Голова міського добровільного товариства інвалідів “Спілка інвалідів Чорнобиля” занепокоєна тим, що держава замість шани до подвигу ліквідаторів аварії на ЧАЕС перетворила їх на жебраків і вважає тягарем для державного бюджету.
Голова міського добровільного товариства інвалідів “Спілка інвалідів Чорнобиля” занепокоєна тим, що держава замість шани до подвигу ліквідаторів аварії на ЧАЕС перетворила їх на жебраків і вважає тягарем для державного бюджету.
У товаристві інвалідів-чорнобильців, започаткованому 22 роки тому, — 730 мешканців міста, які втратили здоров’я внаслідок аварії на ЧАЕС. Алла Бруснічкіна очолює організацію півтора десятка років, а тому знає кожного з них. “Смертність інвалідів-чорнобильців збільшується, інвалідність — також, люди з другої і навіть третьої категорій переходять у першу”, — стверджує Алла Миколаївна.
Лікування — головна стаття витрат інвалідів-чорнобильців. А мінімальна чорнобильська пенсія нині складає 894 гривні. Максимум, на що може розраховувати інвалід-чорнобилець першої категорії і першої групи інвалідності, — пенсія у розмірі 10 мінімальних зарплат. Але ж держава її не виплачує, прикрившись сумнівними постановами і підзаконними актами. “Де і хто отримує оті славнозвісні 30 тисяч “чорнобильських?” — обурюється голова інвалідського товариства. Допомога держави, як мовиться, менше найменшої. Алла Бруснічкіна наводить приклад: лише 2700 гривень виділяється на місяць на ліки для міської поліклініки №2, а там на обліку — понад півтисячі постраждалих від аварії. От і рахуйте скільки на кожного… Путівка на санаторне лікування — раз на п’ять років, часто у санаторій десь на Донеччині чи Харківщині. На забезпечення пільговою автівкою інваліду треба чекати… 45 років. Навіть щоб добитися статусу постраждалого від аварії і мати право бодай на оту декларовану державою підтримку, доведеться зібрати купу довідок, довести зв’язок захворювання з наслідками вибуху на ЧАЕС. Чи не найважче долати цей паперово-чиновницький марафон вдовам чорнобильців.
“Складається враження, що таке перешкоджання умисне”, — ділиться спостереженнями Алла Бруснічкіна і зазначає, що попри це посвідчення ліквідатора чи постраждалого від аварії вдається придбати тим, хто й близько не був у чорнобильській зоні.
Своїм ставленням до ліквідаторів аварії на ЧАЕС держава демонструє, що герої їй не потрібні. “З таким ставленням керівництва країни — тільки на Бога надія”, — каже Алла Миколаївна. Але рук у товаристві інвалідів-чорнобильців не опускають і спільними зусиллями намагаються підтримати одне одного: тут надають юридичну допомогу, консультації, шукають спонсорів для матеріальної підтримки інвалідів, організації заходів. Принагідно Алла Бруснічкіна зауважує, що з міською владою у товариства інвалідів склалися гарні стосунки ще з часів головування містом Михайла Чекмана. Міський голова Сергій Мельник розуміє, що чорнобильцям не прожити на ті копійки, що виділяє держава, а тому намагається завжди їх підтримати.
Наш кор.