Налякані коронавірусом, замуровані карантином у власних оселях… Здається, крім цього, нас нічого не цікавить. Ніби й нема іншого життя. Є і, на жаль, не лише мирне життя, а й війна, яка далі триває. І далі гинуть наші хлопці на Донбасі, і далі сепаратисти безборонно порушують Мінські угоди, регулярно обстрілюючи наші позиції, використовуючи зброю заборонених калібрів. Про це щодня повідомляє штаб Операції об’єднаних сил (ООС).
Ось лише 19 травня ворог 11 разів порушив режим припинення вогню.
Так само часто чуємо про поранення і загибель наших військових. З 1 січня 2020 року в зоні проведення ООС загинув 51 наш захисник. Чийсь син, батько, чоловік, брат… Втрати на війні завжди дуже болючі, бо гинуть молоді чоловіки, наша надія й опора.
І поки ми тремтимо від страху перед коронавірусом, наші військові на передовій мужньо тримають оборону: захищають нашу державу і нас усіх.
А позавчора прийшла сумна звістка у Славуту: за допомогою ДНК-експертизи ідентифікували останки 18-річного Сергія Тимо-щука, який загинув 31 серпня 2014 року в боях за Луганський аеропорт.
Шість років десантник вважався безвісти зниклим. Пошуки тривали. Кілька місяців тому надійшли перші повідомлення про те, що останки належать саме Сергію. Однак мама відмовлялася в це вірити, вона до останнього була переконана, що її дитина жива, хай навіть десь у полоні.
ДНК-експертизу зробили повторно. Результати знову підтвердили, що це Сергій Тимощук.
Як повідомляють у Славутській міській раді, вирішено, що після 22 травня, коли відбудеться чергове пом’якшення карантину, можна буде доставити останки захисника України додому і поховати їх. Ось так через шість років загиблий герой повертається на рідну землю…
На жаль, війна триває. Далі гинуть наші захисники. І ніякий карантин не може дозволити нам забути про це.
Війна триває…
