Мистецтво вабить багатогранністю. Мало було б лише гарно намальованої картини чи заспіваної пісні, аби відчути його широту. Тому чергова зустріч проекту обласного художнього музею “До Дерева” пов’язала одразу три види мистецтва: музику, живопис та поезію.
Мистецтво вабить багатогранністю. Мало було б лише гарно намальованої картини чи заспіваної пісні, аби відчути його широту. Тому чергова зустріч проекту обласного художнього музею “До Дерева” пов’язала одразу три види мистецтва: музику, живопис та поезію.
Значимою подією для міста стала виставка картин народного художника України, прийнятого до лав “Золотої гільдії” Міжнародної академії сучасного мистецтва у Римі, який входить до британського рейтингу “Сто геніїв сучасності”, Івана Марчука. Відкриття відбулося 13 листопада.
Народився художник 12 травня 1936 року у селі Москалівка на Тернопільщині. У 1965 році закінчив Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва. Згодом переїхав до Києва, де нині живе і працює. Його талант шанований у суспільстві, він — лауреат Національної премії імені Т.Шевченка, народний художник України.
Тривалий час Іван Марчук жив за кордоном, де вдосконалювався у мистецтві, відвідав тисячі художніх виставок. Митець зізнається: “По приїзду додому мене охопив жах, здавалося, повернувся у руїни, але любові до Батьківщини не поменшало. За кордоном добре, особливо художнику, є розмах для пензля, чимало можливостей, тебе цінують, але невимовно тужно за рідним краєм”. Про це його картини, презентовані нині в обласному художньому музеї. А ще про нехтування українськими традиціями, звичаями…
Його хатинки-мазанки — символ українського села, історичне свідчення побуту предків. Але стоять зруйновані, занедбані, зарослі бур’янами, покинуті обійстя, ніби забуті Богом. Небесне світло на картинах, як прожектор, освічує руїни хат, ніби вказує на рани українців. Міняючи села на урбанізовані глобалізовані міста, українці втрачають своє, рідне.
Не лише змістом, а й технікою виконання вражають картини Івана Марчука, виконані акрилом.
“Художник називає свій стиль пльонтанізмом (від слова “пльонтати” — плутати). У його основі — надзвичайно трудомісткий живописний прийом: фарба накладається на полотно мазком-ниткою. Ці тонкі, товсті й об’ємні нитки переплітаються, скручуються, вплітаються одна в одну, створюючи живу, пульсуючу поверхню, що нагадує щільне плетиво кровоносних судин, нервових волокон, з якого вимальовується неповторний образ”, — розповідає організатор проекту, директор музею Лариса Чернова.
Приїзд у Хмельницький Івана Марчука не випадковий. В обласному музеї відбувається вже третя його виставка, у фондах є сім картин, подарованих автором. Вони теж доповнили виставку.
Музичним фоном експозиції стали композиції у виконанні дочки художника, заслуженої артистки України, скрипальки Богдани Півненко. Артистка у супроводі піаністки Ірини Стародуб виконала твори сучасного вітчизняного композитора Мирослава Скорика, серед яких, на думку багатьох, духовний гімн України — твір “Мелодія”.
Гості мистецької зустрічі у музеї почули музику скрипальки світового рівня, лауреатки міжнародних конкурсів, зокрема гран-прі у Відні, солістки провідних симфонічних оркестрів у Німеччині, Іспанії, Франції, Австрії, Росії. Нещодавно Богдана Півненко започаткувала CD-антологію сучасної української музики та ініціювала кілька проектів, один з яких “Мелодія миттєвостей”, пов’язаний з творчістю батька.
Доповнили мистецьку зустріч улюблені вірші Івана Марчука подільських поетів у його прочитанні.
Ірина САЛІЙ
Фото Миколи ШАФІНСЬКОГО