Нещодавно в обласній універсальній науковій бібліотеці відкрилася виставка стендів, присвячених порушенню прав цивільного населення під час війни на сході України “На зламі”.
Це експозиція — результат роботи правозахисних організацій коаліції “Справедливість заради мару на Донбасі”. Як зазначає співавтор виставки — менеджер проєктів ГО “Східноукраїнський Центр громадських ініціатив” Антон Удовенко, за чотири роки назбиралося дуже багато свідчень полонених, постраждалих внаслідок обстрілів, тортур, торгівлі людьми, грубих порушень міжнародного гуманітарного права. Про ці речі розповідають і 13 стендів виставки. Зроблені вони й на основі опитування, коли почалося нагнітання ситуації на сході України, яке переросло у вороже протистояння й агресію Росії.
Від війни постраждали всі, але є ті, для кого вона кардинально змінила життя на “до” і “після”. Це люди, які опинилися “На зламі”. Вони втрачали родичів, житло, потрапляли в полон, ставали жертвами насилля, мігрували… Саме їхні свідчення подаються на одному боці експозиційних стендів, а з іншого відвідувачі виставки зможуть дізнатися статистику, яку проводили різні організації та компанії. Наприклад, про труднощі пошуку роботи внутрішньо переселених осіб (ВПО). Це — брак можливостей працевлаштування, низька заробітна плата, відсутність вакансій, що відповідають кваліфікації, 9% опитуваних постраждали від дискримінації за статусом ВПО тощо.
Звісно, найбільше з представлених експозиційних матеріалів вражають особисті драми безневинних людей, які раптово опинилися в епіцентрі війни на сході України, які зіткнулися з повною невизначеністю, втратили сім’ї, свободу, здоров’я чи власні домівки.
На відкриття виставки “На зламі” завітали й переселенці, які нині живуть у Хмельницькому. Першою особистим поділилася переселенка з Докучаєвська Донецької області Галина Гаєва: “Наша сім’я завжди була налаштована патріотично. Отож, коли 1 вересня 2014 року до нас заїхали ДНРівці зі списками українських патріотів, залишатися було небезпечно. 13 вересня наші діти полишили житло й виїхали з міста. Ми з чоловіком залишилися доглядати літню матір, яка потім підірвалася на розтяжці на транспортній зупинці. Загинула на місці.
Ми часто навідували дітей. Коли, пересікаючи “кордон”, повертались додому, нас постійно перевіряли, а одного разу ув’язнили. Пробула в полоні рік і три місяці. Мене вважали “шпионом иностранного государства — Украины”.
У 2017 році, 27 грудня, потрапила на великий обмін. Вважаю, мені дуже пощастило, бо декому довелося бути в полоні ще два роки.
Після полону вирішила одразу переїжджати до дітей, які поселилися в Хмельницькому. Тут, звісно, дуже добре, адже далеко від реальних подій на сході країни. Дехто з тутешніх мешканців досі не вірить, що в країні йде війна. Хтось навіть каже, як мені пощастило в полоні побувати, тепер безкоштовно в Київ їжджу. Щастя, що на роботу влаштувалася легко. За фахом я — медсестра. Але ось власного житла не маю, наймаю квартиру”.
Свою зворушливу історію війни розповіла й переселенка з Луганська Катерина Кратськова: “Ми з чоловіком — уособлення символу “Cхід і Захід — разом”, бо я — луганчанка, а він — хмельничанин. Служив у Луганському прикордонному загоні. Дуже важким для нас став 2014 рік, коли розпочалася війна. Чоловік привіз мене до своїх батьків у Хмельницький. Із літніми речами, які встигли зібрати, їхали, стоячи в тамбурі потяга з маленьким сином. Коли на мирних територіях побачили українські прапори, відчули полегшення. Потім чоловік повернувся в АТО. Не могла бути від нього далеко, зібрала речі й поїхала на схід у Білогірськ, де розташовувався його прикордонний загін. У день, коли їхала з дитиною до чоловіка, була річниця нашого весілля. Телефонувала коханому, куди маю дістатися, а він мене відправив назад. Сказав, що зараз у гвинтокрилі летить на Київ. Здогадалася, що він поранений. Підірвався на вибухівці. Сльози текли рікою, заспокоювало, що він у свідомості, отже, не все так погано. Головне — живий!”…
На відкриття експозиції “На зламі” завітали й представники різних громадських організацій.
Організатори виставки сподіваються, що свідчення постраждалих та особистості історії конкретних людей будуть згодом використані в міжнародних судах, які розглядаються і ще розглядатимуть злочини російських агресорів проти України і її народу. Справедливість має восторжествувати, злочинці будуть покарані!
Ірина Салій