Перечитуючи справжню поезію, відкриваєш для себе окремий світ, який співзвучний часто з власними переживаннями, емоціями. Цим відрізняється істинна творчість від графоманства. Такою, на мою думку, є й поезія хмельничанина Олександра Босенка, яку він вибрав зі свого понад сорокалітнього доробку і включив до збірки “Друзьям моим”.
Перечитуючи справжню поезію, відкриваєш для себе окремий світ, який співзвучний часто з власними переживаннями, емоціями. Цим відрізняється істинна творчість від графоманства. Такою, на мою думку, є й поезія хмельничанина Олександра Босенка, яку він вибрав зі свого понад сорокалітнього доробку і включив до збірки “Друзьям моим”.
Та особливістю поезій Босенка є те, що в неї він вклав усе наше подільське, прибузьке, увібране з молоком матері-проскурівчанки. На обкладинці збірки — краєвид нашого нічного центру міста.
За переживаннями ліричного героя можна відслідкувати й життєві пріоритети чи не кожного з нас. Бо ж саме так закохувались і ми, і наші друзі:
Моя перша любов — ніби марево.
Згасла зіркою трепетна мить.
І, розтанувши ген поза хмарами,
В перевтомленім серці щемить…
Вірші Олександра Босенка, мабуть, не належать до якоїсь літературної течії, хоча йому не чужі авангардистські пошуки й романтичні настрої:
На лес опускается белый туман.
Поникли цветы на поляне.
Темнеет под елью серебряный танк,
Как рыцарь — угрюм и печален.
Це пише солдат-танкіст Сашко Босенко зі свого далекого в часі армійського минулого. Вірші допомагають йому виливати у поетичних рядках душу, а читачеві доторкнутися до його світу щиро й правдиво.
Коли реальність січе болем, поет від того страждає найбільше, бо через серце пропускає реальність, наїжачену кинджалами проблем. Особливо стійкі чи талановиті навіть можуть за римами, асоціаціями й образами, за ритмом емоцій приховати чи прикрасити реальність. У радянські часи таких ставили за взірець, а інших закликали орієнтуватися на пропагандовані ідеали… Та ви не знайдете у книжці “Друзьям моим” віршів, які було б написано тоді з ідолоуклінними розшаркуваннями.
Немає тут і модно-декларативного славослів’я “неньці-Україні”. “Навіщо ж всує?..” — вгадується думка автора. Та й не тільки вгадується. Босенко застерігає від отруйного віршування “поетів”, котрі експлуатують образи калини й України через “почуття свої палкі”:
Писак бездарних пре навала
(Аж нудить фальш красивих фраз).
Тримайсь, державо! Ще чимало
Їх “вийде” із народних мас.
Після прочитання книжки Олександра Босенка “Друзьям моим” відкриваєш його як друга і щиру людину.
Михайло ЦИМБАЛЮК