарплати Володимир Мислицький віддавав за інструменти. Нині в його колекції — хроматичні сопілки 1960-х років, виготовлені Дмитром Демʼянчуком, полтавський рожок, кавал (різновид флейти), окарина або зозулька, перша назва інструменту пов’язана зі схожістю його форми на гуску (на болонському діалекті — окарина), а друга — зі специфікою звучання. Є також ребро або флейта пана. Цей інструмент досить часто зустрічається на етнозабавах, дійсно нагадує ребра — складені до купи трубочки різної довжини. Чільне місце в колекції посідає й козацька сурма. Таким інструментом звитяжні предки кликали в бій чи на збори. А на колекційній виконували перший козацький гімн вільної України.
Словом, за колекцією Володимира Мислицького можна історію України вивчати.
Для справжного музиканта немає речей, із яких неможливо видобути звуки. Володимир Мислицький грає навіть на пилці. Каже, будь-яка не звучатиме, потрібна натруджена.
“Навіть метал має душу. Буває, пиляєш дрова, одна пилка: “Шу-шу, шу-шу”, а інша: “Дзень-дзень”. Одразу видно, яка зазвучить. Грати на ній, зізнаюся, недешеве задоволення. Мелодії виконую смичком, а зроблений він із кінської гриви. За один виступ метал стирає смичок, щоразу доводиться купувати новий”, — ділиться пан Володимир.
Зі своїм оркестром народних інструментів об’їздив усю Україну, виступав на фольклорних фестивалях, зокрема й за кордоном.
Розмах музиканта настільки великий — навіть у небі концерти влаштовував. Залишившись після армії в десантних військах, якось стрибнув із парашутом і дорогою до землі ще й на сопілці зіграв. Потім поклав у кишеню і спокійно приземлився.
Раніше часто виступав на весіллях, тепер грає на передовій. У складі мистецької сотні “Гайдамаки” неодноразово виступав для учасників АТО (ООС).
“Хлопці, які захищають Україну, дуже цінують національні інструменти. Розпитують про них. Для воїнів виконував найкрасивіші мелодії”, — додає Володимир Мислицький.
Часто грає й на вулицях міста — веселить народ. До виступу готується за тиждень: виносить інструменти на сонце, щоб просохли, власноруч майструє пищик, тростину. Кожен особливо доглядає, адже прикрашені деревʼяним різбленням, рогами тварин.
Володимир Мислицький на державному рівні відзначений за вагомий внесок у збереження і розвиток народної музики та пропаганду старовинних інструментів.
У хаті Володимира Мислицького — справжній музей, який передасть у спадок своїм синам. Має і велику колекцію духових інструментів, але то — вже інша історія…
Ірина Салій