19 листопада українські націоналісти визначилися з кандидатом на посаду Президента України. Ним обрали представника ВО “Свобода” Руслана Кошулинського, який зарекомендував себе не лише як політичний діяч, а й воїн-захисник Батьківщини.
Минулого тижня Руслан Кошулинський завітав у Хмельницький, щоб ознайомитися з ситуацією в місті та поспілкуватися з громадою. Про власне бачення найактуальніших питань країни: введення воєнного стану, проблеми економіки, шляхи досягнення миру й підвищення цін на природний газ Руслан Кошулинський розповів газеті “Проскурів”.
— Пане Руслане, в Україні запровадили воєнний стан. Наскільки доцільним було таке рішення влади?
— Запровадити воєнний стан в Україні необхідно ще на початку російської агресії — навесні 2014-го. Таким чином можна було б зберегти тисячі життів.
Так, наприклад, московити не змогли б влаштувати катастрофу малазійського “Боїнга”, адже цивільним літакам було б заборонено літати над територіями, на яких діє воєнний стан. Відповідно 298 пасажирів цього літака сьогодні були б живими.
Тоді влада не дослухалася до “Свободи”, яка єдиною вимагала запровадження воєнного стану. Влада називала нас “агентами Кремля” і тоді, коли вимагали запровадити воєнний стан після кровопролитних боїв біля Дебальцевого та Іловайська, коли на територію України вторглися 35 тисяч регулярних військ ЗС РФ з танками, артилерією та іншим важким озброєнням, коли українські позиції обстрілювала артилерія з території РФ.
Влада понад чотири роки всіляко обгрунтовувала “шкідливість” воєнного стану й закривала очі на те, як гинули тисячі українців. Сьогодні владу раптово осінило… Тішить, звісно, що можновладці зважились на це необхідне рішення, проте треба розуміти, що самого воєнного стану для відбиття московської агресії недостатньо.
— Яких ще заходів треба вжити?
— Сьогодні влада повинна також розірвати дипломатичні взаємини та всі договори з РФ, закрити кордон, знищити промосковську п’яту колону, провести люстрацію в керівництві ЗСУ, припинити торгівлю з агресором і закрити московський бізнес. Якщо це все буде зроблено, безумовно, воєнний стан принесе величезну користь.
Бо що ми маємо зараз: в центрі Києва успішно працює величезний торговий комплекс “Ocean Plaza”, який належить правій руці Путіна Аркадію Ротенбергу. Саме ця людина будувала Керченський міст, перебуває під європейськими й американськими санкціями, проте й досі має можливість заробляти кошти в Україні. Й це непоодинокий випадок. З 24 обленерго 11 належать громадянину Московії Олександру Бабакову. Навіть імпорт з країни-агресора за останні півроку зріс у 600% порівняно з аналогічним періодом минулого 2017-го.
Тому воєнний стан дає змогу нам розірвати дипломатичні стосунки з окупантом, не пускати його громадян на нашу територію, заборонити ворожий бізнес… Ці кроки могли б знищити ворожу агентурну мережу, показати світові наше ставлення до Московії. Проте для цього потрібно мати політичну волю.
Президент, як верховний головнокомандувач, отримав всі важелі і повноваження. На ньому — і вся повнота відповідальності. Як найнятий на найвищу посаду працівник, наприкінці грудня мусить звітувати перед працедавцем — українською громадою. Там і побачимо.
— Тоді для чого владі саме такий формат воєнного стану, якщо вона не готова робити подальші кроки?
— Бо влада хотіла використати воєнний стан, аби продовжити свої повноваження, а так звану “опозицію” турбувало тільки те, чи можна буде їздити агітувати, бо за біг-морди вже позаплачували.
Найгірше, якщо цей воєнний стан виявиться мильною бульбашкою. Бо тоді може статися, як в Езоповій байці про пастуха-жартівника. Коли пастуху, який геть знудився біля овець, схотілося вигадати якусь забавку, він почав волати: “Вовки! Вовки! Рятуйте!”. Пам’ятаєте, чим закінчилося? Коли вовки дійсно накинулися, ніхто не повірив. І нікому було ні отару, ні пастуха боронити…
— На ваше переконання, яким чином можна досягти миру в Україні?
— У цій війні ми зможемо перемогти й принести Україні мир лише завдяки комплексу заходів: дипломатично-політичних, економічних, ідеологічних та військових. Ми повинні, як у шахах, прогнозувати ходи ворога на кілька дій уперед, на кожен з його кроків мати ефективну контратаку, що принесе йому найбільше шкоди.
Наприклад, для Московії побудова Керченського мосту коштувала 10 мільярдів доларів. Через це наші великі порти на Азовському морі: Маріуполь, Бердянськ, Генічеськ отримують економічні збитки, люди стають біднішими, а Україна втрачає репутацію надійного транзитера. Не краща ситуація в металургії, яка є одним із головних наповнювачів державного бюджету. Влада мала б подбати про альтернативні кроки, які б не лише врятували вітчизняну економіку, а й нанесли шкоду Москві. Такою дією могла б стати побудова Азовсько-Чорноморського каналу.
Цим невійськовим методом ми завдали б ворогу збитків на мільярди доларів. Більше того, Азовсько-Чорноморський канал знадобився б і після війни, адже кораблі змогли б економити час, витрачений на огинання Криму.
Ну і пам’ятаймо, що гарантом мирного неба для будь-якої країни є сильна армія. Армії, яка воює, найперше потрібні дві речі. Перша — віра і бойовий дух. Друга — гроші.
Бойовий дух — це моральна єдність правителя і народу, командування і війська. Досягнути такої єдності прагнень і помислів — це і є найперше завдання лідера і всього керівництва держави, яка воює. Звичайно, коли народ воює, а панівна верхівка торгує з агресором, цього досягнути неможливо. Бо коли солдати в окопах, а головнокомандувач на Мальдівах — то яка моральна єдність?
Наступне — гроші. Ще Цицерон казав: “Гроші — це нерв війни”. Давайте подивимося в бюджет на 2019 рік. Вітчизняні каральні органи, себто поліція, прокуратура, СБУ та МВС, профінансовані на 1,5 мільярда гривень більше, ніж Збройні сили України! І це в час війни! Ми що, поліцейську державу будуємо? Замість українців від ворога захищати, захищаємо владу від українців?
— Звідки ж нам взяти такі кошти на оборону?
— Зібрати воєнний податок з тих, хто заробляє на війні — з олігархів. Пам’ятаєте формулу “Роттердам+”, через яку нам вартість електроенергії збільшили? Мотивували тим, що шахти Донбасу під окупацією, тож треба вугілля з-за кордону, аж через Голландію (!), через Роттердам везти. Результат ми бачили: тариф підвищили, а вугілля насправді з Донбасу як возили, так і возять. Пам’ятаєте, хто запровадив ту формулу? Топ-менеджер “Рошена” Дмитро Вовк. А знаєте, хто заробив на цьому? Олігарх Рінат Ахметов — 11,7 мільярдів гривень прибутку офіційно.
То скажіть мені, товариство, чому і проста вчителька, і олігарх, який обікрав українців у час війни, повинні однаково платити по 1,5% воєнного збору? “Свобода” пропонує по-іншому. Взяти декларації олігархів за останній рік. Хто заробив від 500 тисяч до 1 мільйона, повинні разово сплатити 10% від заробітку, хто від 1 до 10 мільйонів — 15%, хто від 10 до 100 мільйонів — 20%, а більше 100 мільйонів — 25%. От вам і гроші. Величезні причому. Необхідний законопроект давно зареєстровано — потрібно лише проголосувати.
— Ви згадали дипломатично-політичні заходи для перемоги у війні. На вашу думку, чи варто відійти від нинішнього Нормандського формату переговорів?
— Нормандський формат, який запропонувала чинна влада, показав свою неефективність. Мінські домовленості взагалі не мають жодної юридичної основи, адже вони навіть не затверджені Верховною Радою.
Учасники Нормандського формату — Німеччина та Франція — намагаються водночас не впасти в очах світового співтовариства й підтримувати свої бізнесові стосунки з Москвою. Як у такій ситуації ми можемо сподіватися на прийнятне для України рішення? Тому ми повинні нарешті перейти до Будапештського формату, залучивши до переговорів гарантів нашої безпеки — США і Велику Британію. Свого часу ми відмовилися від ядерної зброї через їхні гарантії, тож маємо нагадати їм виконувати взяті на себе зобов’язання.
— Окрім війни, що ще гальмує розвиток вітчизняної економіки?
— Олігархи. Це лютий ворог середнього класу. Вони панічно бояться конкуренції. Їхня мета — монополія як найшвидший спосіб отримання надприбутків. Їхня мрія — закріпачити українців. Змусити націю працювати на себе запівдурно, але купувати втридорога. Тому олігархія ніколи не дасть підняти голову середньому класу. Саме тому серед працьовитих українців є лише 3-5% реального середнього класу, а в розвинутих країнах — від 40 до 70%.
Свого часу я об’їздив багато країн і ніде не бачив українців жебраками. Вони завжди можуть реалізуватися за кордоном, де є прозорі правила гри, де всі рівні перед законом. Наше завдання: створити такі умови для українців в Україні.
Єдиний шлях — це запровадити в життя Антиолігархічний пакет докорінних перетворень. Майже всі необхідні законопроекти вже навіть є — давно написані й зареєстровані у Верховній Раді. Чому ж “слуги народу” вигадують нові й нові безглузді “реформи”, лише б не торкнутися цих ґрунтовних рішень? Бо ці починання підривають самі основи олігархічного ладу в Україні. Це системний план ліквідації олігархії як явища. Наше завдання: якнайшвидше запустити цей процес.
Зокрема, ми хочемо нової виборчої системи, скасування депутатської недоторканності, створення процедури відкликання депутатів.
Нині ж, коли голоси виборців купують через їхнє зубожіння, олігархи реалізують власні цілі у стінах парламенту. Тому й бачимо підвищення цін на газ, хоча ми видобуваємо 20 мільярдів кубів, а споживаємо 17 мільярдів. За різними підрахунками, собівартість одного куба сягає 2,5-3 гривні, а нам кажуть про 8,5, а з наступного року — понад 9 гривень за куб. Найперше це вигідно власникам обленерго й облгазів, які через субсидії отримуватимуть бюджетні кошти. Сьогодні ми були у “Хмельницьктеплокомуненерго” й побачили, що “свободівській” міській владі вдалося утримати тариф на теплопостачання найнижчим в Україні, але 86% його собівартості займає ціна на природний газ.
Наразі базове завдання — заборонити вивезення коштів в офшори й повернути їх. А це 154 мільярди доларів! Цей законопроект лежить у парламенті ще з 2013 року, але його ніхто не хоче розглядати.
До Антиолігархічного пакета докорінних перетворень також входять заборона приватизації стратегічних підприємств, заборона приватизації землі, надання можливостей малому бізнесу за принципом: великий бізнес — великі податки, малий бізнес — малі податки, надати преференції заробітчанам для відкриття власної справи на Батьківщині…
— До речі, щодо газу представники чинної влади погрожують дефолтом, якщо не будуть підняті тарифи. Мовляв, це вимога МВФ…
— Жодної вимоги Міжнародного валютного фонду щодо підняття ціни на газ не існує. Ця структура надає нам кредити й хоче знати, за які кошти ми повернемо ці позики. МВФ цікавить лише зменшення дефіциту бюджету. А підняття ціни на газ — це пропозиція української сторони, на яку погодилися міжнародні кредитори. Влада прийняла рішення підняти тарифи для найбільш незабезпечених верств населення, що, повторюся, є вигідним для облгазів, більшість з яких нині контролюють олігархи.
Для зменшення дефіциту бюджету, щоб задовольнити вимоги МВФ, достатньо просто перестати красти, а не залазити в кишені українців. Проте цього не станеться, поки нами керуватимуть олігархи.
— Низка націоналістичних організацій заявила про вашу підтримку як кандидата на посаду Президента України. Наскільки можливо досягнути поставленої мети в нинішній системі?
— 14 жовтня Олег Тягнибок показав себе справжнім лідером: щоб отримати єдиного кандидата від правих сил, він переступив через власні амбіції, адже вони ніщо порівняно з інтересами країни. Це нормальний європейський досвід. Цю пропозицію підтримали наші партнери — Конгрес українських націоналістів, Правий сектор, Організація українських націоналістів, С14 і Дмитро Ярош. Тому наразі стоїть завдання через спільну мережу максимально поширити ідеї, задекларовані в Національному маніфесті, й отримати на виборах підтримку українців.
Андрій ЯЩИШЕН