Протягом 15-річної діяльності центр комплексної реабілітації для осіб з інвалідністю внаслідок інтелектуальних порушень “Родинний затишок” успішно працює, ні на мить не зупиняючись на досягнутому. Відтак з кожним роком кількість клієнтів, які отримують тут допомогу, збільшується. Нині персонал закладу обслуговує 70 людей, що вдвічі більше, ніж передбачалося раніше.
“З моменту заснування реабілітацію пройшли 150 осіб з інвалідністю, частина з них відвідує нас і нині. Ми не можемо відмовити їм у послугах, бо прогрес у їхньому розвитку, який було досягнуто значними зусиллями, може зникнути”, ― каже директор центру “Родинний затишок” Антоніна Корчинська.
Вранці до центру підопічних приводять їхні родичі. Упродовж семи годин фахівці з соціальної роботи займаються з ними: шиють, вишивають бісером, ліплять із глини, виливають свічки, танцюють…
“Будь-якій людині набридає тривалий час виконувати монотонну роботу. Наші підопічні втомлюються значно швидше. Декотрі після кількох стібків бісером на тканині хочуть перейти до іншої роботи. Тому намагаємося постійно впроваджувати нові види діяльності. Нещодавно спробували плетіння корзинок та скриньок зі скручених у трубочки газет та декорування пляшок”, ― розповідає інструктор центру з трудової реабілітації Катерина Салтикова.
Час від часу соціальні працівники разом із вихованцями беруть участь у фестивалях для людей з обмеженими можливостями, які відбуваються не тільки в Україні, а й за кордоном. Під час таких виїздів переймають досвід у колег, а, повернувшись додому, впроваджують його в себе.
Наразі в майстерні закладу, розташованій біля основного корпусу, триває ремонт. У вересні тут планують, крім гончарства та виливання свічок, займатися миловарінням.
“З цією справою познайомилися на Закарпатті. Щоб урізноманітнити діяльність, вирішили скористатися проектом “Бюджет участі”, який реалізовує міська рада. Невдовзі стали одними з переможців і отримали 49 тисяч гривень на закупівлю обладнання. За ці кошти придбали мильну основу, фарбники, ефірні олії для аромату, масла для пом’якшення, різноманітні форми, електрон-ні ваги, термометр та мікрохвильову піч для розігріву. У подарунок від реалізаторів дістали рецепти миловаріння. Наразі соціальні працівники вивчають сам процес миловаріння, а через місяць будемо робити це спільно з нашими вихованцями”, ― розповідає фахівець з соціальної роботи центру Ірина Захарчук.
Люди з інтелектуальними вадами не зможуть самостійно виконувати увесь процес миловаріння від початку до кінця, але активно допомагатимуть, додаючи до маси фарби чи олії. Головне, що вони бачитимуть, як завдяки власним старанням з’являтиметься продукт й отримуватимуть задоволення від роботи. Між собою фахівці центру називають заклад лагідно “дитячим садком для дорослих”. Адже більшість відвідувачів, незважаючи на вік, потрібно навчати елементарним навичкам самообслуговування.
Щодня соціальний робітник центру Лариса Недоводієва слідкує за тим, як її підопічні чергують у їдальні. Вони виконують прості завдання: розносять хліб, витирають столи та замітають.
“Навчаємо їх робити канапки, салати. Слід бути дуже уважним, коли даєш підопічним гострий предмет, але в такий спосіб ми навчаємо їх самостійно готувати собі їжу. Звичайно, таке завдання під силу далеко не всім. Комусь важко навіть порозумітися в магазині. Коли купую якісь дрібні речі, беру одного з них з собою. Пояснюю, що таке гроші, як попросити продавця той чи інший товар. Їм це дуже подобається. Наші вихованці відкриті, у них немає фальші, тому до них прикипаєш усією душею. У їдальні маємо іконостас, тут вони промовляють молитви до та після обіду і роблять це надзвичайно щиро”, ― каже Лариса Недоводієва.
На території у 16 соток облаштований острівець затишку для тих, кому важко знайте себе в суспільстві. Поміж барвистих квітів, вимощених доріжок та плодових дерев знаходиться місце, у якому ці люди можуть знайти підтримку, розуміння і по крихтам пізнати майже невідомий для них світ.
Для Антоніни Корчинської минуло довгих 20 років митарств та боротьби, доки їй вдалося створити прихисток для тих, кого донедавна в суспільстві було прийнято не помічати.
У 1984 році після важких пологів з’явилася на світ дівчинка, яка народилася з родовою травмою від байдужості медичних працівників. Впродовж кількох років Антоніна Корчинська об’їздила чи не всіх лікарів та знахарів із заходу на схід, щоб допомогти своїй крихітці, але змін не було. Минав час, дитина росла, але й надалі уся увага матері була прикута до побуту доньки.
“Моя Оля надала мені крила, завдяки їй я стала сильною і навчилася долати труднощі, ― пригадує Антоніна Корчинська. ― У той час у місті бракувало закладів для розвитку таких дітей, тому потрібно було ініціювати їх створення. Донька надихала мене увесь цей час. Я написала сотню листів та невтомно оббивала пороги чиновників, щоб ті почули про мої проблеми. Найперше створила громадську організацію “Фонд соціального захисту та реабілітації осіб з інвалідністю”. У психоневрологічному диспансері дізналася адреси батьків, які виховували дітей з такими хворобами, але контактувати хотіли далеко не всі. Батьки були закриті, кожен боявся показати свою дитину, із ними гуляли тільки вночі. У важких потугах об’єдналися спочатку в невеличку групу, а згодом однодумців побільшало”.
Коли Ользі було вісім, у Антоніни Корчинської народився цілком здоровий син. Мати тішилася своїм щастям, відтепер їй було легше долати всі життєві перешкоди. У 2000 роках Антоніна Корчинська разом із однодумцями створила центр соціальної реабілітації для дітей-інвалідів “Школа життя”. Через чотири роки її донька стала повнолітньою ― і знову виникла проблема. У місті не було закладу для соціалізації важкохворих з інтелектуальними порушеннями. Такий заклад створили на занедбаній ділянці, де стояла спустошена будівля, у якій на той час хазяйнували безхатченки.
Сьогодні кожен куточок приміщення у понад 530 квадратних метрів використовується максимально функціонально. За останні роки горище перетворили у другий поверх. Тут обладнали містку залу, кабінет психолога та вісім кімнат для цілодобового розміщення відвідувачів на випадок кризових ситуацій у їхніх родинах. Нещодавно у спортивній залі центру з’явилися сучасні тренажери та комплекти гантель. Наразі в закладі мріють придбати автобус, а для цього знову пишуть листи для участі у різноманітних програмах підтримки та грантах.
“Якось, коли проводили на подвір’ї захід до Дня матері, над нами впродовж тривалого часу літали в повітрі двоє лелек. Ці птахи символізують добробут та щастя у домі. Тоді я подумала, що завдяки підтримці з небес та доброті небайдужих людей нам вдалося створити “Родинний затишок” для тих, кому потрібно відкривати цей дивовижний світ”, ― каже Антоніна Корчинська.
Ірина Бабієнко