Цю розмову з виконуючим обов’язки, а нині вже й кандидатом на посаду Хмельницького міського голови Костянтином Чернилевським ми публікуємо за рахунок його скромного виборчого фонду кандидата-самовисуванця, як цього вимагає виборче законодавство. Проте Костянтин Іванович наполіг, щоб у нашому діалозі первинною була журналістська складова, пообіцявши завчасу, що готовий відповісти на найжорсткіші запитання, яких, зізнаємося, з перебігом виборчої кампанії набралося чимало. Тож перше, що цікавило нас, так це те, як він почувається у ролі кандидата-самовисуванця? Адже залишаючись нині одним із фаворитів виборів серед претендентів на посаду міського голови, він єдиний з них спалив, по суті, за собою всі мости. Чи варто було так ризикувати власною політичною кар’єрою? — запитали ми, натякаючи, що через таку принципову позицію він змушений був припинити своє членство в партії “Батьківщина”, відмовитись від пропозицій інших партій стати їх висуванцем, поклавши на виборчі терези дуже багато у своїй подальшій долі.
Цю розмову з виконуючим обов’язки, а нині вже й кандидатом на посаду Хмельницького міського голови Костянтином Чернилевським ми публікуємо за рахунок його скромного виборчого фонду кандидата-самовисуванця, як цього вимагає виборче законодавство. Проте Костянтин Іванович наполіг, щоб у нашому діалозі первинною була журналістська складова, пообіцявши завчасу, що готовий відповісти на найжорсткіші запитання, яких, зізнаємося, з перебігом виборчої кампанії набралося чимало. Тож перше, що цікавило нас, так це те, як він почувається у ролі кандидата-самовисуванця? Адже залишаючись нині одним із фаворитів виборів серед претендентів на посаду міського голови, він єдиний з них спалив, по суті, за собою всі мости. Чи варто було так ризикувати власною політичною кар’єрою? — запитали ми, натякаючи, що через таку принципову позицію він змушений був припинити своє членство в партії “Батьківщина”, відмовитись від пропозицій інших партій стати їх висуванцем, поклавши на виборчі терези дуже багато у своїй подальшій долі.
— Те, що я призупинив членство у “Батьківщині”, аж ніяк не означає, що припинив усілякі стосунки з цією політичною силою та її міським активом, — зауважив він. — Переконаний: якими б не були результати цих виборів, там невдовзі відбудуться серйозні кадрові зміни, адже не можна через амбіції кількох впливових партійців, які мають доступ до політичного керівництва партії, нищити всі добрі напрацювання батьківщинівців, про що я, власне, написав у заяві про призупинення в ній членства. Мою ж позицію з рішенням іти на вибори міського голови шляхом самовисунення дехто вважає проявом власних амбіцій, але таке звинувачення цілком надумане. Були часи, коли “Батьківщина” вичистила зі своїх лав політичних зрадників, як-от наших тодішніх місцевих керівників на кшталт Буджерака, Кравчука. Дуже шкодую, повірте, що дехто там нині пробує реанімовувати їхні методи керівництва, забувши про Майдан і все, що зцементувало державницькі сили під час Революції гідності.
Тож вважайте, що своїм рішенням іти на вибори міського голови шляхом самовисунення я прагну представляти і їх інтереси, бо нині, мабуть, як ніхто з моїх конкурентів, розумію, що чекає на нового міського голову. За рік роботи першою особою міської виконавчої та представницької влади, долаючи подеколи відвертий саботаж деяких керівників структурних підрозділів міськради та міськвиконкому, маніпуляції окремих депутатських сере-довищ, думаю, довів хмельничанам, що здатний володіти ситуацією в місті навіть за таких несприятливих суб’єктивних причин. Звичайно ж, не всі схеми протидії змінам на краще вдалося подолати, але вважаю, що початок зроблений і в мене та моїх однодумців вистачить рішучості довести їх до логічного завершення. Кажу, насамперед, про прагнення на ділі довести, що Хмельницький зобов’язаний стати містом рівних можливостей в усіх сферах життя. Для цього треба дати, насамперед, рішучий бій корупції, щоб хмельничани побачили, що якраз цього насправді прагне міський голова.
Якщо конкретизувати подібне завдання, то саме на це були направлені мої особисті дії з розвінчання корупційних схем, зокрема у будівництві, фігурантів яких ви нині знайдете в багатьох партійних списках кандидатів, зокрема й до міської ради, куди вони йдуть, щоб далі дерибанити міський бюджет та добро громади. Якщо ви мене переконаєте зараз, що серед моїх реальних конкурентів є люди, які щиро прагнуть боротися з цих явищем, я готовий навіть зняти свою кандидатуру. Щоб ви зрозуміли, наскільки все серйозно, проілюструю цю проблему на прикладі останнього тендера на продовження спорудження Чернелівського водогону. Так, не без моєї участі, туди було допущено третього учасника, якого два інших, видно, не чекали та який поламав їхні плани, запропонувавши тендерній комісії власний кошторис цих робіт, який майже на 10 мільйонів гривень менший, ніж запропонували ці дві доволі дивні фірми. То чи варто дивуватися, що з такою потугою міська рада приймала на останній сесії рішення та положення про створення міського управління будівельно-архітектурного контролю, яке відверто зривали лобісти згаданих корупційних схем у міському будівництві?
Щоправда, багато хто просто не розуміє, що, крім вирішення безлічі поточних справ та проблем у місті, мені протягом року доводилося зупиняти або переглядати низку рішень кількарічної давнини, до прийняття яких я особисто стосунку не мав, але втрутитися був змушений, бо побачив там ледь видимі “корупційні роги”, як, до прикладу, зі штучною ситуацією навколо тарифів на проїзд у громадському транспорті. Звичайно ж, як і кожен з нас, хочу, щоб наше місто ставало комфортнішим для життя, але, даруйте, не за рахунок його мешканців, яких, видно, ініціатори недавніх штучних протестних акцій перевізників просто не поважають.
— Як там мовиться у притчі про скалку в оці сусіда? Тож чи не здається вам, що треба значно різкіше діяти щодо міських посадовців, замішаних у якихось сумнівних оборудках або ж реально, а не на словах оптимізувати і пролюструвати, найперше, міськрадівські структури?
— Цим я займаюся вже протягом року. До прикладу, якщо скажу, що в міському відділі інвестицій не працював жоден фахівець зі знанням іноземних мов, то ви мені не повірите, але це правда. Переконаний, потрібно зробити більш прозорим і підбір кадрів в усіх галузях, не оминаючи, зокрема, культурно-освітні та медичні заклади. На мій погляд, існуюча контрактна система себе не надто виправдала, перетворюючись часто у форму відвертого шантажу посадовців. Як, скажімо, ефективно міг працювати той чи інший керівник, контракт із яким укладався донедавна, ніби у насмішку над його кваліфікацією, лише на рік? Мені одразу вдалося змінити ці доволі сумнівні, найперше, з морального боку кадрові підходи, хоча їх треба ще значно вдосконалити.
Окремим є питання люстрації, яке нібито не повинно чіпати міські структури, тільки через те, що міська рада та керівництво міста одразу підтримали Майдан. Та тут, на мій погляд, треба говорити про дещо інші критерії відповідності займаним посадам, які стосуються і багатьох міських посадовців. Адже згадайте, що основними вимогами Революції гідності була боротьба з корупцією, аморальністю влади, яка постійно маніпулювала свободою слова та правами наших громадян. Хіба з цим у нас усе гаразд? Не думаю. Скоріше навпаки. Мені постійно доводиться зустрічатися з фактами відвертих лобістських дій на користь певних бізнесових структур у владних кабінетах, депутатському середовищі, що є недопустимим явищем і підриває довіру хмельничан до міської влади.
— До речі, що нового відкриваєте для себе на зустрічах з хмельницькими виборцями?
— Зайвий раз переконуюсь, що саме на таких безпосередніх зустрічах треба постійно коригувати і виборчу програму, яка сконцентрована у моєму прагненні зробити все для того, щоб наше місто ставало заможнішим, комфортнішим й стало справді містом рівних можливостей. А ще відкриваю для себе багатьох нових людей, яких терміново слід залучати до вироблення стратегії розвитку Хмельницького у нинішніх непростих соціально-економічних умовах. Так, зокрема, відкрив для себе унікальні напрацювання у цій царині доктора технічних наук Володимира Назарова. Його програмна стаття “Так жити вже не можна. А як?”, вміщена у газеті “Проскурів”, вдумайтесь, ще у квітні 1994 року, інші його ідеї, розроблені ним у ближчий до нас час, на мій погляд, вартують серйозного узагальнення та корекції у ряді міських програм уже сьогодні.
— Думаємо, для вас не є секретом, що деякі ваші опоненти розпочали проти вас доволі цинічну кампанію з дискредитації. Ваші конкретні кроки у боротьбі, скажімо, з корупцією, видаються ними за вашу незговірливість з фігурантами цих корупційних схем, посилаються також на те, що серед них є нібито ваші близькі знайомі. Навіть закидають, що ви мало не силовим методом змусили раду виділити майже 60 млн. грн. для індексації зарплат бюджетникам, тим же освітянам і медикам. Словом, з вами ведеться боротьба доволі брудними методами.
— Як сказано в одній із повчальних сентенцій на цю тему: цінність людини визначається й кількістю її ворогів. Щоправда, нікого, навіть з цих людей, ворогом не вважаю, бо добре усвідомлюю, що з приводу цього вчить Христова наука. Просто вони не спроможні усвідомити, що відповідальність моя як посадовця за життєдіяльність великої міської громади нічого спільного не повинна мати з прагненнями до наживи цих людей. На цій основі мені довелося справді категорично розійтися з деякими зі своїх знайомих, яких помітив як дійових осіб у цих незаконних схемах. Зазначу також, що в таких оборудках дійовими особами виступають люди з різних і навіть полярних політичних середовищ, для яких, як ви розумієте, гроші не пахнуть жодним ідеологічним забарвленням. Тож довелося дати їм різку публічну оцінку. І що б там хто не казав, я принципово не хочу бруднити своє ім’я поруч з цією публікою.
Це вже, якщо хочете, і моя особиста моральна планка для майбутнього міського голови, якщо фортуна обмине мене увагою на виборах, що я повинен також брати до уваги. А щодо виділення коштів на індексацію зарплат бюджетникам, на чому я справді настояв, то це спільне рішення ради, яке говорить і про наші можливості ефективно вирішувати соціальні проблеми. Як працював протягом минулого року, сподіваюсь, хмельничани могли побачити й оцінити. Хтось з цього приводу закидає мені, що був я не надто публічним і, мовляв, мене погано знають виборці. А може, шановні, вже пора і в нашому місті робити все для того, щоб його перших осіб, зокрема міського голову, навчилися адекватно замінювати дрібніші посадовці, починаючи від працівника ЖЕКу, а то дуже часто на особистих прийомах доводилося розглядати питання якраз такого рівня компетенції?
— Що думають сім’я та рідні про ваше рішення балотуватися на посаду міського голови?
— Зрозуміло, що морально підтримують, хоч і дружина, і сини не в захваті від того, що весь минулий рік змушені були миритися з моєю постійною зайнятістю на роботі.
— Не обійтись у нашій розмові і без традиційного запитання: що хочете побажати виборцям міста?
— А чому тільки виборцям, адже хмельницька територіальна громада — це набагато складніший за своїм змістом організм? Бо я переконаний, що наша молодь, яка ще не досягла виборчого віку, вартує спільної уваги не менше, ніж, зрештою, наші діти. Нагадаю і про таку соціальну категорію в структурі громади, яку ми не надто помічаємо, як тисячі заробітчан з усіх усюд області, насамперед з найближчих до обласного центру районів, які також творять добробут Хмельницького разом з городянами і потребують, як мінімум, окремої міської програми з їх соціальної підтримки.
Ніколи не сумнівався, що хмельничани — працелюбні й талановиті, здатні успішно виходити з найскладніших проблем, що переконливо засвідчили буремні 1990-і і не тільки. На жаль, нинішні виклики перед нашим містом, як і перед усією країною, ще складніші. Тож закликаю всіх, хто працює на благо громади, до єдності, адже переконаний: ми здатні змінити на краще власне життя, не чекаючи, що це зробить хтось інший. А щодо виборів 25 жовтня, то переконаний, що хмельницькі виборці здатні робити усвідомлений вибір на користь власного міста.
Розмовляв В.Сівач
На фото: Костянтин Чернилевський: на трибуні сесії міської ради; під час протестних акцій на Майдані; зі старшим сином Павликом у Карпатах, 2009 рік (нині син уже студент); під час служби в армії, Мукачеве, 1989 рік; батьки Ольга Францівна та Іван Борисович