27 березня – Всесвітній день театру. Він був заснований у на ІХ конгресі Міжнародного інституту театру при ЮНЕСКО в 1961 році. Це свято тих, хто причетний до мистецтва Мельпомени – акторів, режисерів-постановників, декораторів, костюмерів, світлотехніків, звукорежисерів, білетерів та драматургів – усіх, хто дарує людям справжні емоції та щирі переживання, хто дає можливість побачити життя збоку, мандрувати століттями та усвідомлювати цінності життя.
За дослідженнями істориків, перші театри зародилися в Греції. Сягає давнини й розвиток українського театру. Часів, коли його елементи відтворювалися під час народних обрядів та ігор. Відомі обряди скоморохів 11 століття, театральні елементи були притаманні й церковним обрядам. А перший стаціонарний український театр виник у Львові 1795 року в колишньому костелі францисканців. Любили лицедійство й у Проскурові. Тут у 1892 році театр заснував Бейриш Шильман. Знаходився він у деревʼяній будівлі на Камʼянецькій, неподалік колишнього Будинку художника. Грали у ньому приїжджі актори. Згодом, у 1907 році, Шильман звів нову будівлю театру на вулиці Олександрівська, нині Проскурівська. А 24 серпня 1920 року театр Шильмана націоналізувала радянська влада. Колишня будівля театру – нинішній Будинок культури. У 1925 році в цій споруді виник Український державний драмтеатр, перший на Поділлі, який увійшов до мережі всеукраїнських театрів такого типу.
Нині потужна театральна сцена Хмельниччини, яка є головним культурним осередком міста, – обласний академічний музично-драматичний театр ім. М.Старицького. Історія цього театру сягає 1931 року, коли діяв у Новочеркаську, як краєвий український державний драматичний театр. Радянська влада переводила театральну трупу з міста в місто. Врешті, театральний сезон 1944-1945 років театр відкрив у Проскурові. До 2009 року він називався іменем радянського державного діяча Георгія Петровського, а у 2009-му театр поглинула українська хвиля і його назвали на честь видатного вітчизняного письменника і драматурга Михайла Старицького, творчість якого пов’язана з Поділлям.
За словами нинішнього директора Андрія Ковальчука, життя театру дуже активне. В його репертуарі майже два десятки вистав різних жанрів, які поставлені за українською, світовою класикою та сучасною драматургією.
“Оскільки ми – державна установа, маємо не лише розважати глядача, а й виховувати, нести щось світле. Намагаємося бути цікавими й корисними для різного віку глядачів. Тому в нас є вистави і для дітей. Для тих, хто любить українську класику, граємо, наприклад, “Кайдашеву сімʼю” Нечуя-Левицького чи “Сватання на Гончарівці” за пʼєсою Квітки-Основʼяненка. Це вічні теми, до яких приходитимуть наступні покоління і не раз звертатимуться сучасники. Так само, як “Приборкання норовливої” Шекспіра, “Собака на сіні” Лопе де Вега, чи “Скупий” Мольєра”, – зазначає очільник театру.
Для того, щоб не закостеніти в театралній одноманітності, команда закладу продукує цікаві і сучасні ідеї. Нещодавно завідуюча музично-літературним відділом театру Марина Бортник-Гулевата виграла грант президента України на постановку авторської соціальної вистави “Свято онлайн”. Розрахована робота на школярів та батьків, засуджує пагубний вплив соціальних мереж на людську свідомість. Нове дихання театру відкрив його нинішній головний режиссер Дмитро Гусаков, який більше уваги почав приділяти пʼєсам сучасних авторів. Так, готується до постановки політичний триллер “Місто, в якому можливо все” за пʼєсою сучасного драматурга й письменника Олега Єлшина “ Anthropos phago ”. Ще одну виставу “Мій тато – Пітер Пен” для малої сцени ставитиме молода режисерка Анна Мотика.
Враховуючи успіх минулих театральних сезонів, цьогоріч у театрі готується ще одна вистава хореографа Юрія Савона “Чаклунка” за мотивами казки “Cпляча красуня”. Премʼєра постановки мала відбутися до Дня театру 27 березня, але показ перенесено через епідемію коронавірусу. Аби відкрити всі грані та можливості театральної трупи та показати глядачу різну режисерську манеру, до театру запрошують режисерів з інших міст. Для них навіть облаштували кімнату з усіма зручностями.
“Часто приїжджим режисерам чи акторам доводиться буквально жити в театрі протягом тривалого часу. Винаймати номер в готелі для нас задорого, тому зробили для гостей спеціальне затишне місце відпочинку”, – зазначає Андрій Ковальчук.
Наприклад, у новоствореній театральній квартирі житиме режисер Тернопільського академічного театру ім. Т.Г. Шевченка Олег Мосійчук. До відкриття наступного театрального сезону він готуватиме постановку “Циганка Аза”. Цю виставу вже бачив хмельницький глядач, але цього разу має бути її класична інтерпритація.
Молода команда на чолі з Андрієм Ковальчуком надихнула театр на нові звершення. В Український культурний фонд подано заявки на проведення в Хмельницькому лабораторій молодих українських режисерів “C.Т.Р.У.М” та постановку роботи драматургині Марини Бортник-Гулеватої “Рейси-рейси, шпали-шпали”. У разі успіху в вересні до нашого міста приїдуть до десятка режисерів, які працюватимуть із підлітковою драматургією.
Торік обласний театр вперше за кілька десятків років гастролював за кордоном. Нині планують щороку запрошувати до театру зарубіжних режисерів та поїздки нашого театру за кордон для обміну досвідом з іншими театрами. У квітні планувалася поїздка на фестиваль у Польщу, але через пандемію коронавірусу вона скасована.
Раз на два роки у Хмельницькому театрі відбуватиметься всеукраїнський театральний фестиваль “Starytskyi theatre fest”, започаткований торік. Головна його мета – познайомити хмельницького глядача з виставами українських театрів різного ґатунку, яких ще не було на підмостках обласного театру. Також Хмельницький театр бере активну участь у фестивалях та конкурсах інших міст України, живе насиченим гастрольним життям. Його вистави бачать чи не усі районні центри, навіть села Хмельниччини. Їздив театр зі своїм репертуаром і на Схід України, де грали для наших захисників у зоні АТО, ООС.
Театр ім. М.Стрицького співпрацює й з іншими обласними театрами. Доказом того, що його творче життя вирує, є часті приїзди до нашого міста інших гастролюючих театрів. І не правду кажуть, що сучасність збайдужіла до театрального мистецтва. На виставах Хмельницького театру, як і приїжджих, завжди людно. А вісім років тому йому присвоїли високе звання академічний.
“Цей статус дав можливість обласній раді робити нам доплату до ста відсотків від заробітної плати. Простіше кажучи, обласна рада має право виділяти актору ще одну ставку. На жаль, нині можемо розраховувати лише на 20%. Але добиваємося, щоб збільшити доплату акторам хоча б до 50%, адже праця театральної команди варта більшого. Крім акторів у нас працює майже 70 людей, які є дотичними до театрального процесу”, – пояснює Андрій Ковальчук.
Нині в обласному академічному театрі – вісім заслужених артистів України, це актори вищої категорії. Усі вони відомі серед театралів області, мають свого глядача.
“Робимо велику ставку на культ актора, режисера. Бо є творчі особистості, які практично витягують на собі всю виставу. Їхні імена та обличчя фокусуємо на афішах. Наприклад, улюбленими акторами для більшості стали заслужений артист України Микола Волівоць, неординарний актор Василь Шпунт та інші ”, – розповідає директор театру.
Поповнюється акторський склад театру й молодими акторами – випускниками мистецьких вишів України. Готує молоду акторську зміну й театральна студія, яка діє при театрі. Тут навчаються діти, котрі прагнуть повʼязати своє життя з театральним мистецтвом.
Тож, хто хоча б раз заглибиться в єство Хмельницького обласного театру, однозначно стане його постійним відвідувачем. Бо похід до театру – дійсно свято. Згадайте лишень наших бабусь, котрі одягали до театру свої найкращі сукні, купували акторам квіти. Нині останнє, на жаль, лише рідкісна формальність. Що ж до театрального дрес-коду, то моду йти до театру в джинсах та футболці започаткували туристи, які просто не мають місця й часу, щоб переодягтися для відвідин культурних закладів. Крім того, мобільна сучасність також зневажає надмірну вичурність в одязі загалом, а не лише в строю для театру. А якщо говорити про цілком насущні речі, то в театрі інколи й верхній одяг скидати не хочеться – в глядацькій залі взимку холодно.
“Будівля театру радянських часів – хрущовка. В ті часи температура в батареях була значно вища, ніж тепер, тому було тепліше. Нині ж тепловіддача значно менша, отже в театрі прохолодно. Цьогоріч на ремонт системи опалення театру витратили майже 100 тисяч гривень. Зокрема, замінювали батареї, продували, прочищали їх. Зрозуміло, що застаріла сорокарічна система потребує ремонту. Трохи прохолодно у фойє театру, бо потрібно ремонтувати вітражі. На щастя, цьогорічна зима не лютувала морозами й гості театру не мерзали”, – пояснює директор.
Тож поступово театр робить все, щоб глядачу було максимально комфортно й цікаво. Чимало коштів виділяється на реквізити постановки: пошиття костюмів, створення сучасних декорацій тощо.
“Звісно, не можемо наздогнати, наприклад, австрійські театри, де вже грають постановки у 3D форматі. Але максимально осучаснюємо театральне спорядження: використовуємо проектори, сучасні освітлювачі, апаратуру… Ремонтуємо театральний транспорт. І все за виручку з вистав. Держава забезпечує нам лише оплату комунальних послуг”, –розповідає Андрій Ковальчук.
Дізнатися про вистави, які пропонує театр, можна з афіш, театрального сайту. Для премʼєр готують брошури. Цікаво, що на період карантину постановки обласного муздрамтеатру показуватимуть на каналі театру в YouTobe. Канал активовуватиметься щочетверга та неділі о 18.00. Вже 26 березня в цей час транслюватиметься вистава “Скупий” Мольєра. Показуватимуть її й 31 березня, у вівторок. Варто лише набрати в інтернет-пошуку “Театр Старицькаго” і легко можна буде знайти посилання на канал трансляції вистав. Крім того, знайти онлайн трансляції постановок театру можна на сторінці театру у Фейсбук.
“Такими онлайн виставами хочемо відволікти людей від непростих подій сучасності. Першими такі новації ввели у Відні, в Україні вистави онлайн почав показувати Київський театр ім. І.Франка. Хмельницький – третє місто, яке підтримало таку ідею. Тож обласний академічний музично-драматичний театр ім. М.Старицького справедливо можна назвати головним театром міста.
Але театральне життя Хмельницького ним не обмежується. Маємо всеукраїнську перлину – міський моно-театр “Кут”, яким керує народний артист України Володимир Смотритель. Цей унікальний культурний осередок у центрі міста дає можливість бути до мистецтва ще ближче – зазирнути у вічі моноактора. Зародившись у роки незалежності, “Кут” розкриває глядачу вічні теми у понад десяти виставах. Крім того, традиційно тут відбувається міжнародний фестиваль мономистецтв “Відлуння”, котрий знайомить публіку з кращими спектаклями одного актора світу. На період війни призупинився всеукраїнський “Кутівський” мистецький фестиваль “Розкуття”.
За підтримки міського голови Олександра Симчишина при міському Центрі національного виховання учнівської молоді нещодавно створено унікальний аматорський театр “Без меж”, який гостро реагує на важливі суспільні процеси. Під керівництвом режисера Володимира Павловського театр дебютував з унікальним проектом “Монологи війни”, який розповідає про страшні події сучасності.
Любить місто й народний аматорський театр “Дзеркало” при міському Будинку культури, який очолює режисер Дмитро Гусаков. Свій театр називає експериментальним, де може бути навіть нецензурна лексика, грають вистави без слів, незвичне саме існування актора на сцені, висвітлюються пікантні теми. Вистави театру є правдивим “дзеркалом” реальності, а не постановками лише для успішного прокату. Своїми роботами дивують глядача щомісяця. Планують премʼєри “Кароль” та “Жили вони довго і щасливо”. Останню пʼєсу написала акторка театру Ірина Підгурська.
Щоб закохати хмельничан у театр з дитинства, місто має й дитячу театральну оазу. На рівні кращих театрівУкраїни – обласний академічний театр ляльок “Дивень” під керівництвом Алли Пундик. Нині в його репертуарі – понад 80 вистав для дітей та дорослих. Це — переважно інсценізації відомих європейських та народних українських казок, є й авторські роботи режисерів театру. Новинкою цьогорічного ювілейного сезону стали Дні відкритих дверей у театрі. Щонеділі малечу та батьків чекають вистави — переможці міжнародних театральних конкурсів з репертуару “Дивня”. А ще цьогоріч театр ляльок повноцінно перетвориться на казковий будинок розваг для малечі. Так, щоразу після вистав юні театрали розважатимуться на новому дитячому майданчику. Тут і батути, і надувні будиночки, й розваги на логіку, мʼячі та скакалки – усе, що малечі подобається. Такого, кажуть, немає в жодному ляльковому театрі країни.
Тож, театральне життя Хмельницького вирує цікавими подіями. Театри – візитівка й гордість нашого міста. Попри злобу дня, вони збирають свого глядача, закохують у театральне мистецтво нові покоління.
ІринаСалій