Вчора в Національному академічному драмтеатрі ім. І.Франка в Києві відбулись урочистості з нагоди завершення ХІІІ Міжнародного конкурсу з української мови ім. П.Яцика. Як відомо, цей конкурс, який з’явився з особистої ініціативи та матеріальної підтримки відомого українського мецената з Канади Петра Яцика, світла йому пам’ять, попри всі складнощі, що виникають на його шляху, і далі послідовно виконує свою благородну місію з утвердження державного статусу української мови, підняття її престижу, насамперед серед молоді.
Вчора в Національному академічному драмтеатрі ім. І.Франка в Києві відбулись урочистості з нагоди завершення ХІІІ Міжнародного конкурсу з української мови ім. П.Яцика. Як відомо, цей конкурс, який з’явився з особистої ініціативи та матеріальної підтримки відомого українського мецената з Канади Петра Яцика, світла йому пам’ять, попри всі складнощі, що виникають на його шляху, і далі послідовно виконує свою благородну місію з утвердження державного статусу української мови, підняття її престижу, насамперед серед молоді. Показовим є той факт, що тільки за останні роки кількість його учасників сягнула п’яти (!) мільйонів із 20 країн світу, тож конкурс виконує заразом і об’єднавчу роль у консолідації всього українства, ставши націєтворчим фактором не лише для материкової України. Звичайно, за створення такого масштабного національного проекту маємо дякувати, найперше “українцеві, який відмовився стати бідним”, тобто Петрові Яцику, як його назвав письменник Михайло Слабошпицький, один із фундаторів Ліги українських меценатів, що також долучилася до організації конкурсу. Та все ж нині мене особисто більше турбує те, що і цей унікальний національний проект, який тримається на благодійницьких коштах та ініціативах, зустрічає спротив чинної влади, найперше в особі міністра освіти Табачника. Адже відколи цей діяч очолив Міносвіти, розпочалося відверте і приховане торпедування конкурсу зниженням статусу його переможців, створенням паралельно свого клона-конкурсу імені Шевченка, з якого, до речі, вилучено мовно-патріотичну складову, дезінформуванням громадськості та негласним тиском на освітян, які долучаються до організації конкурсу на місцях. Лукавство, антиукраїнський зміст цих та інших дій Дмитра Табачника зрозумілі, адже він з цим ніколи і не крився, як і багато інших представників нинішньої владної політеліти, що змушує ще раз запитувати перших осіб держави про те, з якими, зокрема, суспільними цінностями вони нібито йдуть у Європу?
Звичайно, може тішити той факт, що цей міжнародний національний проект і далі знаходить підтримку в керівництві ряду державних відомств, проте про цю “ложку дьогтю” від табачників нам також варто пам’ятати. А повертаючись до подібних регіональних ініціатив, як тут не скористатися нагодою і не подякувати усім меценатам і благодійникам Хмельниччини, які долучаються до подібних справ, підтримуючи талановиту молодь у різних сферах. До речі, газета “Проскурів” має такий досвід і реалізовує впродовж багатьох років подібні проекти. Безперечно, їх та наші з вами вкладення у своїх дітей, молоде покоління загалом є найкращими інвестиціями в наше спільне майбутнє. Бо часи табачників обов’язково минуть, хоча нам усім таки треба робити все від нас залежне, аби на нашій рідній землі, всюди, де чується українське слово, утверджувалися справжні національні цінності. Якраз цьому допомагає нині конкурс імені Петра Яцика, і безліч тих справ, які роблять усі, хто утверджує такі національні чесноти у нашому повсякденному житті, кожен у міру своїх можливостей, сил, таланту і відповідальності. Мабуть, аж надто пафосно та дидактично звучатимуть ці слова, та думаю, що тема вартує цього, бо націєтворча робота залежить таки від кожного з нас, хто, звичайно, усвідомлює себе українцем…