Лижний фристайл чимось нагадує справжнє феєричне шоу на снігу, від якого важко відірвати погляд. Але можна тільки здогадуватися, які зусилля й навики потрібні спортсмену-лижнику, щоб так легко виписувати в повітрі найскладніші акробатичні трюки. Тому й не вірилося, що тендітна усміхнена дівчина, яка завітала до нас у редакцію, — представниця цього виду спорту в Україні. Знайомтесь: хмельничанка Оля ПОЛЮК — майстер спорту з гімнастики, член збірної України з лижного фристайлу, учасниця Олімпіади у Ванкувері (2010 рік).
Лижний фристайл чимось нагадує справжнє феєричне шоу на снігу, від якого важко відірвати погляд. Але можна тільки здогадуватися, які зусилля й навики потрібні спортсмену-лижнику, щоб так легко виписувати в повітрі найскладніші акробатичні трюки. Тому й не вірилося, що тендітна усміхнена дівчина, яка завітала до нас у редакцію, — представниця цього виду спорту в Україні. Знайомтесь: хмельничанка Оля ПОЛЮК — майстер спорту з гімнастики, член збірної України з лижного фристайлу, учасниця Олімпіади у Ванкувері (2010 рік).
— Мені подобається ризик.
— Не маєш страху?
— Я так не вважаю. Але мені до вподоби переборювати себе.
— Але ж не секрет, що це ще й один із найтравматичніших видів спорту?
— Будь-який спортсмен має пам’ятати про ймовірність травмування. У нашому виді спорту, щоправда, ризик трохи вищий. Але перед кожним виступом ми довго тренуємося. Програми стрибків з трампліна у фристайлі розробляються й відпрацьовуються місяцями, щоб результат був стовідсотковий. Ми використовуємо спеціальне захисне спорядження — шолом, наколінники, налікотники. Є захист для зап’ясть, спини, лопаток, плечей, ключиць. В екіпіровку входять захисні окуляри, спеціальна куртка, штани й рукавиці. А ще нас вчать правильно падати.
— Кажуть, у лижних акробатів особливі лижі?
— Справді, для цього виду спорту не підійдуть гірські чи швидкісні, а лише фристайл-лижі. Вони мають спеціальні мобільні кріплення для черевиків і поворотні механізми, що дозволяють правильно ставити ногу в стрибку й зручно її згинати. Здебільшого лижі виготовляються індивідуально, для конкретного спортсмена.
— Фристайлівці в стрибку дуже схожі на птахів. Тобі подобається літати?
— Чесно кажучи, у момент стрибка я думаю лише про те, що треба виконати всі трюки ідеально, адже переможець визначається за кількістю балів. А бали нараховуються за техніку відриву від трампліна, траєкторію польоту, фігуру і техніку приземлення. Інша річ, коли ти потім переглядаєш свій виступ у запису. Інколи самому не віриться, що ти зміг це зробити…
— На твою думку, що головне для фристайлівця?
— Атлетичне загартування, акробатична підготовка, артистизм і технічна грамотність, які дадуть можливість правильно та професійно побороти повітряні потоки для того, аби здійснити неймовірні стрибки й повороти.
— Олю, у кожного спортсмена є, так би мовити, своя фішка. А у тебе?
— Цього року я освоїла потрійний стрибок. Якщо взяти до уваги, що в світі він вдається лише п’ятьом дівчатам (здебільшого його виконують чоловіки), то можна вважати його моєю фішкою.
— В минулому ти — гімнастка, маєш звання майстра спорту. Ця підготовка має значення?
— Безперечно, адже фристайл поєднує багато різноманітних вправ, зокрема й гімнастичних. Тож мій дев’ятирічний досвід у гімнастиці дуже згодився. Тим більше, що без гімнастичної підготовки у збірну не потрапити. Під час тренувань робимо багато фізичних вправ, стрибаємо на батуті. В циклі підготовки — стрибки у воду та на сніг.
— А де тренуєтеся?
— Більшу частину тренувань проводимо за кордоном. На жаль, в Україні немає ні літньої, ні зимової баз. Уже давно стали непридатними центри для літньої підготовки в Миколаєві й Береговому, що в Закарпатті. В тренувальних залах Києва та Івано-Франківська ми лише підвищуємо фізичну підготовку та стрибаємо на батуті, а стрибки з трампліна у воду або на сніг відпрацьовуємо тільки за кордоном. Як не дивно, але умови й розцінки там набагато вигідніші українських.
— Спеціалісти називають фристайл одним із перспективних видів спорту.
— Фристайл розвивається, але цей вид спорту однозначно не масовий, бо сьогодні на міжнародній арені змагаються в усіх п’яти дисциплінах фристайлу: скрі-кросі, могулі, акробатиці, слоупстайлі та хаф-пайпі разів у вісім менше спортсменів, аніж у гірськолижному спорті. Лижників-акробатів ще менше.
— Чому?
— Думаю, одна з причин — висока складність технічних елементів лижної акробатики. А також фінансові проблеми в підготовці молодих спортсменів. Охочих займатися фристайлом серед молоді вдосталь, але через брак коштів вони майже не виїжджають на тренувальні збори за кордон.
— Олю, як ставляться твої рідні до лижної акробатики?
— Вони дуже за мене хвилюються. Навіть змагання вживу відмовляються дивитися.
— До того, як ти розпочала заняття з фристайлу, володіла лижами?
— Займатися фристайлом мене запросили рівненські тренери Юрій та Галина Досови. Юрій Михайлович ставив мене на лижі, а Галина Петрівна допомагала освоювати трампліни. Рівне — друге місто, з яким пов’язаний певний визначальний період в моєму житті — навчання в спеціалізованому спортивному ліцеї та економічно-гуманітарному вузі за спеціальністю “Фізична реабілітація”. Я так і виступаю за ці два міста — Хмельницький та Рівне.
— Як проводиш дозвілля?
— Люблю читати класику і займатися аеробікою.
— Для друзів знаходиш час?
— Неодмінно. Багато друзів маю серед іноземних спортсменів. Завдяки їм засвоїла англійську.
— Олю, ти пам’ятаєш свої перші змагання?
— Так, це були кубок і чемпіонат України, а потім я виступала на першому юнацькому чемпіонаті світу і виборола третє місце.
— До чого готуєшся нині?
— Звичайно, до Олімпіади, яка відбудеться в Сочі в 2014 році. Моє завдання — пройти у фінал і здобути перемогу.
— Таке завдання ставлять тренери?
— Таке завдання ставить собі кожен спортсмен і я не виняток.
— Чи задумувалася про те, що кар’єра спортсменки колись закінчиться?
— У мене ще є час. А взагалі я завжди мріяла стати тренером. Можливо, працюватиму й тренуватиму майбутніх фристайлівців у Хмельницькому…
— Зізнайся, чекаєш спортивних пропозицій з-за кордону?
— Якщо відверто, то хочеться залишитися в Україні. Але життя таке непередбачуване! А пропозиції вже були, щоправда, поки що з ближнього зарубіжжя.
Розмовляла Вікторія СТАНДРІЙЧУК