Минулої п’ятниці, 28 вересня, в наше місто завітав лідер ВО “Свобода” Олег Тягнибок. Під час візиту він побував на Форумі економічного розвитку Хмельницького, подарував у місцеву бібліотеку цікаві книги та ознайомився з найновішими змінами в місті. Про свої враження від побаченого, президентські вибори, різницю між націоналістами й тими, хто лише використовує націоналістичну риторику, та найбільші загрози для України Олег Тягнибок розповів газеті “Проскурів”.
— Пане Олеже, ви часто буваєте в нашому місті. Чи бачите зміни у Хмельницькому після приходу до влади вашого побратима-свободівця Олександра Симчишина?
— Скажу відверто: до недавнього часу потенціал Хмельницького був прихованим. Як у багатьох інших українців, у мене він асоціювався з великим базаром. Через це місто виглядало сірим. Нині ж бачу, що Олександру Симчишину з командою вдалося розкрити справжній потенціал Хмельницького, вдихнути у нього життя.
Коли з’являється нагода прогулятися вулицями Хмельницького з Олександром Симчишиним, з превеликим задоволенням спостерігаю, як люди, впізнаючи мера, одразу посміхаються. Це найвища оцінка його діяльності.
Звісно, в нинішній складній економічній ситуації місто неможливо одразу перетворити на рай. Але Хмельницький стрімко розвивається всупереч усім негараздам. Розвиваються інфраструктура, бо не крадуть, і бізнес, адже влада відстоює інтереси містян, а не олігархів. На Форумі економічного розвитку Хмельницького показовими були виступи підприємців і представників іноземних компаній, які тут відкривають свої виробничі потужності. Вони стверджують, що місто стало привабливим не лише з точки зору логістики, а й комфортним для життя і ведення бізнесу.
— На які питання необхідно звернути увагу нашій міській владі?
— Я знаю, що хмельничани хочуть активнішої роботи влади у питаннях екології, створенні інфраструктури для людей з особливими потребами, вдосконалення транспортної системи. Втім ці проблеми є спільними для всіх обласних центрів України. Проте помітно, що хмельницька влада чує побажання і навіть критику й поступово вирішує проблеми.
Повторюся: розвиток міста можна помітити навіть неозброєним оком — відкриваються й будуються нові дитячі садки, створюється якісна спортивна інфраструктура. Показовим є будівництво у Хмельницькому Палацу спорту. Всі міста, де будуть реалізовуватися подібні проекти, мали рівні стартові умови. Але завдяки старанням міської влади саме Хмельницький став першим.
— Президентська кампанія хоч не офіційно, але все ж стартувала. Ви будете учасником процесу?
— Ми розглядаємо президентську кампанію як один із кроків на шляху до мети — реалізації нашої політичної програми. Наше завдання на цьому етапі — зробити все, щоб українці мали свого кандидата на цих виборах, єдиного кандидата від націоналістів. Півтора року тому, підписавши Національний маніфест з іншими націоналістичними силами, ми ефективно співпрацюємо і координуємо свої дії. Тому сподіваюся, що, зрештою, вийдемо на єдиного кандидата. Скажу щиро — немає значення: це буде Тягнибок чи хтось інший. В ідеологічному плані ми майже однакові, є лише мінімальні розбіжності.
До влади потрібно йти лише з ідеологічно близькими людьми, які будуть реально вирішувати проблеми України, тоді не буде зради і розчарування. Бо часто буває, що політики говорять перед виборами гарні речі, адже потрібно сподобатися виборцю, але, прийшовши до влади, вони одразу забувають сказане. І, замість виконувати волю українців, служать олігархам. Ми ж ніколи не брехали. Люди, які голосують за “Свободу”, переконалися, що ми діємо відповідно до наших ідеологічних постулатів. Час показав: ВО “Свобода” все сказане перетворює в дії. Виборець знає, що ми — прогнозовані. Якщо ми написали щось у своїй програмі, ми будемо за це голосувати в парламенті.
— Президент Петро Порошенко дедалі частіше вдається до націоналістичної риторики. Чи не побоюєтеся конкуренції на одному полі?
— Це зайвий раз підтверджує нашу правоту. Можу навести сотні прикладів, коли ми пропонували важливі законопроекти, але провладні сили відхиляли їх, мовляв, не на часі. Минає кілька років, наближаються вибори й ті, хто був проти наших пропозицій, починають їх активно використовувати як власні ідеї.
Різниця між владою, яка експлуатує націоналістичні гасла, і самим націоналістами надзвичайно проста: влада тільки говорить, бо бачить відповідний запит населення, але після виборів вона забуває про свою риторику або спотворює дані обіцянки. Натомість націоналісти завжди дотримують слова.
Показовою є ситуація з розірванням договору про дружбу, співробітництво і партнерство, на чому зараз так піариться влада. Але чому до вас це дійшло лише на п’ятий рік московсько-української війни?! ВО “Свобода” зареєструвала таку ініціативу ще в квітні 2014 року. Однак тоді провладна більшість у парламенті її відхилила. Якби цей договір розірвали вчасно, то, можливо, війна б уже завершилася.
Бо ж ми пропонували цілий комплекс дієвих рішень. Це і закриття кордону, і введення візового режиму з Росією, і законопроект про перенесення 43 підприємств військово-промислового комплексу з Донеччини та Луганщини на неокуповану територію України… На жаль, нас не хотіли чути. Що й казати, якщо навіть військовий податок вони ввели не для олігархів, як ми це пропонували, а для звичайних українців.
— У щорічному виступі Петро Порошенко знову говорив про загрозу реваншу. На вашу думку, наскільки вона є реальною?
— Ми це вже проходили. Пригадайте, як реваншисти зруйнували всі ідеали Помаранчевої революції. Історія, на жаль, повторюється і вони знову сидять у владних кріслах.
Нині найбільшим уособленням реваншизму є Медвечук. Влада показово на камери б’ється в істериці, що він повертається у велику політику й навіть претендуватиме на посаду спікера в парламенті наступного скликання. В мене питання: а хто його повернув з небуття? Хто повинен понести за це політичну відповідальність? Відповідь очевидна — влада. Бо ж це ви, влада в особі Порошенка, призначили його базовим переговорником у Мінському процесі. То чого тепер репетуєте, кричите ґвалт, рятуйте? Це ж ви винні в тому, що у наступному скликанні парламенту ми побачимо не один десяток чи сотню кремлівських ставлеників й реваншистів. Думаю, для всіх очевидно, що зупинити реванш можуть лише націоналісти. Без нас у парламенті Україна буде просто знищена.
— Назвіть три найбільші загрози для України.
— Безумовно, перша й найбільша небезпека — це московська агресія, війна. Друга — загроза реваншу. Третя — олігархи. Їхня мрія — закріпачити українців. Змусити націю працювати на себе запівдурно, але купувати — втридорога. Тому олігархія ніколи не дасть підняти голову середньому класу. Саме тому серед працьовитих українців є лише 3-5% реального середнього класу, а в розвинутих країнах — від 40 до 70%.
— Як їм можна протистояти?
— Щодо війни, то для досягнення миру потрібно змінити Нормандський формат переговорів на умовний Будапештський. Минулого тижня навіть спеціальний представник Державного департаменту США Курт Волкер прозоро натякнув українській владі, що Мінськ не працює. Необхідно залучати до переговорів гарантів нашої безпеки. Україна відмовилася від ядерної зброї, бо США і Велика Британія гарантували нам збереження суверенітету і військовий захист. Але вони не можуть прийти і просто захищати нас. Їх про це треба попросити, залучити до перемовин. А для цього має працювати вітчизняна дипломатія. Проте ефективність її роботи нульова.
Другий крок — посилення зовнішніх і внутрішніх санкцій. Крім того, потрібно збільшити фінансування армії. Нинішніх 5% ВВП на оборону не достатньо.
Щодо загрози реваншу. Тут усе залежить від українців, люди мають перестати купуватися на солодкоголосу брехню й обіцянку. Вибір треба робити свідомо. Дивитися, як діяла та чи інша політична сила, чи виконувала обіцянки, чи це реальні слуги народу, чи чергові служки олігархів.
Щодо олігархів. Єдиний шлях перемогти — втілення в життя Антиолігархічного пакета докорінних перетворень. Це пакет законів, який складається з економічної та політичної частин. Перша фактично позбавляє олігархів впливу на економіку. Зокрема, це законопроекти про виведення коштів з офшорів, про антимонопольний комітет, нове податкове законодавство, заборона торгівлі стратегічними об’єктами.
Політична ж частина нівелює контроль олігархів над владою. Це закони, які поставлять політика в пряму залежність від виборця. Зокрема, ми хочемо нової виборчої системи, скасування депутатської недоторканності, створення процедури відкликання депутатів.
Тільки це витягне Україну з ями корупції, зубожіння, війни. Тільки це дасть українцям майбутнє. Хтось скаже, що це нереально, ніхто ніколи за це не проголосує? Треба добиватися й тиснути. Принаймні для “слуг народу” Антиолігархічний пакет докорінних перетворень стане лакмусовим папірцем, тестом на відданість нації і державі.
До речі, вже 226 місцевих рад ухвалили звернення до центральної влади про прийняття відповідних законопроектів. Показово, що першою в цьому списку стала Хмельницька міська рада.
— Як вважаєте, чи виправданим є підвищення ціни на газ в обмін на кредит від Міжнародного валютного фонду?
— Найперше, націоналістична влада буде робити все можливе, щоб Україна не була залежною від міжнародних фінансових інституцій. Зокрема, від Міжнародного валютного фонду. Найкраще це можна було зробити після Революції гідності, але шанс втрачено. Тоді нам могли списати хоча б частину боргів. МВФ — це фактично США. А наша влада, відкрито агітуючи за Гілларі Клінтон, зіпсувала стосунки з Дональдом Трампом. Звісно, США не відступається від свого політичного курсу, але у нас могли б бути значно кращі стосунки.
Крім того, якщо зайти на англомовну версію сайту МВФ, то можна побачити, що підняття цін на газ — це не вимоги Міжнародного валютного фонду, а пропозиції української сторони. Для МВФ важливо зменшення дефіциту бюджету, як це робиться — їх не хвилює. Але наша влада замість того, щоб банально не красти й вивести гроші з офшорів, вирішує запропонувати підняти ціни на газ, а далі — розповідає на телебаченні, який МВФ поганий.
— Наприкінці, що б ви хотіли побажати хмельничанам?
— Вірити у власні сили, своє місто та Україну. Ми повинні будувати краще майбутнє для себе та своїх дітей, але не за кордоном, а на рідній землі. Саме тут потрібно розвивати економіку й спільними зусиллями збудувати наш український дім. Хочу побажати, щоб наше покоління стало останнім, яке бореться за Україну, а наші діти, всі наступні покоління українців нехай щасливо живуть на своїй Богом даній землі.
Розмовляв Андрій ЯЩИШЕН