Мало хто задумується про грані талантів і життя поза кадром ведучих новин чи телепередач. Насправді ж за легкістю і самовпевненістю, з якою вони презентують медійний продукт, — титанічна праця і досвід. Про це наша розмова з відомою землячкою — ведучою програми “Ревізор. Магазини” Наталею КУДРЯШОВОЮ, котра днями завітала до рідного міста.
— Пані Наталю, мета вашого приїзду — не просто відвідини міста, де народилися.
— Насправді мене запросили взяти участь у концерті з нагоди ювілею муніципального академічного камерного хору під керівництвом Ігоря Цмура, в якому я співала ще з дня створення колективу.
— То ви ще й співачка?
— Так, у мене три освіти: економічна, театральна і музична. У Хмельницькому, де народилася і мешкала до 18 років, закінчила музичне училище ім. В.Заремби. Там і запросили мене на першу роботу в 14 років в хор. Пісні тоді виконували різні — від народних до світової класики.
Дуже зраділа, коли через 20 років заснування колективу випала нагода знову з ним заспівати. На ювілейному концерті виконувала сольні і колективні партії.
— Нині ви продовжуєте музичну кар’єру?
— Звісно, закінчивши столичний музичний вуз, де засвоїла академічний вокал, співала на різних сценах. Співпрацюю з азербайджанським культурним центром ім. М.Магомаєва, де я одночасно продюсер, ведуча і вокалістка. Даємо комерційні концерти у великих залах, як-от столичний Палац культури КПІ. Також проводимо театралізовані заходи.
— Композиції яких стилів вам подобається виконувати?
— Оперети, джаз, естрадні пісні, народні азербайджанські… Потрохи записую сольний альбом, вже є кілька готових джазових композицій. Також маю, якщо його можна так назвати, альбом з десяти оперет, є записані і романси. Поки ці роботи чули у вузьких колах, але, гадаю, незабаром усе зміниться.
З естради люблю співати лірику, особливо “Адажіо” Лари Фабіан, цей твір часто виконую на концертах.
Пишу й сама. Сподіваюся, вже незабаром відбудеться презентація моєї авторської пісні, можливо, на національному відборі “Євробачення”. Ця пісня вже записана.
— А на музичних інструментах граєте?
— Так, але ці вміння застосовую переважно для робочих моментів, коли треба собі закомпонувати.
— То в якій сфері ви б хотіли стати більш популярною: в музиці чи на телебаченні?
— Не ставлю собі за мету бути популярною, просто хочеться сповна виконати свою життєву місію, розвинути всі дані Богом таланти.
— А як стали журналісткою?
— У Хмельницькому працювала ведучою передачі “Все про все” на дитячій телестудії при ХОДТРК “Поділля-центр”. Було це наприкінці 1990-х. Ще працювала кореспондентом у газеті “Є”. Писати статті, особливо інтерв’ю з відомими людьми, мені дуже подобалося. Таким був мій перший журналістський досвід.
— Як же потрапили на “Новий канал”?
— Випадково. Мене запросили на програму “Страсті за Ревізором”, а далі й у саму програму “Ревізор: Магазини”. Ця передача мені дуже подобається, адже дбаємо, аби покупки, зроблені українцями, були якісними, а культура торгівлі — була на європейському рівні.
— Для того, щоб робити перевірки у “Ревізорі: Магазини”, потрібно бути добре обізнаним у сфері торгівлі, знати закони. Звідки черпаєте знання?
— Справжнім експертом станеш, коли засвоїш кухню зсередини. Адже супермаркети, магазини — специфічна сфера, яка має різні, не завжди приємні нюанси. Знайома з цим не з чуток. Коли переїхала до Києва у пошуках кращої долі, вступила у виш. Голодному студенту треба було якось підзаробляти, аби вижити у недешевій столиці. Матеріальної підмоги у мене на той час не було, у Хмельницькому залишила тільки маму, котра за станом здоров’я не могла думати про моє матеріальне благополуччя.
Це нині для студентів з підробітком немає проблем: можуть чи флаєри роздавати, чи працювати промоутерами… У мої часи єдиною сферою, де можна заробити хоч якісь гроші, була торгівля. Тоді лише почали відкриватися супермаркети, в один із яких пішла працювати в нічну зміну. Доводилося нелегко: працювала з дев’ятої вечора до дев’ятої ранку, потім бігла на пари, майже зовсім не спала — дві-три години після навчання.
Сферу торгівлі освоїла швидко. Керівництво супермаркету мене одразу помітило. З касира професійно виросла до спеціаліста з навчання. Згодом відкривала нові магазини в Україні, Молдові, навіть була директором магазину.
Тому, коли потрапила на “Ревізор: Магазини”, перевірки робила не формально, а з розумінням справи.
— Тож тим, хто прагне чогось досягти у житті, радите не боятися будь-якої роботи?
— Тільки тієї, яка забороняється Кримінальним кодексом. А взагалі будь-ким працювати не соромно, соромно нічого не робити. Саме трудоголізм і те, що у добі 24 години, допомогло мені у житті.
— Як відпочиваєте?
— Здається, не відпочиваю взагалі. Своє життя не поділяю на роботу і відпочинок, адже пощастило заробляти на життя тим, що мені подобається.
— Знімали сюжет і в рідному Хмельницькому, хоча були, м’яко кажучи, неприємні моменти, поділіться враженнями.
— На речовому ринку знімати було одне задоволення. Зовсім по-іншому розгорталися події в “Колібрісі”, де мене взагалі побили. Відкрите кримінальне провадження за двома статтями. Єдине, що тішить: ми вказали хмельничанам місце, де з ними може статися лихо при відстоюванні свого права як споживача.
— На вулицях вас впізнають?
— Так, звичайно, і це радує. Якось у магазині почула, як дівчинка каже до мами: “Не бери той хліб, бо тітка Наталя з передачі казала, що він має бути запакований”. Тобто виховуємо вже озброєних знаннями про свої права молоді покоління.
— Вже встигли перезнайомитися з зірками на “Новому каналі”?
— Тішить, що тут багато хмельничан: улюбленець публіки Сашко Педан, веселунка Леся Нікітюк і я.
— Ви багато працюєте, чи вистачає часу на особисте?
— Усіх секретів розкривати не буду, але серце моє зайняте, хоча офіційно я незаміжня.
— На ваш погляд, Хмельницький змінився з часу вашого переїзду в столицю?
— Мене не було тут 16 років, звичайно, змінився: багато нових будівель, перейменовані вулиці, покращився благоустрій… А от хмельничани залишилися такими ж, як були. Їхню харизму не сплутаєш з мешканцями інших міст. Навіть у Києві хмельничани для мене виділяються з натовпу. Це неможливо пояснити, потрібно просто відчути.
Знову потрапити у рідне місто дуже приємно. Зустрілася з подругою, її донькою.
— Що побажаєте землякам у чудову весняну пору?
— Гарного настрою, миру в душі, сім’ях, країні.
— Дякую за розмову.
Ірина САЛІЙ