Головною мистецькою подією для нашого міста став щорічний міжнародний фестиваль мономистецтв “Відлуння”, котрий традиційно розпочався у монотеатрі “Кут” до Дня Незалежності України. Про історію розвитку монофесту вже йшлося на сторінках нашої газети, тому торкнемося лише тринадцятої його сторінки.
Головною мистецькою подією для нашого міста став щорічний міжнародний фестиваль мономистецтв “Відлуння”, котрий традиційно розпочався у монотеатрі “Кут” до Дня Незалежності України. Про історію розвитку монофесту вже йшлося на сторінках нашої газети, тому торкнемося лише тринадцятої його сторінки.
Як зазначила художній керівник фестивалю, віце-президент Міжнародного форуму театру одного актора Ніна Мазур, щоб черговий раз згуртувати у мистецькому “Куті” акторів з різних куточків світу, довелося попітніти. Найперше, що, на жаль, стало традицією для мистецьких проектів не лише міста, а й країни, не вистачало коштів. Та все ж меценати знайшлися. Цьогоріч підтримав організацію “Відлуння” президент ПАТ “Оболонь” Олександр Слободян. Майже до відкриття фестивалю варіював список його учасників, деякі вистави, на котрі сподівалися спочатку, довелося замінити іншими. “Рада, що наше мистецьке братство легке на підйом, а тому актори звідусіль радо відгукувалися на прохання замінити своїх колег, котрі через різні обставини не змогли завітати на “Відлуння”. Вдячна всім, хто цього року був з нами”, — поділилася пані Ніна.
Та попри всю передфестивальну метушню “Відлуння-2012” відбулося! Ще й як! Різнохарактерні персонажі, різножанрові вистави, навіть різними мовами… У кожній, крім передачі характеру героя, — стиль епохи, країни, яку представляли актори.
Стартував, як завжди, фестиваль виступом господарів фестивалю — хмельничан. Заслужений артист України, директор фестивалю, керівник і актор міського монотеатру “Кут” Володимир Смотритель презентував глядачу свою довгоочікувану, бо про її підготовку йшлося на шпальтах усіх міських газет, “Лоліту” (на фото). Цей глибокопсихологічний твір Володимир Смотритель готував разом із режисером, головою правління Театральної компанії “Бенюк і Хостікоєв”, заслуженим діячем мистецтв України Мирославом Гренишеним, а інсценізація постановки — справа таланту Ярослава Мельничука. Напруга, пристрасть, одержимість, внутрішній конфлікт зрілого героя, закоханого у дівчисько… — те, що виплескувала у зал набоківська “Лоліта” у сучасній обробці. Але на цій виставі зупинятися багато не будемо, адже її зіграє у нашому театрі Володимир Смотритель ще не раз.
Якщо шанси комусь уперше, а комусь знову, побачити “Лоліту” великі, то познайомитися з іншими виставами, які готувало глядачу “Відлуння”, — значно менші, адже охочим доведеться їхати на Батьківщину акторів. Тим, хто не відвідав монофестиваль, шкодувати таки є причини, не тільки тому, що виставі цікаві, а й тому, що у наших надто вже побутових буднях так рідко трапляються шанси для мистецької віддушини, ковтка живої енергії талановитих акторів.
Як уже йшлося, жанри на фестивалі були представлені різні, складну для сприйняття першу виставу відлунівці розрядили жартівливим уроком викладача-актора з Німеччини Алекса Бориса. “Поговоримо німецькою” — назва його постановки, яка була дійсно схожа на урок іноземних мов. Заслуга актора в тому, що у свою моногру він легко зумів залучити глядачів, котрі охоче стали його учнями, відповідаючи на запитання, навіть до дошки виходили. Чого ж навчив викладач-актор?! Окрім кількох слів німецькою, французькою, польською, івритом, російською, він у жартах завуалював секрети багатьох класиків, вірші, ідеї яких, виявляється, перегукуються… Заслуга хитромудрого Алекса Бориса в тому, що він майже за годину легко, невимушено навчив сприймати різні мови, передав специфіку поведінки, стилю різних країн, типізував представників різних верств населення. Відомо, що ознака таланту творчих людей — вміння імпровізувати, “Поговоримо німецькою” — постановка, де імпровізація стала суттю. Саме за вміння майстерно імпровізувати Алекс Борис був нагороджений спеціальним дипломом від організаторів фестивалю.
Третя сторінка “Відлуння” — ціла епоха, головною героїнею якої стала правителька Римської імперії Мессаліна. Її зіграла чеська акторка, яка є і постановником вистави “Валерія Мессаліна. Нехай…”, Людмила Усова. Велику правительку, котра мала славу “жриці розпусти”, глядач побачив беззахисною жінкою, яку з юних літ зламало її заміжжя з нелюбим чоловіком. Відсутність ніжності і трепету в особистому зробила її стійкою, як скеля, що личило справжній правительці. Ставши дорослою вже у 13 років, у 23 Мессаліна відчувала себе бувалою, нажитою, хотіла померти, так і не діждавшись справжнього кохання, про яке читала лише у розумних книжках. Та, на щастя, Бог, лише перед ним вона була щирою, боязливою і беззахисною, таки дарував їй мить щасливого кохання з молодим воїном. Після його страти Мессаліну на землі не тримало ніщо, її життя обірвало лезо кинджала… Людмила Усова зуміла показати і лірику, і міць душі великої жінки без зайвої театральності. А по закінченню вистави героїня, легко торкнувшись долонею кутика ока, наче відкинула сльозу залу: “Мої сльози — вам”, — сказала вона.
Про долю маленької жінки, дівчинки, котру зруйнувала війна, довівши її до божевілля, — столична вистава “Шоша”. Юна акторка Марина Кукліна, прізвище їй дійсно личить, бо зовні схожа на ляльку, зіграла героїню з нелегкою долею, котра до того ж перестала рости. Ця вистава — справжня насолода для естетів. Оформлення постановки: витончене біле вбрання героїні, титри з текстом твору на чорному полотні, яким оформлена сцена, вражало.
Підкованих акторів та дебютантів поєднало “Відлуння”. Так, вперше спробував себе на сцені молодий литовський актор Гібрріелюс Запалскіс у виставі за Цвейгом “Амок”. І, як підтвердили професіонали, дебют актору вдався. Мова його моногри — литовська.
Іншомовною була і вистава “Листи незнайомки” за тим же Цвейгом молдовської акторки Анни Ткаченко.
Завершилося тринадцяте “Відлуння” талановито-божевільною виставою за Гоголем “Нотатки божевільного” актора Імама Акаутдінова з Російського державного драматичного театру імені М.Горького.
Заключний етап з врученням дипломів відбувся у міській школі мистецтв.
“Я вже не вперше у Хмельницькому, поза виставами спостерігав за розквітом вашого міста, за якістю інфраструктури. Радий, що Хмельницький помолодшав”, — поділився після гри актор, німець, щоправда з радянським корінням, Алекс Борис.
А от спеціальний гість фестивалю, театральний критик, режисер, актор Василь Неволов відзначив, що хоч глядачів було у залі небагато, але фестиваль виховав обізнаного, вдумливого глядача і вже має своїх прихильників.
Ірина САЛІЙ
Фото Дмитра СВІДЕРСЬКОГОф