Художниця Тетяна Яблонська — людина двох епох: радянської та епохи незалежності Української. Вона — живий доказ того, що мистецтво над усе: кордони та політику. Хто б не стояв біля державного керма, не могли не визнавати її талант, не захоплюватися ним. Мисткиня стала легендою, яка зуміла двічі стати лауреаткою Сталінської премії, народною художницею СРСР, а в наші дні — Героєм України, лауреаткою Шевченківської премії.
Ми ж називаємо її землячкою. В 1930 році її родина переїхала з Одеси до Кам’янця-Подільського, де майбутня художниця закінчила сім класів школи. Сюди життя повертало її не раз. Влітку 1948 року, як викладач інституту, привезла на Чемировеччину, в Летаву, своїх студентів-практикантів. Тамтешній колгосп здивував неймовірним врожаєм. Там мисткиня зі своїми вихованцями зробили чимало замальовок, з однієї з них в 1949 році написала своє найвідоміше полотно — чотириметрову картину “Хліб”.
Звісно, залежно від часу, тематика картин художниці змінювалася. Її сюжети, присвячені любові до праці, чергувалися з надзвичайно витонченою жіночою лірикою. Втім її твори не були рупором комуністичної партії, а просто прославляли людську працю. За це вони й здобули величезну народну любов.
В останні роки життя з авторкою сталася біда — паралізувало правий бік. Це був період пошуку відповідей на запитання, як жити та творити далі. Прикута до інвалідного візка, художниця спершу здалася. Але до творчості її повернула донька, також відома художниця, Гаяне Атаян. Якось подарувала мамі квітку й сказала, що та мусить її намалювати. І Тетяна Яблонська намалювала лівою рукою, а згодом призвичаївшись, створила ще багато-багато картин. 45 з них 31 липня приїхали до нашого міста. Персональна виставка робіт Тетяни Яблонської відкрилася в обласному художньому музеї. В експозицію “Вікно” увійшли кращі з її полотен, написані за останні 10 років життя.
Весь світ художниці на схилі літ обмежився квартирою в Печерському районі Києва. Єдиний світ — вікно, біля якого минали її роки. Воно стало символом надії, проблиском життєвого світла. Саме види крізь вікно — в основі експозиції.
Зміна пір року, погодні явища, завжди свіжий трепетний букетик квітів на підвіконні… Усе це бездоганно авторка передала у своїх пастелях. Саме так називала техніку, в якій створені її картини, хоч знавці визнають їх графікою.
Розтушовані на папері малюнки кількома штрихами передають правдиве відчуття прозорості скла, туман, дощ, вітер. Колекція доповнюється картинами, де намальовані звичайні предмети побуту авторки. Дзвенять намальовані нею склянки, шумить блискуча металева кавоварка… І стає так затишно, наче побував в оселі відомої художниці.
Експозицію хмельницькі музейники доповнили імітацією робочого місця Тетяни Яблонської: інвалідний візок із картатою ковдрою, стіл, олівці, папір і букетик польових квітів у зеленій пляшці. Саме букетик фіолетових дзвіночків намальовані на її останній роботі “Дзвіночок” 16 червня 2005 року. Символічна назва картини, наче елегійний сигнал завершення її епохи — епохи видатної художниці Тетяни Яблонської.
На схилі літ вулкан її творчості став чисто жіночим, приборканим мистецтвом, дивовижно ніжним і трепетним. На експозиції зафіксована остання з пережитих нею революцій — Помаранчева.
Директорці обласного художнього музею Ользі Долінській вдалося поспілкуватися через Інтернетзвʼязок з донькою авторки, яка організувала для хмельничан віртуальну екскурсію їхньої з мамою квартирою.
“Попри хворобу, мама була дуже життєрадісною. Кожен куточок квартири, де прожила 45 років, просякнутий її позитивною енергетикою. Тут творила й експозиційні твори з 2000 року по 17 червня 2005 року, коли пішла з життя”, — розповіла донька Гаяне Атаян.
Останні роки життя художниці — приклад великої сили волі і любові до своєї землі. Ніколи не потрібно здаватися, адже життя прекрасне навіть крізь вікно…
Марина Зінов’єва