Чи не найзнаковішими на завершенні минулого року стали якраз ці дві події: указ Президента Віктора Януковича про об’єднання Дня Свободи з Днем Соборності та етапування Юлії Тимошенко з Лук’янівського СІЗо в Качанівську жіночу колонію Харкова. Показово, що ці дві події випали на переддень Нового року, 30 грудня, аби ми з вами, видно, глибше усвідомили, яка в кінцевому рахунку справжня вартість нашої свободи…
Чи не найзнаковішими на завершенні минулого року стали якраз ці дві події: указ Президента Віктора Януковича про об’єднання Дня Свободи з Днем Соборності та етапування Юлії Тимошенко з Лук’янівського СІЗо в Качанівську жіночу колонію Харкова. Показово, що ці дві події випали на переддень Нового року, 30 грудня, аби ми з вами, видно, глибше усвідомили, яка в кінцевому рахунку справжня вартість нашої свободи…
Як відомо, значення слова “соборність” має двоякий зміст: в означенні свята Дня Соборності цей синонімічний ряд поєднаний, зокрема, зі словами “єдність”, “об’єднання”, зрештою, 22 січня відоме у нашій історії і як День Злуки, як, зрештою, незаперечним є той факт, що у своїй суті це свято має цілком інший історичний контекст, ніж День Свободи, пов’язаний з об’єднанням у січні 1919 року двох українських держав — Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки, що створило справді унікальний прецедент в об’єднанні українських земель. До чого тут День Свободи від 22 листопада, запроваджений указом Віктора Ющенка, важко уявити, адже йдеться про фактичну ліквідацію цього свята у нашому календарі, тобто його “соборування”, що у церковній традиції входить до таїн похоронної обрядовості. Тож указом Президента у нас, виходить, номінально і “поховали” День Свободи, який, видно, дуже муляв око новій владі, постійно нагадуючи про помаранчевий Майдан 2004 року.
Скептики скажуть: а за чим шкодувати, якщо самі лідери того Майдану здали його ідеали й за останні два роки це свято не надто відзначали самі українці? Що ж, певна логіка у постановці цього питання є, хоч варто зазначити, що не всі його лідери нас розчарували: он, нині Юлія Тимошенко вже переправлена на тюремні нари, де нею так опікуються, що нібито задля безпеки організували цілодобове відеостеження та тримають у камері увімкнене світло. Ну, звичайно ж, людина до всього звикає, цинічно скажуть її опоненти, а ви спробуйте у такому режимі день-другий провести? І якщо з її політичними опонентами тут усе зрозуміло, то як бути з нами, отими десятьма мільйонами українських виборців, які голосували за неї на президентських виборах і мали б нині приміряти арештанські умови Тимошенко до себе? А як інакше, пані і панове, і навіть ті з вас, які голосували два роки тому за інших кандидатів? Ось так нам продемонстровано цілком конкретну суспільну альтернативу тій відносній свободі та демократії, в якій ми ще нібито живемо, чи не так?
Словом, у рік новий ми вступили з далеко не оптимістичними передчуттями, адже у суспільно-політичному житті рік минулий виявився як для нас, так і для нової влади цілком провальним, щоб там не говорили з Банкової чи Грушевського. Адже у країні не побільшало впевненості у її громадян у завтрашньому дні, як, зрештою, стало зрозумілим, що перспективи самої держави на наближення до цивілізованих стандартів, демократії відсуваються на невизначений час…
І все ж у переддень Різдва хочеться вірити у краще, навіть, якщо хочете, у чудеса. Уявіть, що на Банковій отим указом Президента нам підготували справжній сюрприз і у День Соборності з’явиться указ Віктора Януковича, яким, до прикладу, буде амністовано Юлію Тимошенко та інших наших політв’язнів, і це свято наповниться новим змістом? Уявили, бо я, попри свій оптимізм, такого, здавалося б, цілком логічного політичного кроку від Банкової не чекаю, адже скидається на те, що нам і далі треба буде вчитися жити в країні “соборованої свободи”…