Переконаний, що мою думку про те, що нинішнє перемир’я на Донбасі є лише ілюзією та імітацією затишшя, поділяють усі, хто знає, що там насправді відбувається. То був радше перепочинок, на який наважився Кремль, поки його поводир Путін готувався до участі в сесії Генеральної асамблеї ООН. Не дивно, що після його провального виступу там бойові дії з боку російських окупаційних військ та їх поплічників на нашому сході почали відновлюватися з наростаючою силою.
Переконаний, що мою думку про те, що нинішнє перемир’я на Донбасі є лише ілюзією та імітацією затишшя, поділяють усі, хто знає, що там насправді відбувається. То був радше перепочинок, на який наважився Кремль, поки його поводир Путін готувався до участі в сесії Генеральної асамблеї ООН. Не дивно, що після його провального виступу там бойові дії з боку російських окупаційних військ та їх поплічників на нашому сході почали відновлюватися з наростаючою силою. Москва та її диктатор у Нью-Йорку не досягли поставленої мети — зняття санкцій з Росії, не переконали світове співтовариство, що в Україні та Сирії РФ присутня з мирною місією. Словом, переважна більшість членів ООН не вірить кремлівському вовку, який далі продовжує рядитися в овечу шкуру. Відрадно і те, що наш президент Петро Порошенко з цієї високої трибуни, на зустрічах зі світовими лідерами не надто вдавався до дипломатичної мови, а називав речі своїми іменами, що навіть змусило російську делегацію під час його гострого і принципового виступу покинути зал сесії ООН, що цілком закономірно повторила невдовзі вже українська делегація, коли на її трибуну піднявся кремлівський диктатор.
Зрозуміло, що нині маргінальні прибічники Москви на Заході або, як їх ще називають, “корисні ідіоти”, будуть і далі переконувати громадськість своїх країн у миролюбності Кремля, проте будемо сподіватися, що здоровий глузд і на Заході, і в Україні переможе. Тобто, сказавши своє безкомпромісне “а” щодо виконання Мінських домовленостей, де офіційний Київ пообіцяв не йти на жодні поступки Росії та сепаратистам, наше політичне керівництво дотримає даного слова. Власне, після озвученої позиції України на засіданні Генасамблеї ООН будь-який відхід від цієї позиції був би виявом малодушності та капітулянства, з чим ми у Мінську вже не раз стикалися.
Тож попри очевидні успіхи української дипломатії в ООН, ми аж ніяк не маємо підстав для самозаспокоєння і повинні усвідомлювати, що захист наших національних інтересів — це насамперед справа самих українців і нікого більше. А наступати на агресора, як бачимо, можна доволі успішно і на дипломатичному фронті, що засвідчила нинішня сесія Генасамблеї ООН. Щоправда, ООН ще не наважується вжити крайніх заходів до найбільшої і найнебезпечнішої країни-агресора й розпалювача міжнародного тероризму, якою є нині путінська Росія, що замахнулася на повний розвал існуючого світопорядку.
Ми ж із вами повинні розуміти, що політика Києва за будь-якого розвитку подій в ООН та в середо-вищі міжнародної політеліти країн-лідерів, дії яких щодо Кремля, на жаль, часто дуже важко передбачити в силу багатьох обставин, зобов’язана залишатися незмінно твердою і принциповою. Нам відступати нікуди, за нами — Україна, її народ, який не може дозволити перебування на своїй території регулярних російських військ, котрі повинні бути виведені, а наші кордони на Сході знову перейти під державний контроль, як і всі окуповані досі території.
Та попри все, що нині відбувається навколо України в світі, час таки працює на нас, а не на Кремль. Важливо, щоб це чітко усвідомлювало керівництво нашої держави і не зробило хибних кроків на подальших переговорах з Москвою, як це вже не раз бувало…