25 квітня 2019 року стало знаковою датою в новітній українській історії. У цей день Верховна Рада України ухвалила закон про забезпечення функціонування української мови як державної.
Знущань, заборон зазнавала мова у різні часи від окупантів, потерпала від байдужості й понад 30 років у добі Незалежності. А в 2012 році закон Колєсніченка-Ківалова став для неї справжньою пасткою. Саме тоді в Києві відбулися масові протести. Саме тоді ВО “Свобода” показала свою силу в сутичці з “Беркутом” під Українським Домом. Та все ж влада тоді протиснула антиукраїнський закон. Через півтора року відбулася революція Гідності. Майдан вимагав скасувати закон КК. Новообраний спікер Турчинов не зміг тоді виконати вимоги майданівців, сподіваючись, що це зупинить російську агресію. Лише за кілька років з’явився законопроект №5670-д, що ряснів численними недоопрацюваннями. Українцям нав’язувалися такі терміни, як “мова, прийнятна для сторін”, що поширювалась на різні сфери суспільного життя: органів правопорядку, охорони здоров’я, транспорту. Рясніло й іншими “статусами”: “державна мова в освіті”, “державна мова в науці”, “державна мова у книговиданні та книгорозповсюдженні”… Все це зневиразнювало суть закону, обмежуючи можливості впливів на функційний простір державної мови.
Таке ж і в Законі “Про освіту”, і в законопроекті “Про середню освіту”, що несуть загрозу нейтралізації державного статусу української мови через паралельне використання мов нацменшин та інших мов.
По всій Україні ВО “Свобода” спільно з науковцями, українською інтелігенцією провела низку форумів “За українську мову”. Їхні учасники вимагали від влади: ухвалити новий мовний закон на основі законопроекту №5669 від 19.01.2017 р. “Про функціонування української мови як державної та порядок застосування інших мов в Україні” та запобігти включенню в новий закон українофобських положень скасованого Конституційним Судом України сумновідомого закону “Про засади державної мовної політики”; внести зміни в законодавство про освіту задля узгодження зі ст. 10 та 53 Конституції України та рішенням Конституційного Суду України від 14.12.1999 року, визначивши, що держава утверджує державницьку мовну модель освітнього процесу й створює всі необхідні умови для навчання мовами нацменшин у суботніх чи недільних школах за власний кошт.
Бездарна політика Порошенка-Гройсмана викликала глибоке розчарування широкого загалу українського народу, чим скористалися олігархічні клани. Як і попереджали ще в 2014-2015 роках свободівці, кожен день правління Порошенка-Гройсмана додавав сил реваншистам. Підсумком стали результати президентської кампанії 2019 року. В цих умовах патріотичне сере-довище вимагало невідкладного ухвалення мовного закону.
Націоналісти максимально включилися в роботу над удосконаленням законопроекту №5670 і депутати-свободівці внесли десятки поправок. У частині 2 ст. 6 внесено поправку про те, що громадяни, для яких українська мова не є рідною, зобов’язані записувати в документи, що посвідчують особу, свої імена та прізвища відповідно до норм українського правопису. Надзвичайно важливою правкою націоналістів є те, що вищі державні посадовці зобов’язані не лише володіти державною мовою, але й використовувати її під час виконання своїх посадових обов’язків. Це важливо, адже це давало право спілкуватися чиновнику мовою загарбника на цілком “законних” підставах. Окремим законом максимально жорстко визначатимуться критерії україномовного продукту. Законом закріплене сприяння виданню та поширенню через державні й комунальні бібліотеки та сітку книгарень творів української літератури, заохочення перекладання й видання українською мовою іншомовної літератури.
Не всі пропозиції свободівців були прийняті. Втім, якщо українці підтримають своїми голосами створення потужної фракції націоналістів у Верховній Раді наступного скликання, мовний закон буде вдосконалений. Бо російські танки прийшли туди, де не розмовляли українською.
Микола СЛИВКА