Виставку ікон та біблійних сюжетів присвятили Дню міста учні й викладачі Хмельницької школи іконопису “Нікош”. Це — єдина в Україні школа, де дотримуються візантійської техніки письма, що вважається класикою світового іконопису. Цього разу художники застосували цю техніку, зображуючи образи святих і фрагменти їхнього життя не лише на дереві, а й на картоні та склі, але, як завжди, на жодній немає підпису автора. Іконописці кажуть, образ створив Бог. Він і керував їхніми руками.
Крім того, в залі експонується образ з мозаїки, на якому зображений лик Ісуса Христа.
Та шлях до вернісажу — складний і тривалий. Процес написання ікони починається ще задовго до першого мазка пензля. Для дерев’яної ікони передусім готується дощечка, на якій згодом з’явитися лик святого. Це обов’язково дощечка з липи, яку не менше п’яти років сушили у природних умовах. Потім на неї наносять лляну тканину, яку покривають сумішшю левкаса (порошкоподібна крейда, замішана на клеї з кісток тварин з додаванням масла льону) і лише після того, як вона остаточно висохне, учень прочитає молитву, можна наносити зображення. Термін життя ікон, написаних на такій дошці, набагато довший, ніж на полотні.
А ось техніку написання ікони на склі викладачі школи застосовують нещодавно, хоча вона далеко не нова. Ця техніка відома в Україні ще з ХІХ століття. Ікони на склі називали ще хатніми.
“Процес створення хатніх ікон легший та швидший, аніж написаних на дереві. У короткий проміжок часу за одним сюжетом можна виготовити багато екземплярів. Написання роботи на склі розміром 18 на 24 сантиметри може зайняти до чотирьох годин. Відтак вони і коштували дешевше. Натомість створення ікони на липовій дошці розміром 20 на 30 сантиметрів потребує до трьох місяців, а то й півроку”, ― розповідає заступник директора школи іконопису “Нікош” Світлана Михайлова.
Щоб створити ікону на склі, потрібно ретельно очистити поверхню, використовуючи для цього спеціальну речовину. Потім нанести контури сюжету, розписати його акриловими фарбами. Коли вони висохнуть, з іншого боку скла викладають фольгу. Виходить, ніби малюнок написаний на срібному чи золотому тлі. Однак не слід забувати, що ця ікона — на склі, а, отже, делікатна і потребує обережного ставлення.
Опановуючи нову техніку, викладачі школи “Нікош” внесли у неї своє бачення.
“Як правило, хатні ікони раніше писали без дотримання чітких канонів. Наші викладачі вирішили зробити їх у візантійському стилі. Для нього характерні образність та символізм, проте він має власні особливості відтворення ликів святих та релігійної архітектури”, ― каже Світлана Михайлова.
Школа іконопису “Нікош” ― комунальний заклад, що існує у місті з 2005 року, до цього з 1996 року діяла студія. З року в рік кількість учнів у школі невпинно збільшується. Сьогодні їх більше ста — усі з віруючих родин. Окрім школярів, є й 16 дорослих віком від 20 до 60 років. Навчання у школі триває шість років. За цей час учні поступово знайомляться із таїнством іконопису. Насамперед вивчають, як правильно відтворювати окремі елементи: орнаменти, літери, частини тіла, природні та архітектурні об᾽єкти. У перші роки навчання наносять зображення на картон. Поступово учні призвичаюються користуватися мольбертом та муштабелем ― довгою дерев᾽яною палицею, яка підтримує руку іконописця і не дозволяє йому торкатися картини, щоб ненароком не зіпсувати її.
За час свого існування школа організувала понад 40 виставок. Роботи учнів та викладачів експонуються не тільки в Україні, а й за кордоном: у Польщі, Литві, США, Канаді, Мексиці та на Гаваях. Є вони у золотій залі Державного фонду культури в Києві.
Виставка, приурочена до Дня міста, триватиме до 6 жовтня у виставковій залі школи іконопису “Нікош”, що на вулиці Проскурівській, 60. Вхід для відвідувачів вільний.
Олег Бортник