“Народна війна 1917-1932 років” — таку назву має фотодокументальна виставка, матеріали якої з незвичного для багатьох боку показали історію цього періоду. Для музею історії міста Хмельницького, де вона демонструвалася, це одна з перших за минулі роки експозиція, до якої відвідувачі йшли цілеспрямовано — хто поодинці, а хто навіть родинами.
“Народна війна 1917-1932 років” — таку назву має фотодокументальна виставка, матеріали якої з незвичного для багатьох боку показали історію цього періоду. Для музею історії міста Хмельницького, де вона демонструвалася, це одна з перших за минулі роки експозиція, до якої відвідувачі йшли цілеспрямовано — хто поодинці, а хто навіть родинами.
Що ж спонукало хмельницьких шанувальників історії звернути увагу на пересувну музейну експозицію? Це кут зору, під яким її автори поглянули на той історичний період через призму розсекречених документів ОГПУ і НКВС. Згідно з цими свідченнями ані Україна, ані Поділля в той час аж ніяк не були настільки “радянськими”, як було заведено донедавна вважати, а скільки ставало сил, організовано або стихійно опиралися тодішньому Кремлю.
Експозицію у Хмельницькому презентував керівник авторського колективу Роман Круцик — голова Київського міського товариства “Меморіал” ім. В.Стуса, народний депутат України другого скликання. “Переживаю, чи вдасться очистити історію від міфів. Бо час іде, а міфи приклеїлися дуже сильно”, — каже він. На думку директора музею історії міста Ігоря Западенка, для хмельничан документальне висвітлення подій того часу має особливий сенс. Роки, що слідували за 1917-м, він вважає найдраматичнішими в історії тодішнього повітового міста Проскурова, і водночас найзагадковішими для тих сучасних мешканців, які замислюються про минуле. Адже те, що відбувалося тоді, скажімо, у Кам’янці-Подільському, широко досліджується і публікується. А для Проскурова це невідомість, кількарічне провалля у часі, недосліджена територія, що дає простір як для міфотворчості, так і для неупереджених досліджень. Драматичність підсилюється ще й тим, що ще на пам’яті нинішнього дорослого покоління пішли з життя ті, хто жив тут у вирі різносторонньої боротьби; не залишивши свідчень, пішло покоління дідів-проскурівчан, які пережили 13 змін влади за чотири роки, аж до встановлення на Поділля радянської влади у 1920-му. Розповідати про це раніше вони не надто хотіли, а тепер вже й нема оповідачів. Отже, дізнаватися, що ж відбувалося в Україні під час боротьби за державність та пізніше, за “остаточної”, як здавалося, влади Рад, доводиться з розсекречених архівних документів і фотографій, чимало з яких на цій виставці було опубліковано вперше.
Перед тим, як опинитись у Хмельницькому, виставка “Народна війна 1917-1932 років” побувала у багатьох містах, і у Західній Україні знаходилися меценати, щоб придбати її копії для подальшої експозиції. У Хмельницькому ж поки йшлося про один із перших кроків відвертого погляду на непросту історію. Ігор Западенко каже: “По-доброму заздрю жителям Західної України, цільності та єдності їх переконань та життя. Багатьом же нашим землякам-хмельничанам, особливо народженим і вихованим у 1950-1970 роках, нині доводиться жити у стані постійного когнітивного дисонансу. Простіше кажучи, страждати від того, що нові знання про самих себе і своїх предків часто суперечать тому, як ми звикли себе і їх уявляти”. Непросто сприйняти навіть факт, що звична для цього покоління міських жителів російська мова є штучно йому нав’язаною. Але це, мабуть, дрібниці порівняно з тією картиною протистояння між щойно народженою Україною і радянською Росією, яка вимальовується з відкритих глядачам документів. І крізь це нашим рідним довелося пройти. А найпарадоксальніше, мабуть, те, що, як видно з представлених у експозиції карт губерній з позначеними місцями народних антибільшовицьких виступів, саме південні та східні регіони, які нині звикли вважати “неукраїнськими”, відзначалися найактивнішим спротивом тогочасній кремлівській владі. Роман Круцик наголошує: “Кажу історикам: покиньте крісла, поїдьте, покопайтеся в архівах. Саме з вивчення місцевої історії дідів-прадідів починається пробудження совісті. Почитайте, як люди жили — і докопаєтеся до правди…”
Відкриваючи фотодокументальну виставку, директор музею наголосив, що вивчати історію треба без політичної заангажованості, але це не означає уникання гострих, полемічних тем. Навпаки, обов’язок організаторів історико-краєзнавчого руху полягає в тому, щоб надати можливість висловитися всім, хто має, що засвідчити. Все це — наша суперечлива біографія, все це — наш край, учасники усіх подій — наші люди, подоляни, проскурівчани.
Наш кор.