Коли я запитала у перехожих на вулицях Хмельницького, що вони знають про другий етап медичної реформи, то жодної конкретної відповіді не почула. Достеменно ніхто не знав, чи розпочався уже цей етап, як і було заплановано, 1 квітня, чи навпаки реформа загальмувала.
Зрештою, нічого дивного, адже пересічній людині складно розібратися в тому інформаційному потоці, який маємо нині. Реформу лаяли, критикували, обіцяли зупинити. МОЗ розпочало детальну експертизу з метою визначення спроможності та ефективності госпітальної мережі.
У червні Міністерство охорони здоров’я розробило нормативну базу щодо перегляду тарифів на медичні послуги, підтримки і недопущення закриття медичних закладів та звільнення медиків. І вже з 1 липня медичні заклади можуть отримувати фінансування не нижче, ніж у 2019 році.
Нагадаємо: другий етап медичної реформи передбачає, що лікарні укладають договори із Національною службою здоров’я України (НСЗУ) і отримують фінансування винятково за надані пацієнтам послуги. Кожна послуга має свій тариф, за яким її оплачуватиме медзакладу НСЗУ. Оце власне і є Програма медичних гарантій, за якою надання медичних послуг пацієнти отримуватимуть безоплатно.
Саме про другий етап медреформи, тарифи на надання медичних послуг, про те, чи вчасно медзаклади міста підготувалися до реформування вторинної ланки медицини, розмовляємо з начальником управління охорони здоров’я міської ради Борисом Ткачем.
— Борисе Васильовичу, другий етап реформування медичної галузі розпочався? За яким принципом фінансуються нині медичні заклади?
— Звичайно, розпочався. Він триває уже з 1 квітня. У зв’язку з продовженням карантину вирішено залишити до жовтня 100-відсоткову глобальну ставку за стаціонарне лікування. Тобто, заклади фінансуватимуться на рівні минулого року. Хоча, за попередніми планами, уже з 1 липня глобальна ставка мала би зменшуватися на 10 відсотків щомісяця, натомість збільшувалася б оплата за послуги. Однак коронавірус вніс свої корективи. І навіть, якщо дозволено планові операції та планову госпіталізацію, все одно в умовах карантину неможливо надати повний спектр медичних послуг (як-от певні додаткові лабораторні обстеження тощо). Саме тому й залишено глобальну ставку в повному обсязі.
— Чи можемо ми, пацієнти, уже отримувати медичну допомогу безоплатно? За наше лікування медичному закладу платитиме держава в особі Національної служби здоров’я України?
— Так, тарифи на надання медичних послуг уже діють. Деякі з них навіть переглянуті і збільшені. Є постанова Кабінету міністрів України від 19 червня 2020 року №513 “Про внесення змін до Порядку реалізації Програми державних гарантій медичного обслуговування населення у 2020 році”.
Збільшено, зокрема, тариф на послуги з надання медичної допомоги при гострому мозковому інсульті в стаціонарних умовах. З 1 квітня до 30 червня він становив 19 332,31 гривні, а з 1 липня до 31 грудня 2020 року — 26 947 гривень.
Також зріс тариф з надання медичної допомоги при гострому інфаркті міокарда в стаціонарних умовах — з 16 тисяч гривень до 30 108 гривень. Звісно, це усереднені цифри. Адже хтось пролікується на 19 тисяч гривень, хтось — на 27 тисяч. Але для декого знадобиться і всі 50…
— Чи всі тарифи переглянуті?
— Не всі. Нас непокоять тарифи на надання стоматологічних послуг. Знаєте, у скільки оцінена допомога одному пацієнту при невідкладних станах: гострому зубному болю, флюсах тощо? Аж у 9 гривень 90 копійок! Цих грошей навіть на анестезію не вистачить. Тому про адекватну медичну допомогу годі й казати. Звичайно, міський бюджет фінансує стоматологічне лікування соціально незахищених категорій (учасники АТО, інваліди І-ІІ груп, пенсіонери). Однак нині ситуація непроста, тому що стоматполіклініка (тепер КП “Медичний стоматологічний центр” Хмельницької міської ради) не фінансується за глобальним бюджетом, адже раніше поліклініка отримувала субвенції. І вдавалося нормально функціонувати за рахунок платних послуг і підтримки міського бюджету. Тож поки що це питання відкрите.
— Тарифи ще на які послуги вас непокоять? Чи інші цілком адекватні?
— Та ні, ще є. Ось, наприклад, за прийом вузького спеціаліста визначено тариф у сумі 49,90 грн. Цю цифру теж не переглядали. Ну, якби ще пацієнта лікар просто оглянув, послухав, записав, то ще можна було вкластися в цю суму. Але, щоб ви розуміли, у вартість прийому входять (за потреби) рентгенологічне, ультразвукове обстеження, може бути біохімічний аналіз крові. Тобто, бачимо, за цю суму все необхідне зробити не можливо.
— Борису Васильовичу, загалом ви оцінюєте медичну реформу позитивно?
— Звичайно, це прогресивний крок. Однак є чимало, так би мовити, деталей, які вимагають пояснення і коригування. Візьмімо, до прикладу, роботу інфекційної лікарні. Нині питання зарплати її медичним працівникам вирішено лише завдяки тому, що запроваджено додатковий пакет послуг по COVID-19. Вони, до речі, мали діяти до 1 липня, але у зв’язку з продовженням карантину їхню дію продовжено до 1 жовтня.
— Які ж послуги взагалі могла надавати інфекційна лікарня?
— Інфекційна лікарня могла підписати пакет послуг лише стаціонарної допомоги, без хірургічних втручань, тобто як звичайна терапія. Але одна справа, коли те ж терапевтичне відділення діє в міській чи районній лікарні, яка заробляє ще й на хірургії, на лікуванні інсультів, інфарктів. З цього й складається бюджет закладу, який розподіляється і на терапію. А інфекційна лікарня на одному цьому пакеті вижити не може. Тож наша “інфекційка” запровадила ще один пакет послуг — амбулаторний прийом. Однак цей пакет так і не встиг запрацювати, бо почалася пандемія коронавірусу.
Що ж далі? Вирішено було надати муніципальну добавку з міського бюджету — 2 мільйони гривень на два місяці. З обласного бюджету надано теж 2 мільйони на п’ять місяців. Потім надійшла 300-відсоткова надбавка до зарплати медиків-інфекціоністів з держбюджету. І запровадили вже згаданий пакет надання послуг з лікування COVID-19. Ось таким чином інфекційна лікарня була врятована.
Але що буде з 1 жовтня, коли дія цих пакетів закінчиться? Коронавірус відкрив нам очі на необхідність відповідного фінансування інфекційних лікарень. Тому що це не звичайне терапевтичне відділення. Їх можна порівняти з пожежною службою. Якщо сьогодні пожежники відпочивають чи, як ми кажемо, сплять, то завтра, якщо десь пожежа, їм треба працювати на повну. І ніхто ж не каже, що вони не потрібні. Те ж саме з інфекційними лікарнями.
— Які ще проблемні місця є, на вашу думку, у реформуванні медицини?
— Фтизіатрична, психіатрична служби. До всього потрібно підходити дуже зважено, аби не наробити помилок. Так, нині не вистачає коштів навіть обласній фтизіатрії. І це при тому, що посади лікарів-фтизіатрів уже не передбачені у районних, міських лікарнях. Так само міський протитуберкульозний диспансер, який надавав амбулаторну допомогу, виявився за бортом реформи. Хворі на туберкульоз, на жаль, є, тому фтизіатри необхідні. Ми їх перевели до складу лікувально-діагностичного центру. Також залишили на амбулаторному прийомі дитячих фтизіатрів.
У зв’язку з цим хочу як депутат обласної ради ще кілька слів сказати про дитячі санаторії нашої області. На останню сесію якраз виносилося питання про їхнє закриття (це два протитуберкульозних й один пульмонологічний). Я категорично проти цього, адже це пряме порушення Конституції України. Їх можна перепрофілювати, а ліквідовувати — в жодному випадку! Тим більше вони розташовані в приміщеннях, які є пам’ятками архітектури. Тоді ці пам’ятки або зруйнуються, або на них хтось швиденько “накладе лапу”. Поки що це питання зняли з порядку денного, але ж воно з часом обов’язково вигулькне знову.
— У нашому місті реформовані всі медичні заклади. Нині вони автономізовані й перетворені у комунальні підприємства. Чи достатню кількість пакетів медичних послуг підписано, аби вони почувалися впевнено?
— Так, усі заклади реорганізовані в комунальні підприємства. Ось, наприклад, КП “Хмельницька міська лікарня” досить міцно стоїть на ногах, адже надає достатню кількість підписаних пакетів послуг. Так само КП “Хмельницька міська дитяча лікарня”. Наприклад, для лікування кожного важкого неонатологічного випадку (коли дитина народжується передчасно чи з гіпоксією тощо) передбачено 28 днів і НСЗУ виділяє 30 тисяч гривень. З одного боку, наче нормально, з іншого — термін лікування може бути довшим. Але ж, повторюся, мова йде про усереднені цифри. Комусь треба більше, комусь менше. Ось у цьому між іншим уже є певні елементи страхової медицини.
Більш-менш упевнено почувається і КП “Хмельницький міський перинатальний центр”. А ось КП “Хмельницький міський лікувально-діагностичний центр” коштів не вистачає. Бо за тих 49,90 гривні, які передбачено за прийом лікаря, про що ми вже говорили, звісно, далеко не заїдеш. Поки що ми дофінансовуємо цей центр з міського бюджету. І вивчаємо ситуацію, робимо оптимізацію…
— Страшне слово! Отже, щось ліквідовуєте?
— Ні, хоча всі чомусь асоціюють оптимізацію зі скороченням. Мова йде про те, щоб підрозділи, які приносять більший прибуток, переводити на платну основу. Ну, наприклад, той же масаж (його, до речі, ніхто й ніколи не робив безплатно). Або ж фізпроцедури. Фізіотерапія не включена в жоден із пакетів. Натомість фізпроцедура входить до складу отого сумнозвісного тарифу за прийом вузького спеціаліста — 49,90. Але це ж нереально. То чому б теж не зробити її платною?
— Що повинен робити пацієнт, Борисе Васильовичу, аби отримати нині безоплатну медичну допомогу, яка йому належить за законом?
— Найперше, і це варто запам’ятати, треба звернутися до свого сімейного лікаря і взяти направлення. Я би метафорично назвав направлення для кожного пацієнта воротами входу в реформу. Сімейний лікар скерує або до вузького спеціаліста, або одразу на стаціонарне лікування. До речі, направлення нині вже повноцінно працює в електронному вигляді.
— А можна йти самостійно на консультацію до вузького спеціаліста?
— Можна. Але так само треба записуватися в електронній системі, лишень заплативши приблизно 50 гривень.
— Борисе Васильовичу, чи не простіше й звичніше взяти 200 гривень, піти одразу до потрібного лікаря й вирішити, як кажуть, усі питання? І самому вузькому спеціалісту буде вигідніше, хіба ні?
— Почнемо з того, що це нелегальний заробіток. І реформу, зауважте, ми робимо для того, щоб це побороти. І, погодьтеся, якщо замість 200 гривень, які ви йому покладете в кишеню, лікар отримуватиме 100, але офіційно, то його це влаштує. Це ж і відрахування до Пенсійного фонду будуть більшими, а всі ми в майбутньому — пенсіонери.
Єдине, необхідно підвищити зарплату вузьким спеціалістам. Адже лікарі “первинки” отримують уже по 15-18 тисяч гривень, а вузькопрофільні так і мають 4,5 тисячі. Це несправедливо. І не треба чекати, коли реформа дасть перші результати. Може бути вже пізно — спеціалісти розбіжаться.
— Розглянемо ситуацію: пацієнту треба стаціонарно лікуватися в терапевтичному відділенні. Що треба йому знати і робити?
— Звісно, що брати направлення в сімейного лікаря і лягати в стаціонар. Тариф за пакет з надання послуг лікування у стаціонарному відділенні (терапевтичному) — 4,5 тисячі гривень. Багато це чи мало? Скажімо так, не дуже багато.
Міський бюджет дофінансовує харчування хворих у міській лікарні, бо в тариф харчування закладено з розрахунку лише 9 гривень на добу. Ми підняли цю суму до 23 гривень.
Зрозуміло, що комусь доведеться, можливо, докуповувати медикаменти, бо 4,5 тисячі не вистачить. Але це все одно краще, ніж купувати все самому.
— Чи може пацієнт бути впевненим, що вся ця сума буде витрачена на нього?
— Не може. Бо це, ще раз кажу, усереднена цифра. На когось піде 2,5 тисячі і ще залишиться. На когось — 7 тисяч гривень.
— Насамкінець, Борисе Васильовичу, чому люди практично нічого не знають про реформування вторинної ланки медицини?
— Розповідати треба, роз’яснювати. Ось про “первинку” говорили дуже багато. Мені здається, уже й діти знали, що і як треба робити. Тому слід комунікувати і ще раз комунікувати. Тоді й прийде розуміння й, можливо, зменшиться негатив у ставленні до медичної реформи.
— Дякую за розмову.
Тетяна Сікорська