Саме це рішення Верховного Суду Росії, а не офіційні коментарі наших високопосадовців про підсумки робочого візиту Віктора Януковича до Москви 15 травня, де він взяв участь у саміті глав держав СНД, слід вважати його своєрідним підсумком. Бо так уже вийшло за злою іронією долі наших взаємин з Росією, що вже 18 травня…
Саме це рішення Верховного Суду Росії, а не офіційні коментарі наших високопосадовців про підсумки робочого візиту Віктора Януковича до Москви 15 травня, де він взяв участь у саміті глав держав СНД, слід вважати його своєрідним підсумком. Бо так уже вийшло за злою іронією долі наших взаємин з Росією, що вже 18 травня її найвищий судовий орган таки задовольнив позов свого Мін’юсту про ліквідацію Об’єднання українців Росії (ОУР) — громадської організації, що досі єдина представляла тамтешню українську діаспору на федеральному рівні. Звичайно ж, наш МЗС уже заявив, що ліквідація цього об’єднання українців “суперечить відносинам традиційної дружби між Україною і Росією” і навіть закликав російську сторону “прийняти принципові рішення щодо реального сприяння правовій самоорганізації української громади в Росії, як важливої складової широкої палітри дружніх українсько-російських відносин”. Як ми розуміємо, мова дипломатів має свої особливості, бо з приводу цього факту більше пасувало б сказати по-простому: нам плюють в очі, а ми кажемо, що дощ іде. Якраз про це і у висновку заступника голови ОУР Віктора Гіржова, який був присутній на суді, коли він заявив, що вони будуть оскаржувати це рішення, але “це все ні до чого не призведе”. Як тут з ним не погодитися, адже у путінській Росії подібним об’єднанням українців місця немає і наступ на них триває постійно. Та так співпало, що свій “останній цвях” у долю найавторитетнішого об’єднання української діаспори в Росії там забили майже по від’їзду Президента України з Москви, тож ці події мимоволі можна поєднати, адже, як відомо, Віктор Янукович там не поступився інтересами нашої країни Кремлю, насамперед у газових питаннях…
Тож здавалося, його команда нарешті мала б звернути увагу на подібні “добросусідські” демарші Москви і зі свого боку щось їй запропонувати. От хоча б у вигляді президентського доручення нашому Мін’юсту та СБУ, аби вони зробили хоча б детальну ревізію того, чим в Україні займаються чисельні російські громадські об’єднання та проросійські партії, зокрема, представники цієї “п’ятої колони”, яка нині вилізла з усіх усюд? А не слабо, панове, нарешті уважніше придивитися до мас-медійного інформаційного простору своєї держави, де панує відверте засилля антиукраїнського у проросійській обгортці продукту, де телевізійний простір вже окупований антиукраїнськими політтехнологами усіляких мастей? Не кажучи вже про ситуацію в освітянській галузі, де досі кермує відвертий українофоб Дмитро Табачник.
Багато хочу від нинішньої влади? Але, даруйте, і в горобця є своя пташина гордість, а тут йдеться про гідність нашої держави, з якої офіційні зверхники Москви відверто знущаються. Чого нині вартий політпроект кума Володимира Путіна Віктора Медведчука з його “Українським вибором” чи антиукраїнські потуги Московської патріархії, яка нині все більше нагадує партійну імперську структуру, яка все вольготніше почувається в Україні?
Уявіть собі, якби на Банковій чи на Грушевського у Києві бодай зробили вигляд, що беруться втрутитися на захист цих, буз сумніву, національних інтересів України? Якою була б реакція Кремля — неважко здогадатися, як і те, який політичний ґвалт там би піднявся з приводу наступу в Україні на національні права російської меншини. А може, у команді Віктора Януковича, давайте разом пофантазуємо, зріють подібні плани захисту наших національних інтересів? Дивишся, сьогодні у них там газові пріорітети, а завтра буде і захист української діаспори?