Минулого тижня зі студентами гуманітарно-педагогічної академії зустрівся кандидат історичних наук, директор Центру стратегічних розробок, політолог Андрій Ніцой. Тема державотворення в Україні стала головною. Політолог назвав причини, які на його думку, вплинули на те, що досі не відбулася омріяна успішна українська Україна.
Місія нездійсненна — 1.
Боротьба за суверенітет України
Цією місією було національне відродження, яке розпочалося у 1989 році. Тоді, вважає Андрій Ніцой, у КДБ СРСР зрозуміли, що далі керувати російською імперією під личиною радянської вже неможливо. Коли розпався Радянський Союз, КДБ з КПРС почали вишукувати ласі шматки державної власності: валюту, золоті запаси тощо.
Попри все, Україна тоді отримала шанс ще раз відстояти свій державний суверенітет.
Тож, у лютому 1989 року газета Національної спілки письменників України друкує проект програми Народного Руху України — на той час найвпливовішої націоналістичної політичної сили України. В Україні почався реальний процес за гласність, перебудову та національне відродження.
“Поки в одній аудиторії політехніки відбувалися перші збори НРУ, в іншій з гранатометами сиділа спецгрупа КДБ УРСР, яка нині називається “Альфа”. Про це нам потім розповів ректор вишу, нині мій товариш, який очолює приватний відкритий міжнародний університет розвитку людини “Україна” Петро Таланчук. Згодом він став міністром освіти Незалежної України”, — зазначає Андрій Ніцой.
Тоді ж відбулися вибори в місцеві органи влади. Народ обрав депутатів-патріотів, а не комуністичне номенклатурне ядро, яке було раніше. Головою львівського облвиконкому став Вʼячеслав Чорновіл. За багаторічного політвʼязня, який тричі сидів в таборах, відомого ди-сидента, умову Михайлу Горбачову висунув Рональд Рейган, заручившись підтримкою усіх зірок Голівуду. “Радянська ж влада на Чорновола поставила тавро зека, який сидів за не скоєне зґвалтування, бо політв’язнів в СРСР “не було”. Лише Левка Лук’яненка, дивом, посадили за антисовєтчину”, — розповідає історик-політолог.
Розуміючи, що СРСР уже не може існувати таким, як раніше, Горбачов та його команда вирішують зіграти в псевдодемократизм і для відводу очей вводять референдум. Запитують у народу, чи хоче він жити в оновленому СРСР. Більшість, на їхню думку, мала б відповісти “так”. Але раптом на Галичині три області паралельно запускають свій місцевий референдум. Пропонують проголосувати “за” чи “проти” Незалежної, суверенної держави. За результатами народних голосувань, народ не проти оновленого СРСР і разом з тим за Незалежну Україну.
Ситуація почала нагнітатися. До Верховної Ради УРСР, на виборах 1990-го року потрапили й демократичні кандидати. Вони створили так звану народну раду й декларацію про державний суверенітет України.
“На жаль, — каже Андрій Ніцой, — більшість про цей маловідомий історичний документ, якщо й чула, то не читала.
Саме ця декларація й стала фундаментом української державності, на її основі потім створювалася Конституція України.
КПРС відчула, що втрачає Україну. Що тільки не коїлось, щоб цього не допустити. Комуністи ставлять головою Верховної Ради першого секретаря ЦК, який потім з України втік до Москви.
Тож, “Місія нездійсненна — 1” закінчилася лише декларацією про державний суверенітет України.
“Місія нездійсненна — 2”.
Реалізація декларації
Під страхом знищення КПРС, комуністи також голосують за державний суверенітет України. Демократи тріумфували, коли до Верховної Ради занесли синьо-жовтий український стяг. Гадали, нарешті країна стане незалежною, але президентом Незалежної України стає прокомуністичний кандидат Леонід Кравчук, який завжди справно виконував вказівки Кремля.
Демократам-рухівцям виграти вибори завадила розпорошеність голосів. Крім В’ячеслава Чорновола свої кандидатури висунули чимало рухівців, деяких кандидатів висунули прокомуністичні сили, щоб відтягнути політичну ковдру на себе.
За словами Андрія Ніцоя, під час тодішніх виборів були масові фальсифікації, щоб знищити голоси за Чорновола. Наприклад, відомий факт, що в Донецьку тюки з бюлетенями за Чорновола зберігалися не на окружній виборчій комісії, а на горищі обкому партії. Потім їх спалили.
Після обрання Леоніда Кравчука президентом Народний Рух розколовся. Рухівці вирішували підтримувати Кравчука чи бути в опозиції. Ті, хто підтримали, одразу отримали високі посади.
За президентства Леніда Кравчука Народний Рух висунув програму державотворення, в якій були передбачені ринкові механізми, гласність, демократія, закладений ринок землі.
“Якби тоді прислухалися до цієї програми, не було б жахіття з ваучерною приватизацією, яку провели Кравчук з Кучмою”, — каже Андрій Ніцой.
Але до рухівців не прислухалися, а продовжували діяти за вказівками Москви. Наступила економічна, вугільна, бензинова, посівна кризи. Все це спричинило масові страйки в 1994 році. Народ вимагав дострокових виборів.
“І знову він робить “мудрий вибір”, обираючи “червоного директора “Південмашу”, який трохи пропрацював Прем’єр-міністром України, Леоніда Кучму. З цього моменту в Україні починається створення олігархічної республіки. Державна власність почала концентруватися в руках директорів, секретарів парткомів, обкомів колишньої компартії й особливо колишніх комсомольців. Так і зʼявилися олігархи Порошенко, Тігіпко, Коломойський, Турчинов та інші. Навіть Григоришен приїхав із Росії заробляти гроші в Україні. Нині він власник майже усіх феросплавних заводів. Розпочався розквіт олігархії!
Тут, певно, й пошкодував український народ, що не пішов шляхом Чорновола. Тобто не відбулося створення потужного середнього класу, де багатим мав бути вчитель, лікар, фермер…
В Україні почала занепадати освіта, масово створювалися приватні офіси, магазини…
“Приватизовувалися й заводи. Навіть я отримав ваучер як власник Олександрівського цукрового заводу. Таких ваучерів лише по цій цукроварні тоді випустили 12 тисяч. А насправді власником був директор з контрольним пакетом акцій. І так було з усім державним майном, яке потім перепродавалося, реконструйовувалося — ми побудували незламну олігархічну модель держави”, — підсумовує Андрій Ніцой.
Місія нездійсненна — 3. Помаранчева революція
Люди, врешті, не витримали концентрацію всього державного капіталу в руках приблизно 20 сімей українських олігархів. Вибухнула Помаранчева революція. Підприємці також повстали проти олігархів і профінансували усю інфраструктуру революції: закуповували буржуйки, намети, посуд, їжу, одяг тощо.
На думку Андрія Ніцоя, “Місія нездійсненна — 3”, провалилася за допомогою всенародного обранця Віктора Ющенка.
“Він — велика людина, знаю його багато років, адже працював на нього. Але — нікчемний президент. Після Помаранчевої революції замість того, щоб боротися з олігархами, він почав з ними домовлятися. Перелякані олігархи під тиском мільйонерів прийшли до Ющенка й погодилися на запропонований помаранчевою командою план розвитку дій. Так, олігархи мали наповнити спеціально створений державний фонд, з якого виплачувались би великі зарплати українцям, на рівні топ-менеджменту приватних кампаній, які належали цим олігархам. Такий фонд пообіцяли створити Ахметов, Пінчук, Коломойський, Григоришен, Тігіпко. Раз на квартал кожен мав сплачувати по 50 мільйонів доларів. За порадою дружини Віктор Ющенко затребував тоді в олігархів і якісну дитячу лікарню. Але все то десь здиміло і в результаті корупція продовжувалася”, — розповідає Андрій Ніцой.
Попри все в 2005-2010 роках в Україні почався підйом економіки, у людей з’явилися гроші, покращилася гуманітарна сфера, зміцнів середній клас.
Але корупція з’їла команду Віктора Ющенка й до влади повернулися Янукович з Ахметовим.
“Місію нездійсненну — 3” знову провалено.
Місія нездійсненна — 4. Проєвропейський вибір
У 2010 році президентом стає Віктор Янукович. Перед ним постає вибір розвитку країни за європейськими чи російськими стандартами.
Більшість українців орієнтуються на європейські цінності, на відміну від президента. Спалахує Революція Гідності. Наляканий Кремль не хоче випускати українців з “руского міра” і Росія йде на нас війною. Операція з захоплення України, на думку Андрія Ніцоя, повинна була статися до першого березня 2014 року. Закінчувалася Олімпіада в Сочі, всі сили спрямовувалися в Україну. Янукович мав задавити Майдан і Україна мала б відбутися, як маленька Росія. На щастя, так не трапилося. Патріоти, ,взявши до рук зброю, пішли на фронт.
“Українці б виграли, якби не обрали президентом Петра Порошенка. — вважає Андрій Ніцой. — Його обрання відбулося за згодою Путіна. З усіх кандидатів він був найпоступливішим. Усе було узгоджено на рівні спецслужб”.
Тому одразу після його обрання почалися поразки української армії, які призвели до затяжного конфлікту, найбільша небезпека якого в тому, що йому не видно кінця-краю.
Андрій Ніцой вважає, перемагати у війні з Росією українська влада не збирається.
“Українсько-російську вій-ну називають гібридною ще й тому, що спотворена її мета”, — вважає політолог.
Місія нездійсненна — 5. Війна за національну ідентичність
Нині знову маємо бути особливо обережні, щоб новообраний президент не збудував в Україні приславутий “рускій мір”.
Особливо актуальними стають питання мови, яка може зникнути через п’ять поколінь. І як би банально це не звучало, але якщо немає мови — нема держави.
Державною мовою мають спілкуватися на офіційному рівні нацменшини, як в розвинених країнах світу. Нині ж величезна сила українців — російськомовні. Що й казати, коли сам президент дозволяє собі спілкуватися мовою ворога-окупанта.
Сучасній Україні загрожує й знищення села. За останніми підрахунками в державі — 8 мільйонів селян, а нещодавно їх було 12 мільйонів. Якщо не буде села, в дітей сучасного покоління уже не буде прив’язки до коріння предків.
Тож найзапекліша війна, яку мають виграти українці, це війна за національну ідентичність. Поки, на думку Ніцоя, ця місія нездійсненна.
Ірина Салій