Теракт, який стався минулого тижня у Луцьку, коли чоловік захопив автобус з заручниками, сколихнув усю країну. Цю подію ще й досі люди обговорюють у соціальних мережах, в тому числі дії правоохоронних органів і президента, який виконав вимогу нападника. Так само цю ситуацію оцінюють компетентні експерти та фахівці.
Якщо уявити себе на місці людей, які опинилися в автобусі, захопленому терористом, коли ніхто насправді не знає, що в нього в голові і на що він здатний, то це дійсно страшно. Але якщо це був спланований сценарій — це не менш страшно. Бо виникає запитання: для чого? Можливо, для того, щоб у такий спосіб підняти рейтинг Зеленського, який стрімко падає? Можливо, щоб відволікти суспільство від серйозних проблем або показати силу і міць міністра МВС? Зважаючи на те, що в близькому оточенні президента чимало кіношників, артистів і сценаристів, — цілком можливо. Так само така версія має право на існування й після того, як Зеленський зізнався, що хоче заразитись коронавірусом, щоб продемонструвати людям, що це не страшно. Тоді поведінку президента психолог з невербальної комунікації Валентин Ким назвав підлітковою психологією. Тобто, він хоче здаватися людям героєм. А герой має зробити вчинок, скориставшись обставинами, для демонстрації свого героїзму. Хіба це десь не перегукується з терактом у Луцьку? Адже Зеленський у тій ситуації здійснив так само геройський вчинок, причому дуже легко виконавши забаганки терориста — подивитись фільм про знущання над тваринами “Земляни” і тим самим звільнив заручників. І тут виникає цілком логічне запитання: а чому президент не проявив героїзм і не пішов на перемовини з бойовиками, коли вони не дали евакуювати з поля бою біля Зайцевого пораненого українського морського піхотинця? Можливо, він, отримавши медичну допомогу, не стік би кров’ю в пекельних муках і тіло вбитого медика б не понівечили нелюди. Відповіді немає.
Втім, як би там не було в ситуації з луцьким терористом, є багато й інших запитань, які так само дають привід до роздумів і не безпідставно.
По-перше, буь-який теракт — це компетенція СБУ і аж ніяк не МВС, і тим більше не президента.
По-друге, для перемовин із терористами є спеціально навчені для цього військові психологи, які мають брати тільки на себе комунікативні функції.
По-третє, в той час, коли ніхто не знає, чим “дихає” терорист, так само ніхто не знає чи, висунувши банальні вимоги, він не відкриє несподівано вогонь у бік заручників, поліцейські сидять, розслабившись на лавках, і мало не лузають насіння впродовж 12 годин. І це ще не все. Адже картинка з “захопленням” терориста виглядала як театралізоване дійство, причому навіть невдало поставлене. Мовчу вже про самого терориста, який майже дві хвилини ходив біля автобуса і чекав, коли йому на руки вдягнуть кайданки. Так само кумедно виглядав БТР і світлошумова граната. На спецоперацію все це точно не тягнуло.
То що це — збіг обставин, відсутність досвіду, некомпетентність? Те, що відбулося, може з часом зіграти злий жарт, адже не виключено, що ситуація у Луцьку не спровокує наступні теракти.
Довідка: “луцький терорист” народився 6 листопада 1975 року. Його справжнє ім’я — Максим Кривош. Він родом з Росії, селища Гай під Оренбургом, мешкав у Дубно разом із дружиною та 15-річним сином. Мав судимість за зберігання та торгівлю зброєю. Зі слів самого зловмисника, він свідомо йшов на злочини, обравши псевдонім “Плохой”. Раніше Кривош написав і видав автобіографічну книжку “Філософія злочинця”.
23 липня Максиму Кривошу обрали міру запобіжного заходу. Його взяли під варту на 60 днів — до 18 вересня. Відповідне рішення прийняв Луцький міськрайонний суд.
Кривоша підозрюють у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 258 (терористичний акт), ст. 263 (незаконне поводження зі зброєю та вибуховими пристроями), ст. 348 (замах на життя працівника правоохоронного органу), ст. 147 (захоплення заручників) Кримінального кодексу України. Йому загрожує від 3 до 15 років позбавлення волі або довічне ув’язнення. Втім, допитаний як підозрюваний, Кривош відмовився давати покази, назвавши свої дії перфомансом.
Лариса Світловська