Найтепліша згадка у кожного з нас про дитинство. Добре, якщо на початку життєвого шляху трапляються люди, котрі повчаннями підготують до дорослого життя і разом з тим зігріють, підтримають по-батьківськи.
Найтепліша згадка у кожного з нас про дитинство. Добре, якщо на початку життєвого шляху трапляються люди, котрі повчаннями підготують до дорослого життя і разом з тим зігріють, підтримають по-батьківськи.
Такою є і вчитель молодших класів спеціалізованої школи І ступеня №30 Світлана Гринчук. Понад 20 років педагогічної праці принесли їй повагу колег, батьківського колективу та безмежну любов своїх учнів. Як пташок із гнізда, випускає рік за роком вчителька, а, щоб літали у житті високо, дає їм міцні крила: малеча засвоює не лише суху шкільну науку, а й неписані правила життя. Цю азбуку школярі разом з вчителькою засвоюють нестандартно, вона вміло додає до шкільної програми свою навчальну методику.
“Любов до педагогічної справи я перейняла від батька. Квартира наша виходила вікнами на школу. Тоді, у дитинстві, мені ця будівля здавалася такою світлою, біля школи росли квіти, бігала дітвора… Отож для себе чітко вирішила, що хочу стати педагогом. Батько спершу був категорично проти, готував до того, що маю стати фармацевтом. Але волею долі мене таки закинуло до Вінницького педагогічного інституту, — розповідає Світлана Анатоліївна, — і після того я постійно вдосконалювалася як педагог. Завжди з вдячністю згадую своїх викладачів, манеру викладання яких я в чомусь повторюю. Певно, тому мене нерідко називають вчителем старого гарту”.
У спілкуванні зі Світланою Гринчук розумієш, що вчитель старого гарту — людина, яка може прищепити інтерес до будь-якого шкільного предмету, закласти ази програми, дати дитині те, що їй потрібне, і разом з тим адаптувати учня до загальноприйнятих правил. Бути вчителем молодших класів чи не найважче, адже це і математик, і мовник… — все в одному, а найперше — чуйний вихователь.
На очах Світлани Гринчук виросло не одне покоління учнів. Теперішнє, вважає, особливо обділене спілкуванням між собою, у родинах, багато часу у дітей “краде” комп’ютер. Щоб подарувати дітям більше живого спілкування, вчителька з ними збирається раніше перед уроками, постійно спілкується і на перервах, і в позакласні години.
Для своєї учнівської дрібноти, бо за час нашого спілкування діти то забігали, то вибігали з класу, як горошини, вчителька є відмінним упорядником їхнього розпорядку дня і постійною підказкою для тих, хто засвоює ази дисципліни неохоче. Вона вміє бути різною: і вимогливою, як педагог, і поблажливою, як мама.
І вдячність батьків цьогорічних випускників-четвертокласників Світлани Анатоліївни за виховання їхніх дітей не вкладається у звичні рамки слів подяки і не лише першій вчительці, а загалом гніздечку, де чотири роки виховувались їхні чада, — 30-ій школі. Адже тут сприятливий мікроклімат саме для маленьких пташат-учнів. Вони тут одного віку, кожна дитина — всебічно розвинена особистість. У листі до редакції батьки пишуть: “Велике щастя мати вчителя доброго, щирого, талановитого, який уміло передає дітям свої знання. У час, коли людські взаємини вимірюються переважно матеріальними цінностями, для нашої першої вчительки основними пріоритетами залишаються чесність, порядність, доброта. Головне для неї у спілкуванні з дітьми, за її ж словами, — допитливі оченята малечі. Вона вміє підбадьорити у складній ситуації, стати для дітей другом. Теперішній 4-А клас та весь батьківський колектив люблять її безмежно. За чотири роки вона зуміла створити дружний дитячий колектив, у якому ніхто не звертається одне до одного за прізвищем, лише по імені, не сталося за цей час жодної бійки між хлопчиками, які навчені поважати дівчаток, жінок. “Вчителько моя, зоре світова”, — саме так, вічним та щирим словом класика хочеться сказати про Вчительку, професіонала, класного керівника 4-А. У тандемі зі Світланою Гринчук працює досвідчений вчитель-вихователь Олена Шевчук, якій ми також безмежно вдячні за вклад у виховання наших дітей. Тож шкільним ангелам-охоронцям наших дітей ми щиро бажаємо міцного здоров’я, особистого щастя та невичерпного бажання працювати задля святої справи — виховання майбутнього України!” — так стисло, але з найщирішими почуттями пишуть батьки.
“Виховуючи учнів, намагаюся сіяти добірні зерна — розумних, ввічливих і товариських дітей, а таке зерно людяності є у кожній дитині, головне — його помітити”,— переконана Світлана Гринчук.
…Поки ми спілкувалися з викладачкою, школярики встигли подарувати їй цілий букет, ні, не квітів, а теплих слів “дякую”, “будь ласка”, “перепрошую”…, яких вона навчила їх, що повернулися до неї сторицею!
Наш кор.