Життєве кредо Миколи Басалюка — жити по совісті — зрощене в мальовничому селі Колибань, що поблизу обласного центру. Cільський хлопчик вбирав у себе красу рідного краю, симфонію людської праці. Батьки вчили сина з повагою ставитися до людей, котрі творять сонячне диво — хліб. “Будь завжди справедливим і чесним”, — не раз повторював батько Дмитро Григорович, який був директором місцевої початкової школи.
Життєве кредо Миколи Басалюка — жити по совісті — зрощене в мальовничому селі Колибань, що поблизу обласного центру. Cільський хлопчик вбирав у себе красу рідного краю, симфонію людської праці. Батьки вчили сина з повагою ставитися до людей, котрі творять сонячне диво — хліб. “Будь завжди справедливим і чесним”, — не раз повторював батько Дмитро Григорович, який був директором місцевої початкової школи.
Мати найбільше хотіла, аби син здобув належну освіту. Юнак навчався в Колибанській початковій та Копистинській восьмирічній школах, згодом вступив до Хмельницького педагогічного училища. Вищу освіту здобув у Кам’янець-Подільському педінституті.
Працював учителем у сільській школі. Власне, там і долучився до громадської роботи. Розсудливого юнака запримітили і висунули на комсомольську роботу — інструктором обкому ЛКСМУ. Микола також брав участь у будівництві Криворізького гірничо-збагачувального комбінату.
Без протекції, самотужки, щабель за щаблем будував кар’єру син загиблого фронтовика. Трохи згодом Миколі запропонували посаду інструктора виконавчого комітету обласної ради. А в березні 1984 року його призначають першим заступником завідувача обласним відділом соціального забезпечення (нині управління праці та соціального захисту населення облдержадміністрації), де працював до виходу на пенсію. Микола Басалюк особисто розробив першу в області програму “Піклування”, чимало доклав зусиль для розвитку матеріально-технічної бази психоневрологічних інтернатів. У них, зокрема, було побудовано й облаштовано сучасні їдальні для підопічних. За його участю в обласному центрі звели комплекс соціальної реабілітації та побутового обслуговування пенсіонерів. Отож численні нагороди, медалі, подяки Верховної Ради України, облвиконкому Микола Басалюк отримав заслужено.
Розповідати на шпальтах газети про Миколу Дмитровича легко, бо не один рік його знаю, разом працювали. І хоча тепер за плечима ювіляра 80 років життя (відзначатиме 24 грудня), однак душею молодий. Чимало уваги приділяє громадській роботі, турботі про людей. Багато років очолює будинковий комітет, який є одним з кращих не тільки на території ЖЕКу №3, але й у місті. Ось як характеризує Миколу Басалюка начальник житлово-експлуатаційної контори №3, депутат міської ради Леонід Дрозд: “Микола Дмитрович — ініціативний, діловий, пунктуальний. Таких би голів нам побільше… Активно працює у ветеранській організації. Його покликання — служити людям”.
А ще він у вільні хвилини віддається живопису. Коли ми з Миколою Дмитровичем оглядали в його квартирі картини, намальовані ним власноруч, мою увагу привернули відгуки на них, зокрема, письменника Миколи Магери, поета Володимира Олійника, народного художника України Миколи Мазура. Ветеран майстерно грає на баяні, не покладаючи рук працює на дачній ділянці.
Із роси і води Вам, Миколо Дмитровичу, і в ювілейний день, і на многії літа!
Валерій МАРЦЕНЮК