Видатний український кінорежисер Олександр Довженко у своєму “Щоденнику” гірко, сумно й тривожно констатував, що серед українців є чимало зрадників. Щоправда, одразу й пояснював чому: історії рідної не знають, рідну мову зневажають, на чужих оглядаються…
Видатний український кінорежисер Олександр Довженко у своєму “Щоденнику” гірко, сумно й тривожно констатував, що серед українців є чимало зрадників. Щоправда, одразу й пояснював чому: історії рідної не знають, рідну мову зневажають, на чужих оглядаються…
Писав він це під час війни у 1940-х роках. Минуло те воєнне лихоліття. Настало інше — ще страшніше, бо не тіло вбивають, а душу — мову! Як пояснити ухвали рад Одеси, Севастополя та іже з ними про визнання російської як регіональної? А як зрозуміти тупу послідовність та цинізм, з яким витискається звідусіль мова державна. “Мовна” наруга над Конституцією — це велика шкода Україні!
“Той, хто зрікається рідної мови, часто й не розуміє, що в цьому вже є елемент відступництва, елемент зради. А треба б йому пояснити! Відділити підлих від темних”. Це писав у своїх “Щоденниках” вже не Довженко, а незабутній Олесь Гончар. А як же відділяти?
Влада попередня, маючи повну довіру народу, сподівань не виправдала, хоча всі важелі впливу мала для того, аби рідна мова титульної нації стала чинником національного державотворення.
Влада теперішня, виконуючи обіцянки, що їх давала окремим регіонам, забуває, що Україна — це не тільки її схід і південь. Чи є ще у світі держава, де підписують закон, який виправдовує антидержавників? Риторичне запитання. А ось запитання, що відповіді таки потребує: чиїм коштом буде здійснюватися мовна регіональна політика — книжки, вивіски, назви, документи — це потягне не один мільйон гривень? Вже все у нас добре? Руїну подолано? Залишилось гроші платників податків віддати тим, хто лінується або просто не хоче вивчити державну мову?
Ті, хто “проштовхнув” оцей закон, ховається за Хартією європейських мов, але ігнорує європейський досвід, наприклад, Франції щодо використання французької та іноземних мов хоча б в інформаційному просторі, де за порушення визначеної мовної квоти держава накладає великі штрафи. Не дуже важко уявити, які величезні суми збагатили б наш державний бюджет!
Можна і треба цитувати класиків і не тільки класиків про мову, націю, державу…
Але, найперше, пам’ятаймо, що ніхто нам не винен, як ми самі собі винні. І ще: хай тільки мудре, добре, рідне слово залишається зброєю.
Зоя Діденко, голова Хмельницької міської “Просвіти”