Нещодавно “Укрпошта” подарувала філателістам марку і поштовий конверт, на яких зображено портрет Івана Пулюя — українського фізика й електротехніка, видатного наукового громадського діяча, винахідника рентгенівських променів.
Згадалося, що фізика Івана Пулюя життя тісно пов’язало з родиною Кулішів. На Біблії, яку видано 1903 року українською мовою, стоять три прізвища як перекладачів відомих співвітчизників — Іван Нечуй-Левицький, Іван Пулюй і Пантелеймон Куліш…
Нещодавно “Укрпошта” подарувала філателістам марку і поштовий конверт, на яких зображено портрет Івана Пулюя — українського фізика й електротехніка, видатного наукового громадського діяча, винахідника рентгенівських променів.
Згадалося, що фізика Івана Пулюя життя тісно пов’язало з родиною Кулішів. На Біблії, яку видано 1903 року українською мовою, стоять три прізвища як перекладачів відомих співвітчизників — Іван Нечуй-Левицький, Іван Пулюй і Пантелеймон Куліш…
Отож, пам’ятаючи, що Національна спілка журналістів нагородила мене за творчий доробок двома медалями П.Куліша, вирішив відвідати заповідні місця на Чернігівщині. Тут створений і діє меморіальний комплекс-музей “Ганнина Пустинь”, куди приїздять туристи. Організував і сприяв відкриттю музею на колишньому хуторі Мотронівка екс-голова Верховної Ради, відомий політик і громадський діяч України Іван Плющ, якого я запросив до розмови з читачами газети “Проскурів”.
— Іване Степановичу, як ви зацікавились українським “буржуазним” письменником позаминулого століття Пантелеймоном Кулішем?
— Все почалося зі знайомства з землячкою Лесею Оленівською, яка родом із села Оленівка, що поблизу Мотронівки. Я довго, будучи головою Верховної Ради, її не приймав, бо самі знаєте, скільки прохачів зі мною хотіли зустрітися. Темою її візиту, на моє здивування, стала не особиста проблема, а творчість і життя Пантелеймона Куліша й Ганни Барвінок-Білозерської. Вона прохала, аби я організував фонд і почав відроджувати історичну спадщину краю, де виріс. Її розповідь настільки мене вразила, що я після того прочитав книжку Василя Шендеровського “Іван Пулюй, Пантелеймон Куліш — подвижники української нації”. Фактично Леся Оленівська зуміла переконати мене і дати поштовх до створення музею-заповідника “Ганнина Пустинь”.
— Дуже цікава композиція пам’ятників Пантелеймону Кулішу і Ганні Барвінок (на фото). Як би ви нашим читачам коротко розповіли про їх романтичне кохання, про що так яскраво відображено у заповіднику?
— Ганна Барвінок — це літературний псевдонім Олександри Білозерської. Вона була донькою чернігівського землевласника Михайла Білозерського, народилася тут на батьківському хуторі Мотронівці. Батько навчався у Київській академії, а мати походила з козацького роду. Десь до 14 років Олександра навчалася у приватному пансіоні, а потім разом із матір’ю вели господарство. І ось під час літніх канікул з Києва у Мотронівку приїжджає з її братом Василем Білозерським, редактором першого українського журналу “Основа”, Пантелеймон Куліш, якому дуже сподобалася ця місцевість та гостинна родина Білозерських. Одного разу він зважився просити в Білозерської руки її доньки, на що мати відповіла, що Олександра вільна і сама цього не бажає. Гордий Куліш сміливо їй заперечив. Глузуючи з його самовпевненості, мати покликала доньку й запитала: “От Пантелеймон Олександрович запевняє мене, що ти його кохаєш. Чи це так?”. “Так, я кохаю Пантелеймона Олександровича”, — твердо відповіла молода панночка. Але й після цього освідчення пані Білозерська не бажала віддати свою доньку за Куліша. Переповідають, що письменник, заховавшись у своїй кімнаті після цієї розмови, гірко сумував і вранці наступного дня виїхав з Мотронівки.
У 1846 році уряд відправив Пантелеймона Куліша за кордон вивчати слов’янські мови. Перед від’їздом він завітав до Білозерських та знову попрохав віддати за нього їхню доньку. Цього разу отримав згоду. Так Олександра стала дружиною Куліша, який писав в одному з листів: “Гарна і розумна в мене жінка. Знає добре нашу історію, а пісні так співає, що аж серце радіє”. Але недовго світило молодим щастя. Тільки-но вони прибули до Варшави, як Куліша заарештували у справі Кирило-Мефодіївського братства. Олександру вмовляли повернутися додому, але вона не погодилася, поїхала за чоловіком у заслання.
— Іване Степановичу, в Мотронівці розповідають, що неодноразово тут гостював Тарас Шевченко і навіть на весіллі у Куліша був боярином.
— Тарас Шевченко двічі побував у Мотронівці, а в Оленівській Воздвиженській церкві він був на вінчанні, тримав нареченим вінець. У музеї, на жаль, небагатому експонатами, є картина, на якій зображено, як Тарас Григорович їде на весілля до Куліша і Білозерської.
До речі, свого часу експонатів у музеї було багато. Але у період революції рукописи Пантелеймона Олександровича були втрачені… До речі, завдяки Івану Пулюю через шість років після смерті Куліша видали Біблію. Іван Пулюй на могилі пообіцяв: “Я справу Пантелеймона доведу до логічного завершення”. Завершив переклад і видав Біблію. На хресті, встановленому на сільському меморіалі в Мотронівці, де захоронені Олександра та її брат Василь Білозерські, а також Пантелеймон Куліш, Іван Пулюй викарбував слова: “Він був справжній гетьман України — могучий, не мечем кривавого насилля, а булавою правди, світла і науки”.
— Тепер багато мовиться про українську ідею...
— Уже неодноразово повторюю відвідувачам слова Михайла Грушевського, який сказав: “Ми будуємо Україну не тільки для українців, ми будуємо для всіх, хто проживає в Україні, а живучи, любить її, а люблячи, працює на неї”.
Розмовляв Іван Козельський