Хмельницький святкує свою 581-у річницю з дня заснування. І, мабуть, якби міг, багато розповів би про те, що бачив і чув, кого любив і ненавидів, шанував і проклинав, чим гордився і чого соромився.
Хмельницький святкує свою 581-у річницю з дня заснування. І, мабуть, якби міг, багато розповів би про те, що бачив і чув, кого любив і ненавидів, шанував і проклинав, чим гордився і чого соромився.
З маленького заболоченого та брудного поселення з невеликою кількістю дворів, що мало назву Плоскирів і належало то одній шляхетській родині, то іншій, воно поступово перетворилося в містечко, що стало виконувати функції центру плоскирівського староства. З’явилися цехи, розвивалися ремесла й торгівля, проводились ярмарки. Але ще тривалий час Плоскирів залишався населеним пунктом, де проживало не більше двох-трьох тисяч мешканців, а після нападів загарбників — ще менше. Хто цікавиться історією, знає, як згодом з провінційного містечка Подільської губернії Проскурів перетворився в повітовий центр, що почав інтенсивно розвиватися. Наприкінці ХІХ століття тут була прокладена залізниця, почали працювати тютюнова фабрика, цукровий, чавуноливарний, цегельний, пивоварний заводи. Будувалися житло, торгові лавки, вулиці встелили бруківкою, відкривались навчальні і культурні заклади — реальне училище, жіноча гімназія, комерційне училище, театр, бібліотека. Проклали телефонну мережу, з’явилась електрика. Проскурів став найбільшим торговим центром Подільської губернії.
…Місто пережило війну і розруху, поступово відбудувалось і розбудувалось. Вийшло за свої попередні межі й піднялося вгору численними багатоповерхівками. На моїх очах, а я проживаю тут багато років, місто постійно змінює своє обличчя. Воно стало сучасним індустріальним і торговельним центром області, а також осередком її духовного і культурного розвитку. Досить багато людей доклалися до того, аби Хмельницький став таким, яким він є сьогодні. І я знаю багатьох з них. Це щирі патріоти свого краю, професіонали, люди, які мислять категоріями майбутнього. Взагалі, вважаю, що у нашого міста справді щаслива доля, бо Хмельницький хоч і є наймолодшим обласним центром України, має досить потужний потенціал.
Так, ми любимо своє місто таким, яким воно є: нехай без світових історичних пам’яток, без архітектурних забудов, що мають велику цінність, інших впізнаваних ознак, які присутні відомим містам України. Але це не робить його менш рідним і дорогим. Бо до міста, де живеш довгі роки, де знаєш кожен камінчик, кожен кущик, знаєш, о якій годині і в яке вікно загляне тобі сонце, не можна бути байдужим і нещирим.
Тому я закликаю всіх хмельничан долучитися до хороших справ на благо нашого Хмельницького. У 1967 році місто виготовило чудовий проект подетальної зеленої забудови, але реалізували його лише частково. Під цей проект було виділено 50 гектарів землі, на яких мали розміститися парки, сквери, штучні озера та острови. Наприклад, між вулицею Трудовою та Старокостянтинівським шосе повинні були з’явитися два озера та чотири острови, на території дендропарку — три озера й острів. Я дотримуюсь думки, що можна і треба продовжити озеленення нашого міста. І нехай замість заболочених місцин з’являться гарні дерева і кущі, а також квітучі клумби. Ми маємо великий досвід і вміємо це робити.
У кожної людини, я впевнений, є золота мрія. В мене також. Я дуже хочу, аби ми всі разом перетворили наш обласний центр в зелен-парк, який захочуть відвідувати не тільки гості з сусідніх областей, а й країн. Невже це нам не під силу? Адже в Умані одна людина зробила красень-парк на радість численних туристів і місцевих мешканців.
Впевнений, що громадою ми можемо зробити набагато більше, якщо забудемо про байдужість, інертність та переймемося добротворенням. І лукавлять ті, хто каже, що треба великі кошти, аби принести такі зміни в місто. Кошти — на другому місці, а найперше і найголовніше — це наше бажання прислужитися рідному місту, зробити для нього якусь хорошу справу, яка б слугувала потім поколінням, котрі прийдуть нам на зміну…
Іван БУХАЛ, депутат міської ради, почесний громадянин міста Хмельницького