Про наші євроінтеграційні устремління та цінності, ніби повторюючи якусь магічну мантру, з наростаючим ентузіазмом нині все частіше говорить як влада, так і опозиція…
Про наші євроінтеграційні устремління та цінності, ніби повторюючи якусь магічну мантру, з наростаючим ентузіазмом нині все частіше говорить як влада, так і опозиція. Зрозуміло, що з наближенням листопадового саміту Ради Євросоюзу у Вільнюсі про це буде ще більше розмов на найвищих рівнях, а тезою про євроінтеграційні пріоритети виправдовуватиметься немало сумнівних політичних кроків та дійств. До прикладу, таким було і так зване перше “виїзне” засідання Верховної Ради, а точніше її провладної більшості, таким буде ще одне (та чи одне?) таке її зібрання, про яке нині говорять її лідери і навіть Віктор Янукович, звинувачуючи опозицію в тому, що саме вона зриває прийняття цілої низки євроінтеграційних законів. Щоправда, є у контексті подібних заяв і питання вже до лідерів опозиції, адже ефективність її дій у цьому напрямку також дещо сумнівна. Складається враження, що через нинішнє її протистояння існуючій владі, у кінцевому рахунку може програти Україна як держава, якщо у листопаді ми не підпишемо угоду про асоціацію з ЄС, від чого матимуть перевагу наші явні і приховані недруги, яких у нас вистачає не лише на Сході, але й на Заході, не менше є в середині країни.
До чого веду? Потрібен діалог між владою й опозицією, і вже тоді їх обох з українським суспільством. І тут важко не погодитися з Юлією Тимошенко, яка закликає владу й опозицію, поки не пізно, сідати за стіл переговорів, якщо, звичайно, їх цікавлять насправді національні інтереси своєї держави. Але чи готові заради цієї мети піти на такий крок керманичі цих двох основних складових вітчизняного політикуму? Думаю, що ні і про це свідчить ряд фактів, про які, зокрема, сигналізує прямо чи опосередковано політв’язень №1 Тимошенко. Найперше, це те, що чинна влада витягла з надр найцинічніших набутків компартійної ідеології жупел антифашизму, який нині є відвертою антиукраїнською провокацією. Це що, з такими ідейними псевдоорієнтирами Банкова збирається йти в Європу, не кажучи вже про інші порушення євростандартів — у судочинстві, штучному розколі та нищенні адвокатури, наступі на свободу слова, зниженні інвестиційного клімату в країні, згортанні підприємницької активності, падінні соціальних стандартів тощо? Знову ж таки вже опозиція, як на мене, аж занадто захопилася своїми внутрішніми проблемами, явно беручи фальшстарти на президентські вибори 2015 року, коли нині слід вирішити кардинально важливе питання для майбутнього своєї країни з нашим підписанням Угоди про асоціацію з ЄС вже у листопаді. То що виходить: і ті, і ті імітують свою єроінтеграційну потенцію? До команди Віктора Януковича є питання і в тому, що він сам у євроінтеграційних деклараціях виглядає більше “своїм серед чужих”, бо, даруйте, Євросоюз і партнери регіоналів — комуністи та уся “п’ята колона” з Партії регіонів — це, погодьтеся, несумісні речі. Ми не будемо ідеалістами навіть з приводу оцінок його особистих мотивацій у цих заявах та реальних кроках на цьому шляху, які попри всю критику “режиму” опозицією таки є. Але ж чому лідери опозиції забувають, що провідні політики ЄС нині чітко говорять, що готові підписувати дану угоду, насамперед, з українським народом? То чи не варто заради такої мети оголосити бодай тимчасовий мораторій на взаємне поборювання і сісти за стіл переговорів між опозицією і владою з цих питань, адже антиукраїнське лобі в ЄС також доволі потужне? Зрештою, добре відомо, що однією з умов Євросоюзу є звільнення з-за ґрат Юлії Тимошенко ще до листопада, то, може, і це комусь непотрібно? Словом, запитань більше, ніж відповідей, хоч усі вони знаходяться в єдиній площині: як скоро і чи повернемося ми взагалі додому, у Європу?..