Високопреосвященнішого владику Антонія Митрополита Хмельницького і Старокостянтинівського УПЦ важко назвати гостем нашої газети, адже “Проскурів” завжди прагнув якомога ширше висвітлювати життя єпархії, яку він очолює і власне створив в нашім краї. Приводом до нинішньої розмови стали, найперше, недавній 75-річний ювілей області й свято міста, бо, зізнаємося, ми вважаємо, що саме його вітання подолянам та хмельничанам та думка з приводу цих подій ніколи не будуть запізнілими. Тож спершу про свято.
Високопреосвященнішого владику Антонія Митрополита Хмельницького і Старокостянтинівського УПЦ важко назвати гостем нашої газети, адже “Проскурів” завжди прагнув якомога ширше висвітлювати життя єпархії, яку він очолює і власне створив в нашім краї. Приводом до нинішньої розмови стали, найперше, недавній 75-річний ювілей області й свято міста, бо, зізнаємося, ми вважаємо, що саме його вітання подолянам та хмельничанам та думка з приводу цих подій ніколи не будуть запізнілими. Тож спершу про свято.
— Те, що запізно для людини, ніколи не запізно для Бога і Церкви. І я дякую вам за можливість для такого звернення через “Проскурів”, — не без усмішки зауважив владика Антоній, — тож я від усього серця вітаю усіх подолян з 75-річним ювілеєм Хмельницької області, а заразом і зі святом міста. Адже, гортаючи сторінки часописів та досліджуючи етнографію Подільського краю, завжди дивуєшся: хто тільки не мешкав на цих землях і як нелегко доводилося нашим предкам у різні періоди історії.
Як відомо, 22 вересня 1937 року область стала самостійною адміністративною одиницею з центром у Кам’янці-Подільському, а з 1954-го почала носити сучасну назву на честь 300-річчя возз’єднання України з Росією. Ця назва, як відомо, пов’язана з ім’ям героя визвольної боротьби українського народу за свою незалежність — Богдана-Зіновія Хмельницького.
Хмельниччина — чудовий край, тут мешкають люди мудрі, помірковані, працьовиті, які з давніх часів облюбували ці місця та оселилися на берегах Південного Бугу й Смотрича, створивши поселення, які відрізняються самобутньою культурою й особливою доброзичливою атмосферою. “Красо України — Подолля” — ці поетичні та натхненні слова Лесі Українки безпосередньо стосуються саме нашої квітучої землі!
Зрозуміло, що 75-річчям історія нашого краю, зрештою, і православної Церкви на Поділлі не обмежується. На Церкву, як відомо, якраз у цей час випали страшні випробування репресій, нищення храмів, часи так званого войовничого атеїзму. Але за всіма цими історичними подіями стояли конкретні люди, серед яких було немало подвижників православної Церкви.
Хмельниччина справді стала колискою багатьох славетних духовних просвітителів, сповідників віри, діячів науки, культури і мистецтва як минулих літ, так і сучасної доби.
Звертаючись до місії православної Церкви, заснованої Господом Ісусом Христом, слід зазначити, що вона на подільських землях ніколи не була легкою, але на всі віки залишалася незмінною, дбаючи, насамперед, про спасіння людини, яке звершується силою Святого Духу. Отже, Церква протягом усієї своєї історії була тісно пов’язана з долею людей, впливаючи на усі сфери життя: історію, науку, культуру, мистецтво та освіту, облагороджуючи їх, надаючи їм нового концептуального спрямування і сприяючи утвердженню високих моральних підвалин суспільства. Зрештою, нагадаю, що тут, на нинішній Хмельниччині, в середині ХVІ століття почала писатися українська Першокнига — Двірецько-Пересопницьке Євангеліє, 450-літній ювілей якого ми недавно відзначили. Принагідно зазначу, що саме УПЦ найбільше доклалася за останні роки до знайомства з українською Першокнигою у світі, зрештою, взяла на себе всі затрати з його сучасним перевиданням.
— Владико, не мені вам казати, яка важлива місія лежить на Церкві, зокрема на УПЦ у сучасній Україні загалом і на теренах Хмельниччини зокрема. Якою ви бачите її нинішню роль та місце у сучасному суспільстві?
— Усім відомо, що Церква, за Конституцією України, відокремлена від держави, але, за словом нашого Предстоятеля — Блаженішого Митрополита Київського і всієї України Володимира: “…Церква не може бути відокремленою від свого народу, тому вона веде широку соціальну, просвітницьку і патріотичну діяльність… Церква прагне не залишити в біді тих, хто опинився у полоні найстрашніших бід сучасності. Особливо це стосується молоді. Не будемо забувати і про те, що багато століт саме православна Церква була і є консолідуючою силою українського народу. Виховуючи високі моральні ідеали, вона створювала нашу культуру, освіту, надихала наших поетів, художників, композиторів…”.
Цьому покликанню наша Церква на Поділлі вірна і сьогодні. Будучи серцевиною нашого суспільства, вона прагне допомогти людині та державі подолати всі негативні явища сьогодення, вийти з духовної й економічної кризи та відродити втрачену духовність.
А у контексті недавніх свят не можу не згадати про людей, які несли свій подвиг на науково-богословській та просвітницькій ниві в нашім краї. Це, насамперед, наш сучасник і славетний земляк — Митрополит Київський і всієї України Володимир, це відомі історії богослови Мелетій та Герасим Смотрицькі (апологети церкви ХVІІ ст.), Арсеній Сатанівський (ХVІІІ ст.), уродженець Проскурова професор-протоієрей Василь Зіньковський (ХХ ст.), історики Аполлоній Сендульський та Юхим Сецинський, протоієрей Михайло Орловський та інші ієрархи, рядові священики Церкви, які народилися на Поділлі та у різні історичні епохи вплинули на хід церковної і світської історії, а також внесли певний вклад у науку, педагогіку, сприяючи культурному зросту не лише сучасників, але й багатьох поколінь нащадків.
З Подільською землею пов’язані імена письменників Володимира Булаєнка, композитора Владислава Заремби, академіка Степана Хотовицького. Відомо, що у 1846 році через Проскурів пролягав шлях великого українського поета Тараса Шевченка, з цим краєм доля пов’язала відомого російського письменника О.Купріна, бували тут і український байкар Леонід Глібов, і відома всьому світові Анна Ахматова…
Серед відомих наших земляків є уславлені служителі мистецтва, чимало відомих світові мистецьких колективів, видатних художників, скульпторів, поетів, науковців лише перелік імен яких займе чимало часу. Усе це Божа милість, адже талант є даром Господнім, втілення якого приносить радість людям, робить життя яскравішим та щасливішим.
— І все ж Церква, зокрема єпархії УПЦ в нашій області, живуть своїм життям, про яке ми, мирські люди, судимо, мабуть, лише за зовнішніми ознаками. Чим для вас є духовно-церковне життя Української православної Церкви?
— Про духовне життя на Хмельниччині можна сказати дуже багато. Досить зазначити, що чисельність релігійних громад Української православної Церкви, кількість яких на сьогодні в області сягає 937, що становить 51% загальної мережі релігійних конфесій і 75% православних громад у регіоні. Це якраз і зумовило існування на адміністративній території Хмельницької області трьох православних єпархій: Хмельницької, Кам’янець-Подільської та Шепетівської. Парафії єпархій окормляють майже півтисячі священнослужителів (точна кількість — 496). Тут видаються єпархіальні газети (усього десять періодичних видань), діють відділи, що координують місіонерську, благодійну, просвітницьку роботу, співпрацю з Держдепартаментом України з питань виконання покарань, Збройними силами і силовими структурами держави, працюють братства й інші громадські об’єднання тощо.
На території області діють дев’ять монастирів, є два братства, 277 недільних шкіл. Усього з 1991 року в області було побудовано 377 православних храмів.
У ряді вузів викладаються релігієзнавчі дисципліни, що сприяє формуванню духовно наповненому світогляду у підростаючого покоління, регулярно проводяться вчені зібрання, наукові конференції, засідання “круглих столів”, які викликають інтерес церковних і світських кіл.
Усе це спонукує нас, православних християн давнього Поділля та частини Волинського краю, підносити молитви, дякуючи Господу за його великі милості для нашого краю.
— А ще, владико, користуючись нагодою, хотілося б почути про ваше бачення підсумків важливої суспільної події — парламентських виборів 28 жовтня.
— Повторю тут уже сказані слова Предстоятеля нашої Церкви, Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира про те, що “Церква не може бути відокремленою від народу”. Все, що відбувалося на цих виборах, не відбувалося без волі Господа, а Його шляхи нікому несповідані. Кожному Бог дасть по його заслугах, як, зрештою, кожна людина з волі Божої несе тільки їй посильний хрест. Так, вочевидь, і можна оцінювати результати цих парламентських виборів, на які Церква, зрозуміло, могла лише впливати опосередковано. Тим, кого обрали подоляни, я би побажав хіба що усвідомлення тієї євангельської істини, яка каже: кому багато Господь дає, від того багато й вимагається. А всім жителям Хмельниччини молитовно прошу міцного здоров’я, духовної радості, кріпості тілесних і духовних сил, а також Божої допомоги в усіх добрих справах та починаннях!
Розмовляв Б.ДЕМКІВ