Звучання інструменту особливим робить музикант: чаклує свою неповторну мелодію, навіть якщо відтворює класику. Але одне діло, коли грає досвідчений маестро-чоловік, якого музика — мінливе море. Інше, коли інструментом керує виконавиця-жінка. Її мелодії — стрімка ріка, куди завжди прибуває нова вода, з кожним виконанням твору додаються нові почуття. Бігаючи тендітними пальцями по клавішах фортепіано, під силу підкорити таких музичних титанів, як Моцарт, Дебюссі та Шуберт, молодій піаністці Анфісі Бобильовій. Цьогоріч артистка взяла участь у “КамерФесті”, що проходив нещодавно в обласній філармонії. У перервах між виступами й зав’язалася наша з нею розмова.
— Пані Анфісо, правда, що ви родом з нашого міста?
— Хоч народилася за збігом обставин у Сибіру, куди ненадовго переїхали мої батьки, завжди кажу, що я — родом з Хмельницького. Звідси моя родина, тут минуло моє дитинство.
— І тут вас причарувало фортепіано?
— Так. На ньому грати хотіла змалку. Познайомилася з інструментом у маминої подруги. В дитинстві його мелодія мені дійсно здавалася чарівною. Одразу ствердно сказала мамі, що теж хочу грати на фортепіано. Пощастило потрапити до хорошого педагога — викладачки дитячої музичної школи №1 ім. М.Мозгового Людмили Попадюк. Вона вчила мене музики перших девʼять років. Нині з улюбленою вчителькою товаришуємо. Після закінчення музичної школи вступила до Львівської спеціалізованої музичної школи, де навчалась у відомого педагога Тетяни Александрової. Згодом закінчила Київську музичну академію, де мене навчав народний артист України Юрій Кот.
— Нині ви — студентка, навчаєтесь в Австрії, ще й виступаєте з концертами. Розкажіть про своє творче життя за кордоном.
— В австрійському місті Ґрац навчаюся в університеті музики. Продовжую вивчати фортепіано як сольний інструмент, а також навчаюся на факультеті камерної музики у складі тріо з віолончелістом та скрипалькою Тетяною Луцик, яка виступала зі мною на “КамерФесті”. Часто гастролюємо з концертами, в Європі навіть частіше, ніж в Україні. Беремо участь у музичних конкурсах.
— Згадайте свої найвагоміші нагороди.
— У грудні отримала перше місце на конкурсі стипендій “Martha Debelli Stipendienwettbewerb”у Ґраці. Другу премію отримала на іспанському конкурсі Августіна Апоне, а також першу премію на італійському конкурсі в місті Падуя.
— Чому обрали для навчання Австрію, там краща школа?
— Хотілося відкрити нові горизонти, для музиканта постійно потрібні розвиток та новий досвід. Не скажу, що в Австрії значно сильніше викладання музики, ніж в Україні. Насправді нині музичний світ настільки строкатий, що наші викладачі працюють і там. Загалом же, в Австрії дуже шанують своїх композиторів, як-от Моцарта, Шуберта. Їхня класична музика відрізняється від української, яка сформувалася значно пізніше, фактично з епохи романтизму (ХІХ століття). Австрійці люблять давнішу музику — доби класицизму (XVII- XVIIІ століття).
— Які ваші улюблені композитори й чому?
— Дуже подобається грати Сергія Рахманінова. Цікаво, що його музика — ще музичний романтизм, проте композитор вже використовує мову ХХ століття. Свого часу його критикували за романтичну музику, адже тоді у світі вирували війни та інші жахи ХХ століття. Мені як жінці його музика є дуже близькою. З українських композиторів імпонує творчість Бориса Лятошинського. Як на мене, це один із найвидатніших композиторів ХХ століття. Маю його твори у своєму репертуарі, завжди виконую їх з великим задоволенням. Хоч ця музика дуже складна, публіка її сприймає, хочеться ще більше відкрити цього композитора Європі.
— Ви молода й талановита артистка, а молодість — пора експериментів та творчих пошуків. Пробуєте якісь цікаві музичні варіації?
— Експериментувати дуже подобається, особливо люблю музичну імпровізацію. Навіть брала майстер-класи та проходила курси з імпровізації. Я в ейфорії, коли придумую нові твори. А ще виступала з ансамблями з різними музичними інструментами. Нині зосереджена на музичній класиці, виступаю зі скрипкою та віолончеллю. Але нещодавно був експеримент з ударними та співачкою, грали популярну музику. Мені як музиканту цікаво підкоряти будь-які стилі.
— Нині в музичній сфері з’являються якісь новації?
— Щодо фортепіанного виконавства, то значно зросла емоційність піаніста. Проте інколи здається, що це робиться заради шоу, а не заради якісного виконання твору. Нині піаністів обов’язково вчать, як рухатися, граючи, контролювати міміку. Якщо порівняти сьогодення з ХХ століттям, тоді гра на фортепіано була дуже строгою.
А якщо говорити про фортепіанну музику, то є дуже багато цікавих новацій. Доводилося навіть виконувати твори не на клавішах, а на струнах фортепіано. Це було вкрай незвично, але ефект вражаючий. Такі новації мають сенс, адже глядачу часто не тільки цікаво слухати музику, а й дивитися, як музикант видобуває її з інструменту.
— Якщо скрипку чи гітару ще можна брати з собою на гастролі, то фортепіано — дуже складно. Чи доводилося вам відчувати різницю музичного звучання на різних інструментах?
— Звісно, в цьому дуже влика складність для піаністів. З іншого боку, це цікавий досвід.
Перед хмельницьким “КамерФестом” виступала на двох концертах у Коломиї. Виконувала музичні твори на інструменті ще Микола Лисенка. Це дуже старовинний інструмент, який значно відрізняється за звучанням із сучасним. Спершу для мене було трохи складно призвичаїтися до нього, але потім усе вдалося, навіть насолоджувалася його індивідуальністю, намагалася показати всі барви його звучання.
— Коли готуєтеся до виступу, думаєте про свій сценічний образ? Можливо, підбираєте сукні під епоху музики, яку виконуватимете? Чи одяг піаніста має бути максимально зручним?
— Якщо чесно, не надто концентруюся на цьому. Намагаюся, щоб мій сценічний костюм не сковував рухи. Проте існують деякі правила. Наприклад, піаністці не можна одягати підбори, адже тоді буде важко натискати педалі. Завжди зважаю, в якому залі виступатиму. Так, часто доводиться грати в церкві, тоді мій образ строгий. Якщо це урочистий концерт, підбираю ошатну сукню. Камерну музику виконую в сучаснішому одязі. Якось умовами конкурсу, в якому брала участь, навпаки було неформальне вбрання. Тоді відчула справжню свободу, підбирала одяг, який відображав настрій музичного твору.
— Поділіться враженнями від міжнародного “КамерФесту” в Хмельницькому.
— В обласній філармонії виступаю не вперше. Минулого року брала участь у міжнародному конкурсі “ProArt”. Завжди слідкую за музичним життям міста, яке вважаю рідним. Дуже тішить, що тут відбуваються масштабні проєкти міжнародного рівня. Є можливість виступити на одній сцені з відомими музикантами. Так було і на цьогорічному “КамерФесті”. Вражена різноманітністю концертів на цьому фестивалі.
Виступала на “КамерФесті” з подругою, скрипалькою Тетяною Луцик з програмою музики Австрії та Франції. Виконували твори Шуберта, Дебюссі, Моцарта і Франка. Старанно готували номер, який за проханням публіки виконували на біс.
Для нас із Тетяною, яка також українка (познайомилися з нею ще у Львівській спеціалізованій школі, а нині разом навчаємося в Ґраці), фестиваль став черговою нагодою виступити на Батьківщині.
Хмельницькому слухачу подарували чотири сонати, програму концерту побудували на контрастах. Судячи з оплесків, публіці сподобалося.
— Поділіться творчими мріями.
— Прагну вийти на такий професійний рівень, коли б могла пропагувати нестандартні програми, виконуючи їх у провідних залах світу. Хочеться виконувати не лише відомі твори, а й відкривати слухачам нестандартну музику. Мене дуже цікавить фольклор, подобаються твори національних композиторів, які використовують у своїх творах народні мотиви. Часто ці композитори є не настільки відомими, постійно відкриваю для себе нові імена.
Нещодавно захопилася творчістю британських композиторів Волтона й Вільямса та італійського композитора Респігі. Якби моя концертна програма на половину складалася з європейської музики маловідомих композиторів і на половину з творчості сучасних українців, гадаю, слухачам би це дуже сподобалося.
— За рідним Хмельницьким сумуєте, думаєте повертатися в Україну після навчання?
— Звісно, сумую, але навчальна і гастрольна програми такі насичені, що ніколи про це думати. Раз на рік обов’язково приїжджаю в Хмельницький. Мама розповідає мені всі музичні новини, бо часто відвідує тутешні мистецькі заходи.
Чи повернуся з Австрії назавжди — поки не вирішила, попереду ще кілька років навчання. Побачимо, як складеться моя доля.
— Дякую за розмову, творчих вам успіхів!
Ірина Салій