Драми життя на сторінках “Відлуння”
Чергового театрального фестивалю мономистецтв “Відлуння” чекалося, як свята душі. Щороку в моно-театрі “Кут” збираються актори, критики, мистецтвознавці, котрі вже стали міцною театральною родиною. І рада ця родина новачкам, щороку закликає їх через ЗМІ, рекламу в громадських місцях… На жаль, театралів сходиться не багато, зате ті, хто таки потрапляє на “Відлуння”, зазвичай не пропускають жодної фестивальної вистави.
Бо фестиваль — цікава непересічна подія світового рівня. До нас у місто з’їжджаються кращі представники мономистецтва з усього світу, початківці й титуловані актори. “Відлуння” — єдиний в Україні фестиваль, який представляє Україну в ЮНЕСКО. У 2008 році Хмельницькому завдяки директору фестивалю — народному артисту України Володимиру Смотрителю дуже пощастило — “Відлуння” переїхало до нас з Києва. У столиці його засновником стала відома театрознавиця, театральний критик, драматургиня Ніна Мазур. Разом з Володимиром Смотрителем вона входить до театральної команди експертів, котрі на закритті фестивалю виголошують свій вирок виставам-учасницям — нагороджують їх у різних номінаціях.
Цьогорічне “Відлуння” — дев’ять вистав, метою яких стало не розважити глядача, а спровокувати їх на роздуми про важливі теми, зазирнути до власних душ, познайомити з чимось новим: історією, відомими особистостями тощо.
“Нині моножанр має статус чи не найактуальнішого жанру в світі. У час технічного прогресу людина з її проблемами, болями і радощами потребує тепла і довіри, прагне аналізу власних почуттів, жадає уваги до свого духовного світу. Глядачам важливо побачити митця на рівні простягнутої руки, пройнятися його духовністю, відчути себе безпосереднім співрозмовником актора, зрозуміти, що ця сповідь звернена саме до нього. Тому моновистави все більше і більше зацікавлюють глядачів, а актори різних країн з великим бажанням відгукуються на ці духовні потреби і запити. Мономистецтво володіє необмеженими творчими можливостями”, — зазначає Володимир Смотритель.
Цьогорічний фестиваль відбувається за підтримки міської ради, особисто міського голови Олександра Симчишина. З відкриттям “Відлуння” 8 червня хмельничан, гостей та учасників фестивалю привітали керуюча справами міськвиконкому Юлія Сабій та начальник міського управління культури і туризму Артем Ромасюков.
“Ми надзвичайно любимо і поважаємо гру актора. “Відлуння” через мистецтво єднає нас зі Світом”, — зазначила Юлія Сергіївна.
Перша фестивальна вистава — “Бій з тінню” київської Театральної майстерні “Сузір’я”. Постановка за романом сербського письменника Драгослава Михайловича — про людську жорстокість. Головний герой-боксер на прізвисько Чемпіон впродовж всього моноспектаклю бореться з тінню власного минулого. Згадує дитинство в страшні повоєнні роки, як по-звірячому за компанію з однолітками зґвалтували жінку, як брав участь у пацанських розбірках. За все доля поплатилася йому тією ж монетою — зґвалтували рідну сестру. Кульмінацією жорстокості героя стає його вбивство авторитета Столе Апаша. Проте після скоєного актор у сум’ятті, він кається, його мучать душевні терзання. За стіною кремезного боксерського тіла Чемпіона, попри наліт жорстокості, криється “Горобчик” — саме таке прізвисько дали йому в дитинстві друзяки. Герой стає прикладом вихованого війною покоління, яке забуває про душу, за норму вважає забрати людське життя.
Головний герой — заслужений артист України, художній керівник Арт Центру ім. І. Козловського Національного академічного театру опери. Грав у театрах, кінофільмах, телевізійних серіалах. Актор успішно представляв Україну на фестивалях міжнародного рівня.
Не менш драматичною на “Відлунні” була монопостановка Національного театру Чорногорії “Остання година Негоша”. Петар Негош — князь Чорногорії, який був видатною особистістю, філософом і поетом. Він посилив повноваження центральної влади, відкрив перші чорногорські школи, побудував перші дороги й захистив свою крихітну землю від нападу Османської імперії.
У постановці йдеться про його останні миті життя, “коли тіло передсмертно болить і важчає, а душа легшає і ясніє”. В годину смерті Негош підтверджує свою велич і місію бути правителем. Найбільше, що його переймає, — доля країни за ностуаника. Думки його сягають космічної висі. Він замислюється про життя людства, Бога, про безсмертність людської душі, яка залишається вічною в поезії, прозовому слові. Коли Негош відчуває близьку смерть, очищується перед Всевишнім, думає про свій шлях до Раю.
На чорному тлі сцени символічно стоїть стіл, на якому — три речі: свіча, яка горить, книга та глобус. Свіча символізує тлінність людського життя, книга — набуту за життя мудрість великої людини, яку має передати наступникам, а глобус — землю, світ, люд…, — усе, про що дбають і думають правителі.
Петара Негоша зіграв славетний чорногорський актор Слободан Марунович, з творчим стажем у 100 вистав, зіграних у різних країнах світу.
Пережили глядачі на “Відлунні” й трагедію Ідіота Достоєвського у виставі “Князь Мишкін”. Після вбивства коханої, скоєного не ним, Князь Мишкін потрапляє до психіатричної лікарні. Від жаху, що більше не побачить Настасії Фелипівни, намагається продовжити її життя, зігравши її. Мишкін з лікарняного лахміття шиє жіночу сукню, одягає її й намагається заспокоїти сам себе через слова коханої. Божевільний говорить цілком земні й зрозумілі речі, його страхи, стан душі виправдані. Підсилює ефект перевтілення у жіночий образ — картинна рама, яку одягає на себе, крізь голову, наче входить в образ жінки, яку вбили. До рами актор прикріплює червоні жіночі туфлі. Навіть іншомовний глядач одразу зрозуміє, що на сцені чоловік переодягається в жінку.
Впродовж вистави актор змиває з підлоги червону фарбу, вилиту з відра, і кричить: “Крові не було!”. Так у розпачі намагається виправити вбивство, стерти з обличчя долі, наче його й не було, виправдати себе, що не зміг врятувати кохану.
Дивує, як бездоганно пройнявся російською класикою вірменський актор Армен Кушкян. Тут треба віддати належне й режисеру — народному артисту Вірменії, керівнику театру ім. О. Абеляна Ваге Шахвердяну. Режисура — блискуча, лаконічна і виразна.
За російською класикою, а саме за Єсєніним, й фестивальна вистава “Пугачов”. Її представив алматинський театр ім.Байтена Омара “Жах Сахна”.
У моногрі відомий актор таетру ім. Чінгіза Айтматова Марат Аміраєв вживається у роль бунтівника донського козацького отамана, одного із керівників селянської війни на землях Російської імперії Омеляна Пугачова. На сцені злилися три бунтарські душі в єдиний образ: Єсєнін з його розмахом душі та глибиною духу, неспокійний лідер Пугачов та алматинський молодий харизматичний актор. Це поєднання зробило образ Пугачова реалістичним. У своїй бунтарській сповіді зізнається: “Я вже й сам не знаю, якій революції належу”, проте закликає протидіяти народному гнобленню, бо інакше народ так і залишиться ганчірʼям, яким можна затикати усі дірки. Монологи актора пересичені єсєнінівськими описами природи, людину він порівнює із звіром, хтось схожий на хирого лиса, хтось на ведмедя… Разом з бунтом душі Пугачов сумує за молодістю, втраченими силами, покидають його й піддані.
Не вперше до Хмельницького на “Відлуння” завітав актор Аурімас Пінтуліс Литовського “Замкового театру”. Цього разу хмельницький глядач побачив премʼєру, підготовану спеціально для фестивалю — виставу “Історію пана Зоммера” за Зюськіндом.
Йшлося у ній про самотність. Головний герой — підліток, який перейнявся долею старого, імені якого не знав ніхто, називали просто пан Зомер. Старий страждав від клаустрофобії, тому постійно вештався околицями зі своєю палицею. У своїй самотності, страху бути не зрозумілим для інших, Зоммер завжди говорив фразу: “Та дайте веж мені спокій!”. Підліткові ця фраза настільки запамʼяталася, що навіть побачивши, як старий намагається втопитися, не заважав йому, “дав спокій”. Впродовж вистави хлопчик, якого зіграв дорослий актор Аурімас Пінтуліс, по-юнацьки безтурботно і весело розповідає про свого сусіда-дивака. Він валяється на кріслі догори ногами, робить карколомні трюки, вилізши на піаніно… І все то в захопленні власної розповіді про померлого. Звісно, дорослі б засудили вчинок того, хто не врятував самогубця, але дитяча щира душа, якій закони не писані, відчуває, що вчинив правильно…
Бородатий дядько актор по-пацанськи одягнений у протерті джинси з крутецькими прибамбасами на руках…, усе, за модою сучасних підлітків.
Вистава навіть інколи здається комічною.
Режисер постановки Альвідас Візгірда, один із кращих режисерів Литви, зробив постановку життєво правдивою, показавши простоту душі дитини, її здатність легко ставитися до складних для дорослого речей.
У другій частині фестивалю перед глядачем душі відкривали жінки
Постановка “Східна скринька” “Пересувного театру” з Тель-Авіва за мотивами арабських казок перенесла європейських театралів у зовсім інший світ, з іншими звичаями, проте зі схожими життєвими цінностями. Головну роль у виставі зіграла ізраїльська акторка з українським корінням Тетяна Хазанівська. Вона й режисер “Східної скриньки”. У постановці йдеться про те, як перед султаном з’являється Істина, спершу голою, як і годиться для чистої правди. Але у такому вигляді її не допускають до вельможі. Це натяк на те, що людям правда не завжди подобається. Тоді Істина одягає розкішні шати і, зустрівшись з султаном, розповідає йому дві повчальні казки. Одна про те, як закоханій дівчині вдалося підкорити навіть самого диявола. Друга — про віру в себе та про вміння бачити цінне.
У всіх героїв казок з легкістю перевтілюється Тетяна Хазанівська. Експертне журі фестивалю нагородило акторку і режисерку дипломом “За синтез слова, руху та музики”.
Наступною вражаючою виставою стало іспанське “Криваве весілля”. Постановку представив тамтешній “La Teatreria de Abredo”. У головній ролі — акторка провідних мистецьких шкіл Севілії, Сантандера й Мадрида Марія Відал. Імпульсивна, напориста гра заворожила глядача, навіть якщо він і слова не розумів іспанською. А йшлося у виставі про авторитарні цінності. Юнак, закохавшись у наречену-циганку, викрадає її, через це проливається невинна кров. На сцені в одній особі акторки постають матір, наречена та герой Федеріко. Триєдність їхньої любові і страждання роблять виставу емоційно вибуховою. Експерти “Відлуння” нагородили Марію Відал дипломом за “Глибокий драматизм акторського існування”.
У новій інтерпретації вистава, насичена танцями, відеопроекцією, співом.
У виставі “Муза” київського камерного театру “Дивний замок” глядач дізнався, хто такі Музи, як по-різному вони приходять до різних авторів. Справжня Муза на сцені — акторка Марина Святненко (на фото): легка, невимушена, наївна, чесна, кокетлива, винахідлива, говірка, креативна… На “Відлунні” відбувся її дебют у моногрі. Марину Святненко нагородили дипломом “За святкову імпровізаційну естетику вистави”. Режисер постановки “Муза” — керівник “Дивного замку” Олена Іванченко.
Завершила 21-й фестиваль мономистецтв вистава “Леді Капулетті” Київського театру “Перетворення”. Очільником театру є режисер постановки Володимир Завальнюк. Театральна столична команда продемонструвала, що доля матері Джульєтти Леді Капулетті, не менш цікава і пристрасна, ніж її доньки. Акторка Ганна Яремчук в образі головної героїні з’являється на сцені в тривалому гробовому мовчанні, непорушною. Саме в мовчанні, приховуванні власних почуттів та думок минуло життя Леді Капулетті. Зізнається, як нелегко жити зі старшим чоловіком, у якого лише “величезна любов до самого себе”. Жінка-мати картає себе за смерть доньки, мучиться, що перешкодила їй бути з коханим.
Експертне журі “Відлуння” відзначило Ганну Яремчук “За вишуканість та елегантність акторської гри”.
На закритті фестивалю дипломи отримали й решта акторів. Так, “За найвище акторське мистецтво” нагороджено чорногорського актора Слободана Маруновича. Вірменський актор Армен Кушкян отримав диплом “За кращу сучасну концепцію акторської гри”. Актор з Казахстану Марат Аміраєв нагороджений “За інтерактивний спосіб сценічного існування”. “За динаміку та амплітуду акторської трансформації” нагороджено литовського актора Аурімаса Пінтуліса. Київський актор Володимир Голосняк отримав нагороду “За експресивне розкриття характеру персонажу”.
Особливістю цьогорічного “Відлуння” стало те, що у його програмі не було традиційної вистави господаря фестивалю — народного артиста Володимира Смотрителя. А ще фестиваль запалив нову зірку — ведучого — переможця дитячого фестивалю “Театральна Мозаїка” Володимира Щура.
Ірина САЛІЙ
Фото Сергія АНІСЬКОВА