У кам’янець-подільському видавництві “Медобори-2006” у 2012 році вийшла книга “Медики Чорнобиля Хмельниччини”, автором-упорядником якої є ліквідатор наслідків аварії на ЧАЕС у 1986 році, лікар облсанепідстанції Володимир Лукіянчук. Власне, це вже друга книга Володимира Федоровича на цю тему, адже першою були “Чорнобильці Хмельницького”, в якій він також зібрав спогади ліквідаторів аварії. Думаємо, що кращою рецензією на нову книжку Володимира Лукіянчука будуть його спогади про ці драматичні події, вміщені у главі “Люди вистояли, не відступили”.
У кам’янець-подільському видавництві “Медобори-2006” у 2012 році вийшла книга “Медики Чорнобиля Хмельниччини”, автором-упорядником якої є ліквідатор наслідків аварії на ЧАЕС у 1986 році, лікар облсанепідстанції Володимир Лукіянчук. Власне, це вже друга книга Володимира Федоровича на цю тему, адже першою були “Чорнобильці Хмельницького”, в якій він також зібрав спогади ліквідаторів аварії. Думаємо, що кращою рецензією на нову книжку Володимира Лукіянчука будуть його спогади про ці драматичні події, вміщені у главі “Люди вистояли, не відступили”.
Перше офіційне повідомлення про чорнобильську трагедію в пресі з’явилося 30 квітня в “Правде”. “Від Ради Міністрів. Як уже повідомлялося (а ніде ще не повідомлялося, — авт.), на Чорнобильській атомній електростанції… сталася аварія… що призвела до певного витоку радіоактивних речовин… На даний момент радіаційну обстановку на електростанції та прилеглій місцевості стабілізовано…”
Під час катастрофи на ЧАЕС режим здійснив безпрецедентну операцію з блокування інформації, доповнивши її пропагандистською кампанією напівправди і дезінформації. Адже ніхто не знав, що ж відбувається там, у Чорнобилі: закриту зону щільно огортала непроникна таємниця. Люди жили чутками, страхами, очікуваннями найгіршого…
Про аварію на Чорнобильській АЕС я дізнався 28 квітня 1986 року, коли до нас, в обласну санепідстанцію, приходили люди, які приїжджали з Києва різними видами транспорту для проведення радіологічного дозиметричного контролю і розповідали, що в столиці паніка через аварію на АЕС. Люди тікають, куди тільки можна взяти квиток на поїзд або автобус. На той час лише ми в області мали радіологічну лабораторію та відповідну апаратуру, отож на своїй базі організували цілодобовий пост і здійснювали дозиметричний радіологічний контроль за радіоактивним забрудненням території області та за людьми, які прибували з Чорнобильської зони і Києва автомобільним і залізничним транспортом, та давали їм певні поради. Я тоді працював заступником головного державного санітарного лікаря області. Найвищий рівень радіаційного фону у місті Хмельницькому був 1 травня 1986 року і досягав 100 мікрорентген на годину, при природному фоні — 15-17 мікрорентген.
Рівень радіації у Києві, згідно з даними розсекречених документів СБУ, перевищував фоновий у кілька десятків разів. 1 травня об 11.00 гамафон АН УРСР зафіксував значення приблизно 2500 мікрорентген за годину. Саме в цей час на Хрещатику відбувався парад. Упродовж дня значення коливалися від 400 до 2500 мк Р/год., при середньому фоновому значенні в місті 15 мк Р/год. З 15 травня почали евакуацію дітей з небезпечних зон, у тому числі й з Києва. Вивезли понад 700 тисяч дітей різного віку на 3-4 місяці.
За наказом Міністерства охорони здоров’я України, головний державний санітарний лікар області Віктор Олексійович Піддубний, нині уже покійний, і я, як його заступник, сформували три колективи санепідстанцій, які впродовж трьох місяців вахтовим методом працювали в Чорнобилі. Першим виїхав колектив Хмельницької міської санепідстанції з головним лікарем Юліаном Антоновичем Матусом (уже покійним), потім Красилівської райСЕС — головний державний санітарний лікар Красилівського району (в Чорнобилі — Чорнобильського району) Аркадій Іванович Ціпкун та Ярмолинецької райсанепідстанції — головний лікар Микола Семенович Поліщук (уже покійний). Колективи фахівців формувалися за рахунок усієї санепідслужби області.
Крім того, згідно з наказом Міністерства охорони здоров’я України участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС брали такі фахівці облсанепідстанції: Н.І.Ковалишина, Б.Ю.Малицький, П.Б.Чижов (уже покійний), В.О.Чиркунова, М.М.Чер-нишова, Ж.С.Оборозна, Г.Й.Ручко, Н.С.Нечипоренко, М.М.Чепа (уже покійна), М.С.Берчук, В.В.Іванюшко. До Центральної санепідстанції МОЗ України була відряджена інженер-фізик Н.Ф.Піддубна. На жаль, з різних причин не всі працівники санепідслужби області, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, мають статус учасників ліквідації аварії.
Скільки сил (і життів) поклали чорнобильці на ліквідацію пожежі над четвертим енергоблоком, на будівництво укриття, на дезактиваційні роботи, на подальше забезпечення протипожежного захисту самої ЧАЕС і 30-кілометрової зони! Причому більшість завдань вимагала оперативних дій, непідкріплених досвідом, були необхідні нові професійні рішення та неординарні підходи, а понад усе — чесне й сумлінне виконання свого трудового й громадянського обов’язку.
Люди вистояли, не відступили. Адже відступати було нікуди. А ще хотіли чесно дивитися в очі своїм рідним, близьким, колегам, а головне — нащадкам.
Не можу зрозуміти, як за радянських часів у країні, де техніка безпеки на виробництві була на найвищому рівні, найнезахищенішою галуззю стала вразлива, з точки зору екстремальних подій, атомна енергетика. Як у військових, так і у цивільних службах не було професійних дозиметричних служб. Крім респіраторів і марлевих пов’язок, не було засобів індивідуального захисту від дії іонізуючого випромінювання.
Успіх ліквідаторів Чорнобиля, мабуть, був у тому, що не було бюрократії, яка роз’єднує людей. Кожен виконував свої функції з однією метою: врятувати країну, врятувати людей…
МАГАТЕ говорить про те, що важких наслідків для здоров’я громадян немає, оскільки рівень радіації низький. А хто його вимірював? За 26 років в Україні не спромоглися зробити індивідуальний дозиметр, компактний, доступний за ціною, хоча розмов на цю тему було більше ніж достатньо…
Японці носили їх як амулет, ще до аварії на АЕС “Фукусіма-1”. Вони завжди знають, що купують, в якому транспорті їдуть, що вживають у їжу. А в нас усе втемну. Якщо в перші роки після аварії санепідслужба тримала в руках радіаційний конт-роль, то тепер — ні. Хто контролює молоко, яке продають з рук, м’ясо, ягоди, борошно тощо? А за даними науковців, тільки 10 відсотків — частка зовнішнього опромінення. В основному, дозове навантаження опромінення населення отримує з продуктами харчування.
Те, що у нас прижиттєва норма в 35 бер (за 70 років життя), у п’ять разів перевищує загальноприйняту в світі — це теж перебільшення?!
І нарешті головний міф — переконання суспільства в тому, що наслідки Чорнобильської аварії можуть бути ліквідовані. На жаль, вивільнені зі зруйнованого реактора плутоній, уран, цезій, стронцій мають великий період напіврозпаду. Прискорити цей процес чи керувати ним люди поки що невзмозі. Єдиним методом захисту є дезактивація.
Що робили в Чорнобилі? Мили спеціальними розчинами забруднену радіацією техніку, не відмивалась — везли на могильник. Мили дороги. Але все, що змивалось, нікуди не поділось.
Загадили ліси і землю занедбали.
Поставили АЕС в верхів’ї трьох річок.
То хто ж ви є, злочинці, канібали?!
Ударив чорний дзвін. І досить балачок.
В яких лісах іще ви забарложені?
Що яничари ще занапастять?
І мертві, і живі, і ненароджені
Нікого з вас довіку не простять!
Ліна Костенко
Достатньо сказати, що в Україні щоденно помирають 50-70 чорнобильців. За всі роки передчасно пішли з життя понад мільйон 200 тисяч! Щоправда, тільки для 30 тисяч з них причину смерті пов’язали з катастрофою. Більшості родичам померлих просто не під силу доводити такий зв’язок — місяцями, а то й роками вони оббивають пороги медичних закладів, судів, принижуються перед чиновниками різних соціальних служб. Уже давно потрібно перестати знущатися над людьми і зупинити цю дурість: пов’язувати або не пов’язувати причину смерті з наслідками аварії на ЧАЕС, якщо документально підтверджено, що ці люди напряму пов’язані з трагедією. Адже світова наука довела, що іонізуюче опромінення при підвищених дозах завідомо й однозначно скорочує людське життя.
Було б дуже добре, аби про подію 26-річної давнини можна було говорити лише в минулому часі. Однак із плином років рани не загоюються і проблеми з порядку денного не знімаються. ЧАЕС уже не працює. Але робіт там вистачає. Головного болю завдає об’єкт “Укриття”. Потрібно зводити новий. Розмов про це багато, а реалії життя вимагають практич- них дій. А ще — повернення до життя забруднених зон і багато чого іншого.
На жаль, і в цьому році Україна не має програми ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. А де бракує системності в роботі, там важко розраховувати на її ефективність.
Візьмемо лише одну проблему — охорону здоров’я громадян. Рівень радіації в деяких місцях після аварії був 20 000 рентген за годину. Смертельною вважається доза, яка дорівнює 100 рентген за годину. Тобто в деяких місцях незахищені працівники могли отримати смертельну дозу радіації за кілька хвилин.
Міжнародна організація “Лікарі проти ядерної війни” стверджує, що в результаті аварії лише серед ліквідаторів померли десятки тисяч осіб, у Європі зафіксовано 10 тисяч випадків вроджених патологій у новонароджених, 10 тисяч випадків раку щитоподібної залози й очікується ще 50 тисяч. За даними Всеукраїнської громадської організації інвалідів “Союз Чорнобиль України”, з 600 тисяч ліквідаторів 10% померло і 165 тисяч стали інвалідами.
З кожним роком стає все менше і менше живих свідків тієї жахливої аварії, яка забрала сотні тисяч життів людей. Покоління ліквідаторів надіялось на краще, на гідне життя. Та в останні роки жити стає все важче і важче.
Ми вдячно схиляємо голови перед їхньою мужністю і героїзмом, перед світлою пам’яттю тих, хто ціною власного життя зупинив стихію атому. Їхній подвиг назавжди вписаний в історію людства! І наш спільний обов’язок — оточити належною турботою та увагою всіх, кого обпалив нищівний вогонь зруйнованого реактора, створити необхідні умови для реабілітації, відновлення фізичних і духовних сил.
Ми вдячні вам, герої-чорнобильці, за ваш подвиг. Наші серця ніколи не збідніють на пам’ять і вдячність, а підтримка чорнобильців має бути одним із пріоритетних обов’язків влади.