Є люди, котрим вистачає снаги йти лише однією дорогої творчості: стають або письменниками, або танцівниками, музикантами, акторами…, а є й такі, котрим внутрішня енергія, талант допомагають підкорювати одразу кілька мистецьких вершин, принаймні ставити собі таку мету. Одним із них є вже відомий у нашому місті контрабасист, співак, а віднедавна ще й актор обласного музично-драматичного театру імені Михайла Старицького Андрій КЛИМЕНКО. Артист радо ділиться своїм сценічним і позасценічним життям з читачами нашої газети.
Є люди, котрим вистачає снаги йти лише однією дорогої творчості: стають або письменниками, або танцівниками, музикантами, акторами…, а є й такі, котрим внутрішня енергія, талант допомагають підкорювати одразу кілька мистецьких вершин, принаймні ставити собі таку мету. Одним із них є вже відомий у нашому місті контрабасист, співак, а віднедавна ще й актор обласного музично-драматичного театру імені Михайла Старицького Андрій КЛИМЕНКО. Артист радо ділиться своїм сценічним і позасценічним життям з читачами нашої газети.
— Андрію, ваш творчий шлях почався з музичного училища імені В.Заремби, а нині ви — актор театру. Як сталося, що змінили музикування на акторську гру?
— Я не змінив, а доповнив, адже продовжую займатися співом і граю на музичному інструменті донині. До театру потрапив випадково. Якось ми з його директором Петром Данчуком та режисером Мирославом Гринишеним сиділи за філіжанкою кави у кафе, ділилися своїми творчими планами, кожний на своєму поприщі. Зайшла мова і про підготовку театральної постановки “АZA.2011”, режисером якої був мій співрозмовник — пан Мирослав. Спостерігаючи за мною під час невимушеної розмови, він запропонував: “Ти — енергійний, статний, чорноволосий, кучерявий — схожий на цигана. Чи не хотів би спробувати себе у моїй постановці?”. Я погодився без зайвих вагань. У “AZI.2011” зіграв свою першу, хоч і незначну роль.
— Вже незадовго після першої ролі ви визріли для іншої — зіграли такого собі березневого кота — сутенера Поло у постановці “Нічні трудівниці паризьких тротуарів”. Як почуваєтесь у цьому амплуа?
— Зізнаюся, що, зігравши цю роль, я подолав свій психологічний бар’єр — раніше вагався братися за акторство через вади мовлення, але сцена мене вилікувала. Я не просто справився зі своїм завданням, а загорівся бажанням зіграти й інші ролі. Коли граю чи співаю, повністю розслабляюся, віддаюся сцені, публіці, вдосконалююся. Знаю, що подібне стається з багатьма артистами. Щодо амплуа сутенера, то грав, як відчував, а корегував моїми акторськими відчуттями професіонал — режисер театру Олександр Саркісьянц.
— Вистави “АZA.2011”, “Нічні танцівниці паризьких тротуарів” дехто з театральних критиків називав низькопробним театральним матеріалом, де порушуються норми етики і моралі. Яке ваше до цього ставлення?
— Вважаю це повною нісенітницею, адже таких аншлагів, як збирали ці постановки, давно не було у театрі. Хто добре знайомий з цим матеріалом, знає, що вистави — відображення сучасного життя, вони не показують бруд, який, на жаль, нині існує в суспільстві, а лише натякають на нього, закликають його позбутися. Так вважають чимало моїх колег. У цих постановках — майже все, як писали автори п’єс, тільки режисерська інтерпретація інша, осучаснена. Раджу всім подивитися. Погодьтеся, що було б нудно театралам, коли б репертуар театру був одноманітний, мета театру — показати дійсність такою, якою вона є, і разом з тим піднести глядача до високого.
— Ваш акторський репертуар теж різноманітний, крім ролей другого плану та спокусника Поло, ви зіграли і протилежну за характером головну роль Азіза у виставі “Дуель”. Які ролі даються легше — серйозні чи комічні?
— “Дуель” мені було зіграти значно важче: роль головна, більше тексту, на сцені — лише чотири актори, кожен — значимий персонаж. Важче, а тому й цікавіше: до цієї вистави готувався значно довше, і хоч на сцені я “дуель” програв (за сценарієм серце жінки мені завоювати не вдалося), для себе я її виграв — став упевненішим у собі…
Цікаво було після комічної ролі ловеласа перевтілитись у сейозного молодика, роль у “Дуелі” дуже припала до душі.
— Ви так завзято змінюєте образи у постановках, чим здивуєте глядача у новому театральному сезоні?
— Граю полковника Богуна — праву руку Богдана Хмельницького у новій історичній виставі “Правда про Богдана Хмельницького”. А ще — у побутовій постановці “Квартет на двох”. Тут мені випала нагода зіграти члена розлученого подружжя — чоловіка-музиканта, котрий водить до квартири, де мешкає його колишня дружина, своїх учениць. Екс-кохана заради помсти користується послугами фірми, що забезпечує її псевдокоханцями.
А для юних глядачів перевтілюсь у Лева з казки “Велике жабеня”.
— За досить короткий термін ви зіграли вже кілька ролей у театрі, як це вам вдається, якщо за освітою ви — музикант?
— Добре розумію, що не треба лізти у воду, не знаючи броду, тому, коли зацікавився театром, вступив до вузу, нині я — четвертокурсник режисерського факультету. Крім того, зі мною в колективі — прекрасні вчителі, з якими завжди раджуся, захоплююся їх грою — Леонід Диса, Ігор Сторожук, Юрій Шамлюк, Василь Шпунт, молоді акторки Сніжана Гринюк, Галина Іванова. А на все-українській сцені моїми фаворитами є покійний Богдан Ступка, Богдан Бенюк, шаленію від гри молодого російського актора Сергія Безрукова.
— Приділяти увагу своїй співочій кар’єрі встигаєте?
— Звичайно, я люблю щільний графік. Працюю над сольним концертом, під час якого поруч зі мною на сцені виступатимуть усі мої друзі-співаки. Його планую підготувати до своїх іменин — зимового свята Андрія, останній термін — Міжнародний жіночий день. Особливістю “сольника” буде й те, що спробуємо поєднати гру двох оркестрів — обласного і театрального.
— Як складаються ваші стосунки з давніми друзями — співаками, які пробували себе, як і ви, у музичному телепроекті “Шанс”?
— З Андрієм Романіді, Оленою Польовою, Наталкою Валевською, Альоною Мороз знайомі ще до “Шансу”, дружба з ними продовжується і нині. Пам’ятається, всі ми починали з виступів у колишньому ресторані “Прем’єра”. Тоді вперше у місті створили щось схоже до сучасного мюзиклу.
— Можливо, молодь потрібно якось заохочувати, от, наприклад, чи не хотілося б вам організувати концерт, де поруч з вами виступатимуть талановиті студенти вашої альма-матер — музичного училища імені В.Заремби?
— Хотілося б, але підготувати концерт — це одне, а от, щоб талановитих молодих співаків, музикантів почули і побачили у теле-, радіоефірах — інше. Для останнього потрібні кошти. Хтозна, може, й спробую себе у ролі продюсера.
— Ви — людина, яка не зупиняється на досягнутому, як відпочиваєте? Вдалося цьогоріч поніжитися десь біля моря?
— На море їздила моя сім’я без мене, я ж відпочивав на риболовлі у селах області з колегами-товаришами, це — моє хобі. Для тих, кого цікавить, одне з найкращих місць для риболовлі — у селі Берегелі.
— Дякую за розмову.
Ірина САЛІЙ