В книзі пророка Ісаї є такі слова: “Ти ж сказав був у серці своєму: Зійду я на небо, повище зір Божих поставлю престола свого, і сяду я на горі збору богів, на кінцях північних, підіймуся понад гори хмар, уподібнюсь Всевишньому!” (Iсаї 14:13-14).
Так Святий і непорочний херувим (про якого йшла мова) поступово викохав у собі прагнення до самозвеличення і всі біди на нашій планеті почались від однієї заздрісної думки, яка зародилась у серці красивого Божого слуги, бо херувим на небі мав усе, але через те, що йому не вклонялися і не возносили славу, захотів стати як Бог.
Почала так здалеку не просто так, адже почуття заздрості, яке, мабуть, відоме людству споконвіку і про яке писали Платон і Арістотель, Декарт і Спіноза, Кант і Фройд, шкодить часто не лише тому, хто піддався цьому явищу, а й громаді. Бо зачіпає мораль, філософію і навіть соціальну сферу. Якщо ж розглядати заздрість у побутовому сенсі, то це скоріше неприязнь, вороже ставлення до успіхів і переваг інших. Адже ще Арістотель сказав, що це “смуток, що з’являється при вигляді благоденства подібних нам людей”.
Тож усе по порядку. Два роки тому з’явилась гарна новина: в Україні вирішили збудувати шість багатофункціональних палаців спорту. До переліку обласних центрів потрапив і наш Хмельницький. Сталося це не випадково, бо місто стрімко розвивається, розбудовує соціальну сферу, приваблює інвесторів, другий рік поспіль завойовує високі нагороди Ради Європи, лідирує у рейтингах щорічного Муніципального опитування, у рейтингу прозорості та комфортності. Тож, не гаючи часу, міська влада виділила з бюджету 6,2 мільйона гривень на розробку проєктно-кошторисної документації на початок робіт, бо ж таки цей об’єкт — не лише спортивний, він відкриває нові перспективи для міста. А вже в березні 2019 року був закладений перший камінь під будівництво майбутнього Палацу спорту. Неймовірно, але за рік готовність такого масштабного і досить коштовного будівництва склала майже 50 відсотків!
Нагадаю читачам, що за проєктом арена Палацу спорту розрахована на 3000 сидячих місць. Чотириповерхова споруда матиме чотири спортивні зали площею 290 квадратних метрів кожен. На першому поверсі тренуватимуться спортсмени вищої кваліфікації та проводитимуться змагання всіх рівнів, в тому числі й міжнародні. Другий поверх слугуватиме для загальнофізичної підготовки та активного відпочинку мешканців різних вікових груп з тренажерними залами, медичним блоком, роздягальнями, гардеробом. Передбачені також кафе, кав’ярні, приміщення для адміністративного персоналу.
Відтак з початку будівництва на об’єкт витратили 112 мільйонів гривень, з них 80 мільйонів з державного бюджету. У грудні минулого року з міського бюджету на продовження будівництва було виділено ще 10 мільйонів гривень, які вже освоєні. А на початку 2020-ого роботи на будівельному майданчику продовжились.
“Робота кипить на повну, темпи будівництва насправді досить пристойні. Роботи відновилися в перші дні 2020 року”, — написав міський голова Олександр Симчишин на своїй сторінці у Facebook і на підтвердження своїх слів розмістив світлини.
Хмельничани відреагували на цей пост мера тисячами вподобайок і коментарів, у яких висловлювали і вдячність, і підтримку, і радість за те, що місто матиме Палац спорту, який зводять за європейськими стандартами.
За останньою інформацією адміністративно-спортивно-господарська будівля вже з вентиляцією, монтується електрика, усі об’ємні будівельні роботи завершені. Спортивна арена вже має дах, завершується будівництво трибун з балконом та підтрибунних приміщень, аварійних виходів, роздягалень. Збудована також трансформаторна підстанція та аварійні виходи на кожному поверсі.
“Вентиляція уже працює. Комунікаційні, оздоблювальні роботи, облаштування сидінь та покриття на самій арені, світла — це роботи, які ми реально можемо зробити за півроку”, — каже міський голова.
Відтак місто, як і передбачалось, мало б отримати фінансову підтримку від держави. Для завершення будівництва потрібно 160 мільйонів гривень з державного бюджету, а також дофінансування з міського. Бо ж об’єкт цей дійсно не міського і навіть не обласного, а державного значення і, за словами Олександра Симчишина, за умови виділення грошей будівництво Палацу спорту можна завершити вже наприкінці цього року.
А причому тут заздрість, запитаєте ви? Річ у тім, що на горизонті області з’явився заздрісник і ця вада, замішана ще й на підступності, не дає йому спокою. І мова не про святого херувима, слуги Божого, а про слугу слуг, “Слуг народу”, губернатора пана Габінета. За здоровим глуздом, голова ОДА мав би всіляко сприяти, щоб область мала такий потужний і потрібний об’єкт, мав би підтримувати тих, хто його будує, адже це на користь усієї громади, для людей, для здорового способу життя молодого покоління. Мав би знати, що від самого початку це була ініціатива держави, яка мала його фінансувати за умови співфінансування міського бюджету, і цю вимогу місто виконало сповна!
Натомість як мальчиш-плохиш, пам’ятаєте: “А хто палиці в колеса ставив, хто камені під коси кидав?!”, відверто шкодить. Адже губернатор не те, що б сприяти, взагалі не включив Палац спорту в перелік об’єктів, які потребують державного фінансування. Ба, він не подав жодного об’єкта по місту. Це діяння пана Габінета викликало обурення навіть у міністра регіонального розвитку, який розкритикував за цей випад губернатора Хмельниччини. Натомість Палац спорту оглядали народні депутати, які позитивно оцінюють темпи його будівництва. “Спілкувалися й з Міністерством спорту, яке обіцяло фінансову підтримку вже цього року. Якщо не в повному обсязі, то принаймні в тому розмірі, який дасть можливість продовжувати будівництво. У відкоригованому міському бюджеті закладено додаткових п’ять мільйонів гривень на продовження будівництва Палацу спорту. За своєчасного фінансування споруда могла б запрацювати з початку наступного року”, — зазначив Олександр Симчишин.
Втім, як би там не було, бо ж переживали й не такі часи і не таких губернаторів, Палац спорту в Хмельницькому буде. Бо слова міського голови ніколи не розходяться з ділом і містяни про це знають. І як сказав поет і виконавець Тарас Петриненко: “У кожного своє уявлення мети. Собакам треба гавкати, а каравану йти”.
Ольга Сєргєєва