Ми звикаємо називати “зірками” тих, хто використовує будь-яку нагоду, аби “вскочити” до нас в оселю зі шпальт газет, з телеекранів чи радіоприймачів, а відтак, хоч-не-хоч, стає впізнаваним нами. Ми досі віримо, що не існує пророка у своїй вітчизні, а справжні таланти живуть десь там, у Києві-Москві-Голівуді, тільки не поруч. Бо ж поруч — звичайні люди, схожі на кожного. А те, що вирізняє: світіння невгамовної душі і дарунок від Бога — творити, зазвичай прикриті верхнім одягом…
Ми звикаємо називати “зірками” тих, хто використовує будь-яку нагоду, аби “вскочити” до нас в оселю зі шпальт газет, з телеекранів чи радіоприймачів, а відтак, хоч-не-хоч, стає впізнаваним нами. Ми досі віримо, що не існує пророка у своїй вітчизні, а справжні таланти живуть десь там, у Києві-Москві-Голівуді, тільки не поруч. Бо ж поруч — звичайні люди, схожі на кожного. А те, що вирізняє: світіння невгамовної душі і дарунок від Бога — творити, зазвичай прикриті верхнім одягом…
Віктор Николишин каже про себе, що він скромний композитор. Лукавить… Адже мало не кожен дитячий колектив на Хмельниччині співає його пісні, понад 25 з них звучали на телефестивалі “Крок до зірок” і у більшості випадків діти здобували з ними призові місця. Ним створено два альбоми з дитячими піснями, один із яких отримав гриф “Рекомендовано Міністерством освіти і науки України”. А ось те, що він не вихваляється своїми здобутками на кожному розі, не трубить у всі горни про досягнення, котрі для низки його колег — мрія, оце правда. Можливо, тому, що, як стверджує композитор, процес творення і досі залишається для нього таємницею. Але напевне знає, що в такий умовний творчий котел потрібно кидати ту емоцію, яку прагнеш передати в пісні. Отож найчастіше кидає позитив, бо пісня має нести радість своїм слухачам.
Мальовнича місцина — селище Маків неподалік Кам’янця-Поді-льського стала джерелом натхнення і місцем проживання Віктора Николишина. Він народився в Білогір’ї в родині музикантів. Мама працювала музкерівником у дитсадку, а батько очолював музичну школу і галузь культури. Отож не дивно, що хлопчик почав доволі рано робити спроби у творенні пісень. У 14 років Віктор написав першу пісню, а ще через кілька літ отримав свою першу важливу перемогу вже як автор-виконавець, заспівавши на фестивалі “Крила солдатської пісні” в Одесі.
Наразі Віктор Николишин має у своєму доробку до сотні пісень і ціле суцвіття конкурсних перемог.
— Вікторе, як швидко відбувається у вас процес творення пісні?
— Вона може народитися і за п’ять хвилин, а може кристалізуватися кілька тижнів. Все залежить від емоційного підйому, але я досі не навчився ним керувати. Має відбутися в душі те, що називаю “дзвіночком”: до мене “дзвонять” і диктують, а я записую…
— Із дзвінка, цього разу цілком реального, почалась історія, в результаті якої ви написали пісню для популярного в Польщі серіалу…
— Так, влітку цього року до мене зателефонував мій знайомий режисер центрального телебачення Польщі Анжей Мілановський і попросив написати просту, але водночас гарну, мелодійну пісню з народними мотивами, котра вразить кожне серце. Я розпитав про сюжетну лінію, про героїв серіалу і максимально намагався потрапити в тему їхніх взаємин і хвилювань. Результатом роботи задоволений не лише я і виробники серіалу, а й глядачі, котрі по всьому Інтернету шукають повний варіант пісні, вона ж бо лунає лише півтори хвилини. Але насправді це і є єдиний її варіант.
— Переважно вас знають як автора дитячих пісень. Але ж, напевне, починали творити із чогось дорослого і серйозного. Коли зрозуміли, що можете писати для малечі?
— На це мене надихнули власні діти. Першу пісню я написав для них, точніше для дочки Діаночки. Це була “Колискова”. Сьогодні доня — студентка другого курсу музичного училища, а сину Богдану 11 років.
— Творчий поштовх пішов від дітей?
— Ні, від дружини. Коли я був закоханим юнаком, мене просто “прорвало” на пісні про кохання, написав їх цілий альбом і маю мрію ще колись видати його — оті чисті, неповторні емоції, закодовані у піснях.
— Немало солістів і дитячих вокальних колективів виконують ваші пісні, звучать вони на концертах, на радіо і телебаченні… Чи завжди автору подобається кінцевий результат виконання пісні?
— Майже завжди. Коли у мене народжується музичний твір, я його чую внутрішнім слухом. Це — зразок. Буває, що не завжди зразок співпадає з виконанням. Але часом трапляться, що дитина привносить у пісню щось своє, свіже, і від цього твір лише кращає. Окрім того, я не відпускаю пісню одразу, а кілька разів зустрічаюся з юним виконавцем і ми відпрацьовуємо певні технічні моменти, щоб максимально наблизитися до мого зразка.
Ставлячи високі вимоги перед собою і перед виконавцями своїх пісень, Віктор Николишин гірко усвідомлює, що наразі музичний простір заполонили твори доволі низької та сумнівної якості. Переконаний, що людині з гарним смаком марно пропонувати низькопробну пісню, але смак потрібно формувати, проте не всім це до вподоби і не всі мають у тому потребу… А ще композитор із Макова не боїться конкуренції, бо насправді її не існує: ніхто не напише його пісень і нічиїх не напише він — лише свої власні.
Розмовляла Оксана РАДУШИНСЬКА
На фото: Віктор з донькою Діаною