Напередодні Дня Перемоги разом з секретарем міської ради Валерієм Лесковим і начальником управління праці та соціального захисту населення Словяном Воронецьким, які підготували їм подарунки та вітання, вдалося побувати у кількох колишніх фронтовиків.
Напередодні Дня Перемоги разом з секретарем міської ради Валерієм Лесковим і начальником управління праці та соціального захисту населення Словяном Воронецьким, які підготували їм подарунки та вітання, вдалося побувати у кількох колишніх фронтовиків. На вулиці Кам’янецькій проживає інвалід війни І групи Марія Францівна Буланова (на фото). Фронтова біографія цієї 90-літньої жінки розпочалась у неповні 19 літ і закінчилася в Австрії. Воювала юна зв’язківець на Першому українському фронті, в артилерійському полку. Серед її бойових нагород — орден “Червоної зірки”, медалі “За бойові заслуги”, “За відвагу” та “За оборону Сталінграда”. А в мирний час до них додалася ще й медаль “За трудову доблесть” — відзнака за добросовісну працю Марії Францівни на заводі “Катіон”.
До найменших дрібниць пам’ятає свої фронтові будні 86-літній Олексій Савелійович Пасічник, який мешкає на Зарічанській. Цей сивочолий чоловік бережно зберігає всі документи, які є свідками його нелегкого фронтового життя автоматника-піхотинця. На початку війни він втікав з ешелона, який віз українських бранців на роботу в Німеччину. Потім було навчання в одному з київських полків, які готували добровольців на фронт. А воювати з фашистами розпочав у Прибалтиці, одразу потрапивши у справжнє пекло. У складі Першого прибалтійського фронту його Ідрицька червонопрапорна дивізія вступила в двобій з ворожим Курляндським угрупованням (30 дивізій). Досі дивується ветеран, яка сила допомогла йому залишитися живим та неушкодженим у котлі смерті. Адже тоді із 200 осіб їх батальйону живими залишилось тільки 16, в тому числі й він. Після прибалтійського пекла були й інші — не менш кровопролитні та смертовбивчі наступальні операції. На Сандомирському плацдармі його засипало землею і він потрапив у госпіталь. Довелося декілька місяців боротися за життя, бо попутно отримав ще й важку недугу — черевний тиф. У квітні виписався з госпіталю і попрямував з наступаючою частиною на Берлін. Солдатська медаль “За відвагу” — найдорожча йому нагорода.
Зі сльозами на очах згадував свій фронтовий шлях і уродженець Брянщини Олександр Опанасович Рижинський. Спочатку він пройшов німецький полон, а згодом 18-річний юнак воював у важкій гаубичній артилерійській бригаді і закінчив війну у Болгарії. Нині його спогади слухає онук, якому Олександр Опанасович розповідає не тільки про пережиті жахіття, а й про те, як люди повинні цінувати і берегти мир, а ще свято пам’ятати про тих, хто ціною власного життя допоміг вибороти дорогу для нас усіх Перемогу…
Фронтовикам важко нести тягар воєнних спогадів. Тож прислухайтесь до живих свідків Великої Вітчизняної і запам’ятайте їх розповіді, поки вони тут, з нами!
Вікторія СТАНДРІЙЧУК